Відмінності між версіями «Дігтярство»
(Створена сторінка: '''Дігтярство, -ва, '''''с. ''Промыселъ и торговля дегтемъ. Категорія:Ді) |
|||
| (не показано одну проміжну версію цього учасника) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | '''Дігтярство, -ва, '''''с. '' | + | '''Дігтярство, -ва, '''''с. ''промисел і торгівля дьогтем. Загальна назва ремісника, що займається дігтярством — дігтяр. |
[[Категорія:Ді]] | [[Категорія:Ді]] | ||
| + | |||
| + | == Історія == | ||
| + | |||
| + | Виробництво дьогтю — дуже давній і поширений в лісових районах промисел. Історично, існувало декілька способів сухої перегонки деревини з метою отримання дьогтю. | ||
| + | |||
| + | Один зі способів — використання спеціальних ям з глиняною посудиною на дні, т. зв. майданів. На дно ями у вигляді усіченого конуса ставився горщик, який накривався фільтром (дном горщика з просвердленими отворами). Яма заповнювалася сировиною (сосна для смоли, береста для дьогтю) і підпалювалася. Коли вогонь розгорався, яма засипалась землею та дерном. Ремісник, що працював на такому майдані називався майданником. | ||
| + | |||
| + | Інший спосіб, «пічний» або «корчажний» за етнографічними джерелами, відомий також за археологічними джерелами, полягав у перегонці берести в спеціальній глиняній посудині. Глиняний горщик набивався берестою, щільно закривався і вимощувався глиною. Далі обкладався хмизом і підпалювався. | ||
| + | |||
| + | Схожий спосіб, — використання двох гільз, які щільно напакувати берестом і вбивали одну в іншу. Влаштовану посудину ставили не вогнище й підігрівали сосновими скіпками, У процесі сухої перегонки берест розпарювався, млів і, зрештою, виділяв смолу, яку й називали дьогтем. Стікала вона через вузенький отвір, зроблений у денці посудини. Процес цей вимагав суворого режиму, а займатися промислом могли тільки люди з досвідом та відповідними навичками. В описах лісових занять поліщуків трапляються згадки про дігтярні, які працювали при кожному казенному урочиці. | ||
| + | |||
| + | Гнали дьоготь не лише з березової кори. За сировину були й інші породи. Дуже цінним лікувальним продуктом був дьоготь, одержаний з верби. Щоправда, кількість рідини була незначна, тож і цінувалася дорожче. | ||
| + | |||
| + | == Промисловість == | ||
| + | |||
| + | Промисловий пристрій, за допомогою якого одержують дьоготь, являє собою залізні казани, куди щільно запаковують берестяні папуші. Якість перегонки насамперед залежить від того, як заправлено піч сировиною — берест має бути щільно затиснутим, щоб у казані не утворився вакуум. Завантажені казани герметично закривають і підігрівають. Процес однієї гонки дьогтю триває 10-11 годин. Із 150 кілограмів бересту виходить 45 кілограмів чистого дьогтю. | ||
| + | |||
| + | == Джерела == | ||
| + | |||
| + | * журнал «Наука і суспільство», 07.1984, стор. 46 | ||
| + | * Філюк О. В. Добування заліза в південно-руських землях IX-XIII ст. (за матеріалами комплексу пам'яток біля с. Колонщина Макарівського р-ну Київської обл.) / НАН України, Інститут археології. Відповідальний редактор — член-кореспондент НАН України О. П. Моця. — Київ : ТОВ «Центр учбової літератури», 2012. — 304 с. — 500 прим. — ISBN 978-611-01-0382-4. | ||
Поточна версія на 18:06, 3 жовтня 2018
Дігтярство, -ва, с. промисел і торгівля дьогтем. Загальна назва ремісника, що займається дігтярством — дігтяр.
Історія
Виробництво дьогтю — дуже давній і поширений в лісових районах промисел. Історично, існувало декілька способів сухої перегонки деревини з метою отримання дьогтю.
Один зі способів — використання спеціальних ям з глиняною посудиною на дні, т. зв. майданів. На дно ями у вигляді усіченого конуса ставився горщик, який накривався фільтром (дном горщика з просвердленими отворами). Яма заповнювалася сировиною (сосна для смоли, береста для дьогтю) і підпалювалася. Коли вогонь розгорався, яма засипалась землею та дерном. Ремісник, що працював на такому майдані називався майданником.
Інший спосіб, «пічний» або «корчажний» за етнографічними джерелами, відомий також за археологічними джерелами, полягав у перегонці берести в спеціальній глиняній посудині. Глиняний горщик набивався берестою, щільно закривався і вимощувався глиною. Далі обкладався хмизом і підпалювався.
Схожий спосіб, — використання двох гільз, які щільно напакувати берестом і вбивали одну в іншу. Влаштовану посудину ставили не вогнище й підігрівали сосновими скіпками, У процесі сухої перегонки берест розпарювався, млів і, зрештою, виділяв смолу, яку й називали дьогтем. Стікала вона через вузенький отвір, зроблений у денці посудини. Процес цей вимагав суворого режиму, а займатися промислом могли тільки люди з досвідом та відповідними навичками. В описах лісових занять поліщуків трапляються згадки про дігтярні, які працювали при кожному казенному урочиці.
Гнали дьоготь не лише з березової кори. За сировину були й інші породи. Дуже цінним лікувальним продуктом був дьоготь, одержаний з верби. Щоправда, кількість рідини була незначна, тож і цінувалася дорожче.
Промисловість
Промисловий пристрій, за допомогою якого одержують дьоготь, являє собою залізні казани, куди щільно запаковують берестяні папуші. Якість перегонки насамперед залежить від того, як заправлено піч сировиною — берест має бути щільно затиснутим, щоб у казані не утворився вакуум. Завантажені казани герметично закривають і підігрівають. Процес однієї гонки дьогтю триває 10-11 годин. Із 150 кілограмів бересту виходить 45 кілограмів чистого дьогтю.
Джерела
- журнал «Наука і суспільство», 07.1984, стор. 46
- Філюк О. В. Добування заліза в південно-руських землях IX-XIII ст. (за матеріалами комплексу пам'яток біля с. Колонщина Макарівського р-ну Київської обл.) / НАН України, Інститут археології. Відповідальний редактор — член-кореспондент НАН України О. П. Моця. — Київ : ТОВ «Центр учбової літератури», 2012. — 304 с. — 500 прим. — ISBN 978-611-01-0382-4.
