Відмінності між версіями «Дзвонити»
(Створена сторінка: '''Дзвони́ти, -ню́, -ниш, '''''гл. ''1) Звонить. ''Ще не дзвонено до церкви. ''Г. Барв. 156. ''Буркочуть...) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Дзвони́ти, -ню́, -ниш, '''''гл. ''1) Звонить. ''Ще не дзвонено до церкви. ''Г. Барв. 156. ''Буркочутьговорять, мов у дзвони дзвонять. ''К. Досв. 127. 2) Звенѣть, бряцать. ''Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. ''К. ЧР. 14. ''Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. ''Чуб. 3) Разглашать. ''А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. ''Шевч. 67. 4) '''Дзвонити по кому, — по душі'''. Звонить по усопшему. Ном. № 8322. ''По дівчинонці дзвони дзвонили. ''Мет. 96. | '''Дзвони́ти, -ню́, -ниш, '''''гл. ''1) Звонить. ''Ще не дзвонено до церкви. ''Г. Барв. 156. ''Буркочутьговорять, мов у дзвони дзвонять. ''К. Досв. 127. 2) Звенѣть, бряцать. ''Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. ''К. ЧР. 14. ''Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. ''Чуб. 3) Разглашать. ''А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. ''Шевч. 67. 4) '''Дзвонити по кому, — по душі'''. Звонить по усопшему. Ном. № 8322. ''По дівчинонці дзвони дзвонили. ''Мет. 96. | ||
| + | ДЗВОНИТИ, дзвоню, дзвониш, недок. | ||
| + | # 1 | ||
| + | . Викликати звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком або б'ючи по деяких предметах. Він [паламар] один знає, по кому і як дзвонити (Панас Мирний, III, 1954, 87); Покоївка дзвонила склянками (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 257); * У порівняннях. Гетьман старий ридає, До бога руки знімає, .. 1, мов дзвоном дзвонить, Говорить (Тарас Шевченко, II, 1953, 138); | ||
| + | // Видавати дзвін (дзвеніння). Дзвони дзвонять, наче музики грають (Нечуй-Левицький, II, 1956, 25); Знову дзвонить телефон (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 31). | ||
| + | # 2 | ||
| + | . Викликати до телефону дзвінком телефонного апарата; говорити по телефону. — Дзвонили ви до Русевича? — спитав Петров .. — Двічі дзвонив (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 58); [Надія:] А мій Гордій теж приїхав? [Ромодан:] Скоро буде, дзвонив мені... (Олександр Корнійчук, II, 1955, 283). | ||
| + | # 3 | ||
| + | . перен., розм. Без потреби багато говорити; базікати, поширювати чутки, плітки і т. ін. І побігла [Хвеська], і вже дзвонить по всьому селу, що її чоловік налаяв і трохи не бив, і що він гроші знайшов, і що він ховається з ними (Україна сміється, I, 1960, 224). | ||
| + | Дзвонить у вухах (у голові) — те саме, що Дзвенить у вухах (у голові) (див. дзвеніти 2 2). У Пилипка потемніло в очах, голова кругом заходила, у вухах дзвонило, мов у дзвони, гадки почали меркнути (Панас Мирний, IV, 1955, 304). | ||
| + | Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 265. | ||
| + | <gallery> | ||
| + | telefon.jpg| | ||
| + | </gallery> | ||
[[Категорія:Дз]] | [[Категорія:Дз]] | ||
Поточна версія на 00:50, 24 жовтня 2016
Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Г. Барв. 156. Буркочутьговорять, мов у дзвони дзвонять. К. Досв. 127. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. К. ЧР. 14. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. Чуб. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. Шевч. 67. 4) Дзвонити по кому, — по душі. Звонить по усопшему. Ном. № 8322. По дівчинонці дзвони дзвонили. Мет. 96. ДЗВОНИТИ, дзвоню, дзвониш, недок.
- 1
. Викликати звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком або б'ючи по деяких предметах. Він [паламар] один знає, по кому і як дзвонити (Панас Мирний, III, 1954, 87); Покоївка дзвонила склянками (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 257); * У порівняннях. Гетьман старий ридає, До бога руки знімає, .. 1, мов дзвоном дзвонить, Говорить (Тарас Шевченко, II, 1953, 138); // Видавати дзвін (дзвеніння). Дзвони дзвонять, наче музики грають (Нечуй-Левицький, II, 1956, 25); Знову дзвонить телефон (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 31).
- 2
. Викликати до телефону дзвінком телефонного апарата; говорити по телефону. — Дзвонили ви до Русевича? — спитав Петров .. — Двічі дзвонив (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 58); [Надія:] А мій Гордій теж приїхав? [Ромодан:] Скоро буде, дзвонив мені... (Олександр Корнійчук, II, 1955, 283).
- 3
. перен., розм. Без потреби багато говорити; базікати, поширювати чутки, плітки і т. ін. І побігла [Хвеська], і вже дзвонить по всьому селу, що її чоловік налаяв і трохи не бив, і що він гроші знайшов, і що він ховається з ними (Україна сміється, I, 1960, 224).
Дзвонить у вухах (у голові) — те саме, що Дзвенить у вухах (у голові) (див. дзвеніти 2 2). У Пилипка потемніло в очах, голова кругом заходила, у вухах дзвонило, мов у дзвони, гадки почали меркнути (Панас Мирний, IV, 1955, 304).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 265.
