Відмінності між версіями «Руна»
(опис слова) |
|||
| Рядок 15: | Рядок 15: | ||
// чого, перен. Про те, що є відгуком на що-небудь. Побачиш ти [читачу] в пісні моїй Луну своїх власних надій... (Максим Рильський, I, 1960, 143). | // чого, перен. Про те, що є відгуком на що-небудь. Побачиш ти [читачу] в пісні моїй Луну своїх власних надій... (Максим Рильський, I, 1960, 143). | ||
2. перен., розм. Те саме, що слава. У колгоспі машина молотить — луна по всьому світу котить (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 366); Робила як могла, щоб таки добра луна дійшла до того, кого мені треба (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 271). | 2. перен., розм. Те саме, що слава. У колгоспі машина молотить — луна по всьому світу котить (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 366); Робила як могла, щоб таки добра луна дійшла до того, кого мені треба (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 271). | ||
| + | |||
| + | =Медіа= | ||
| + | https://www.youtube.com/watch?v=xKDOhHodaNI | ||
| + | |||
| + | https://www.youtube.com/watch?v=Eg5E8ojo8bk | ||
==Див. також== | ==Див. також== | ||
Поточна версія на 20:17, 18 жовтня 2016
Руна, -ни, ж. = Луна 2. Лохв. у. Лубен. у. І зник, пропав той тяжкий голос, тільки руна в яру гула. Шевч. II. 223.
Сучасні словники
РУ́НА 3, рун, мн. (одн. руно, а, сер.). Молоді, густі сходи посівів; вруна. — Сей рік зарідливий буде. Подивитись на руна польові: жита такі, що й вуж не пролізе (Марко Вовчок, I, 1955, 147); Дубки стали вже вищими за жито, і тепер їхній затінок оберігав його руна (Оксана Іваненко, Дубок, 1950, 15); // Густа, буйна зелень. Надвечір між тополями, де затінок тримається цілий день і степова трава хвилястими рунами лежить по землі, стоять столи на честь льотчика (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 10); * У порівняннях. Кругом хати ріс зелений та густий, як руно, шпориш (Нечуй-Левицький, III, 1956, 323).
РУНА́, и, жін., діал. Луна. Засне долина. На калині І соловейко задріма. Повіє вітер по долині, — Пішла дібровою руна, Руна гуляє, божа мова (Тарас Шевченко, I, 1963, 18).
ЛУНА́, и, жін. 1. Відбиття звукових коливань від перешкоди, коли вони сприймаються роздільно від первісних коливань. Защебетав соловейко — Пішла луна гаєм (Тарас Шевченко, I, 1951, 6); Він голосно й протяжно загукав, оглядаючись: — Ого-го-го-го-о!.. Луна пішла тайгою (Олександр Довженко, I, 1958, 124); * Образно. [Курінний:] А я урожаєм на весь район вжарю, аж луна по області піде... (Микола Зарудний, Антеї, 1962, 83); * У порівняннях. По селу луною розкотилася вістка (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 273); // перен. Те, що доноситься здалеку; відгомін (у 2 знач.). В країну смутку вітерець прилине І принесе мені луну розмови (Леся Українка, I, 1951, 97); Пісню душевну співає Сосюра, Аж до Джамбула доходить луна (Літературна газета, 16.XII 1948, 3);
// чого, перен. Про те, що є відгуком на що-небудь. Побачиш ти [читачу] в пісні моїй Луну своїх власних надій... (Максим Рильський, I, 1960, 143). 2. перен., розм. Те саме, що слава. У колгоспі машина молотить — луна по всьому світу котить (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 366); Робила як могла, щоб таки добра луна дійшла до того, кого мені треба (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 271).
Медіа
https://www.youtube.com/watch?v=xKDOhHodaNI
https://www.youtube.com/watch?v=Eg5E8ojo8bk
Див. також
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%83%D0%BD%D0%B0
Джерела та література
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 909.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 555.
