Відмінності між версіями «Гробниця»

Поточна версія на 20:14, 26 листопада 2015

Гробниця, -ці, ж. Гробъ. Чорним оксамитом гробницю вибив. Чуб. V. 776.

Гробниця, -ці, ж. Гробъ. Чорним оксамитом гробницю вибив. Чуб. V. 776.

Сучасні словники

[1]

ГРОБНИ́ЦЯ, і, жін. Спеціальна споруда, де ховають тіло померлого. — Я, цар царів, я, сонця син могутній, собі оцю гробницю збудував (Леся Українка, 1. 1951, 252); Коли ж батька поклали в гробницю і Неля власними очима побачила, як грабарі замурували кам'яну плиту, вона відразу скорилась (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 353); * У порівняннях. У світлиці Понуро, вогко, що в гробниці (Іван Франко, XIII, 1954, 50).

[2]

ГРОБНИЦЯ

гробни́ця іменник жіночого роду ГРОБНИЦЯ і гробівниця Те саме, що дарохранильниця

ГРОБНИЦЯ (нім. — труна) Монументальна споруда на місці поховання. Ще у стародавні часи мали місце різні види Г. — скромні могили, "кам'яні ящики", скельні поховання, мастаба, піраміди, надгробки, саркофаги, кургани, тумулуси, гурхани, тюрбе, мавзолеї у вигляді окремої споруди або цілого ансамблю з наземних або підземних приміщень тощо. В християнські часи влаштовувалися склепи з каплицями, крипти, аркосолії, а також раки і релікварії, де зберігались мощі святих. Прийнято виділяти: ~ галерейна — суцільний підземний коридор з похованнями (порівн. дромос, катакомба).

[3]

Гробниця — архітектурна споруда, що містить тіло померлого та увічнює його пам´ять.

Іноземні словники

[4]

Переклад на російська:

гробница × гробница back translations: гробниця Transliteration grobnica Declension (Noun) declension of гробница</small> singular plural nominative гробни́ца гробни́цы genitive гробни́цы гробни́ц dative гробни́це гробни́цам accusative гробни́цу гробни́цы instrumental гробни́цей, гробни́цею гробни́цами prepositional гробни́це гробни́цах гробница • (grobníca) f.

[5]

гробниця ж tomb, entombment, sepulchre; shrine, feretory рел.; (стародавня, кам'яна) sarcophagus

Ілюстрації

Медіа

Цікаві факти

[6]

Гробни́ця па́пи Ю́лія ІІ — усипальня папи Римського Юлія II у базиліці Сан П'єтро ін Вінколі, спроектована та створена Мікеланджело Буонарроті. Договір на цю роботу було укладено у 1505 році, а завершено було у 1545 році. Всього відомо шість проектів гробниці, розроблених скульптором. Історія створення У березні 1505 року Юлій II викликав Мікеланджело до Рима, щоб обговорити проект своєї гробниці.

Перший проект

Реконструкція первинного проекту гробниці (1505 рік) Первинний план не зберігся, але, мабуть, Юлій II уявляв собі новий храм зі своєю гробницею на зразок усипальні французьких королів у Сен-Дені. Ця гробниця, як пише Р. Роллан: «(…) мала б перевершити усі мавзолеї Давнього Риму»[1]. У проекті передбачалося, що усипальня повинна була стояти вільно, і мати розмір 6 на 9 м. Усередині мало бути розташоване овальне приміщення, а ззовні — близько 40 статуй.

План гробниці та її ідейний зміст можливо реконструювати за попередніми малюнками та описами. Ймовірніше, що гробниця повинна була символізувати триступінчатий підйом від земного життя до вічного. На першому рівні, за планом, мали стояти статуї апостола Павла, Мойсея та пророків, символи двох шляхів досягнення порятунку. Вгорі — два янголи, що несуть Юлія II у рай.

Протягом 1505 — 1506 рр. Мікеланджело особисто навідувався у Каррару, вибираючи матеріал для гробниці. Однак, Юлій II більше уваги приділяв спорудженню собору Святого Петра. Також папа замовив фрески для Сикстинської капели. Гробниця ж залишалася тільки у планах. Надзвичайно роздратований, Мікеланджело втік із Риму 17 квітня 1506 року, за день до закладення фундаменту собору.

Реконструкція першого проекту подана за Ш. Тольнай (1954). Відомий також варіант Ф. Харта (1968).

Другий проект

Реконструкція проекту гробниці 1513-го року 21 лютого 1513 року папа Юлій II помер. 6 травня 1513 року Мікеланджело підписав із його спадкоємцями договір на другий проект гробниці — значно менший. З 1513 по 1516 рр. Мікеланджело працював над скульптурами для гробниці Юлія II: фігурами двох рабів — Раб, що рве пута та Вмираючий раб (Лувр), і скульптурою Мойсея (Сан П'єтро ін Вінколі, Рим). Раби не ввійшли до остаточного варіанту гробниці — і Мікеланджело подарував їх Роберто Строцці[2].

Реконструкція другого проекту теж подана за Ш. Тольнай (1954). Відомий також варіант Ф. Харта (1968). Збереглася копія Д. Роккетті з оригінального малюнка Мікеланджело (Берлін, Гравюрний кабінет).

Третій проект

Реконструкція проекту гробниці 1516-го року 8 липня 1516 року було підписано договір на третій проект гробниці.

Цей план ще більше спрощував конструкцію — гробниця стала вужчою, у нішах мали бути розміщені не скульптурні групи, а окремі фігури. Верхівка була перепроектована як ярус, розділений півколонами, між якими повинні були розташовані чотири сидячі статуї, зокрема — Мойсей.

Реконструкція третього проекту подана за Ш. Тольнай (1954). Відомий також варіант Ф. Харта (1968).

Четвертий проект[ред. 1525 роком датовано четвертий проект гробниці Юлія ІІ

За цим проектом Мікеланджело мав обмежитися пристінною гробницею, традиційною для століття.

П'ятий проект[ред.

Реконструкція проекту гробниці 1532-го року

Геній перемоги 29 квітня 1532 року підписано договір про п'ятий проект гробниці папи Юлія ІІ. За ним до гробниці мали входити статуї: Молодий раб, Бородатий раб, Атлант, Раб, що пробуджується та скульптурна група Геній перемоги[3], однак, остання залишалася у флорентійській майстерні Мікеланджело до самої його смерті.

Реконструкція п'ятого проекту подана за Ш. Тольнай (1954). Відомий також варіант Ф. Харта (1968).

Шостий проект. Завершення[ред. 20 серпня 1545 року — останній договір щодо шостого проекту гробниці Юлія ІІ. У своєму теперішньому вигляді вона була завершена у 1545 році.

Мікеланджело встиг зробити тільки три статуї — Мойсея, Рахіль та Лію. Надгробок встановили в церкві Сан П'єтро ін Вінколі (Святого Петра в оковах), де папа служив за життя, а не у соборі Святого Петра, як планувалося раніше[4]. Центральною статуєю проекту став Мойсей, якого Лібман називає «певним чином портретом, фізичним та духовним, Юлія ІІ»

Томмазо Босколі(?). Юлій II Над Мойсеєм, у верхньому ряду, поставлено мармуровий саркофаг, а на ньому — фігура папи Юлія II. За Вазарі ця статуя, як і саркофаг, були роботою Томмазо Босколі[а] (італ. Tommaso Boscoli), учня Мікеланджело. Однак, після проведеної рестарації, у дослідників з'явилися сумніви, щодо авторства Босколі. На думку Кристофа Луїтпольда Фроммеля (нім. Christoph Luitpold Frommel), професора Інституту історії мистецтв Товариства імені Макса Планка, тодішнього директора бібліотеки Герціана, значна частина статуї Юлія II, якщо не вся вона, належить руці Мікеланджело

Кондіві стверджував, що гробниця була «трагедією» всього життя Мікеланджело, адже йому так і не вдалося завершити її такою, якою вона бачилася спочатку. На думку Віктора Лазарєва:

Те, що ми бачимо у Римській церкві Сан П'єтро ін Вінколі, безмежно далеке від первинного задуму (…) архітектурна ж композиція гробниці видається холодною та порожньою Оригінальний текст Вільям Воллес зазначає, що: «(…)уявляти якою гробниця могла б бути — це відмовлятися бачити те, що Мікеланджело вдалося досягти»[ Використання образу у мистецтві[ред. 2004 вийшов короткометражний фільм Мікеланджело Антоніоні «Погляд Мікеланджело», де було показано статуї гробниці папи Юлія ІІ [7]

Гробни́ця Богоро́диці (івр. קבר מרים‎) — одна з найбільших християнських святинь, гробниця в скелі, де була похована Пресвята Богородиця. Знаходиться в Гефсиманії, у підніжжя західного схилу Оливної гори, близько від Церкви Всіх Націй, у Кедронській долині Єрусалима. Над гробницею надбудована печерна церква Успіння Богородиці.

Надбудована церква належить до Вірменської апостольської церкви та Грецької православної церкви. Сирійська православна церква, Ефіопська православна церква та Коптська православна церква мають дозвіл спільного використання. Сходи вниз, у церкві ведуть до могили, де тіло Богородиці перебувало до воскресіння. Збоку сходів розташовані могили її батьків: Іоакима та Анни, а також Йосифа Обручника. Поховання Богородиці Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Храм Успіння Пресвятої Богородиці.

За переказами, відомими з IV століття , Богородиця померла в Єрусалимі в будинку апостола Івана, на місці якого збудований Храм Успіння Пресвятої Богородиці. Апостоли поховали Її недалеко, в Гефсиманії, в гробниці де раніше були поховані її батьки Іоаким та Анна, а також Йосиф Обручник. Однак апокриф « Успіння Марії» (написаний не раніше IV століття) повідомляє, що Богородиця була похована апостолами « в Гефсиманії в новому гробі»[1]. Відсутній при похованні апостол Хома прийшов через три дні в Гефсиманію і попросив відкрити труну, щоб попрощатися з Марією, відкрита труна виявилася порожньою.

Історія Традиція, що визначає Єрусалим, як місце поховання Богородиці, відома з I століття: про це пише Діонісій Ареопагіт у своєму посланні єпископу Титу [2]. 326 року над гробницею в долині Кедрону імператрицею Оленою була побудована перша церква, що існувала в незмінному вигляді до XI століття, але потім була зруйнована. У 1161 р. храм був відновлений дочкою Балдуїна II - Мелісандою: вона прикрасила його стіни фресками, а після смерті вона була похована в крипті храму. Гробниця Богородиці була розкрита за рішенням Шостого вселенського собору, за переказами, в ній були знайдені пояс і похоронні пелени.

Опис Храм розташований під землею, вхід в нього з півдня. Від входу вниз ведуть широкі кам'яні сходи з 48 сходинок. Підземна церква має форму хреста і в ній знаходиться мармурова Кувуклія (тобто невелика каплиця, трохи більше ніж 2x2 м) з труною Богородиці. Кувуклія має два входи, один із заходу, другий з півночі. Зазвичай паломники заходять в західний а виходять через північний вхід. За Кувуклії, у східній частині храму, знаходиться чудотворна і дуже шанована Єрусалимська ікона Божої Матері, яка поміщена в рамку з рожевого мармуру. Зліва від неї, біля стіни, розташований жертовник. З південного боку кувуклії влаштована невелика молитовня для мусульман, які також шанують Діву Марію.

Розмір Храму в довжину приблизно 34 м зі сходу на захід і 6 м в ширину (з півночі на південь). Сходи, що ведуть до храму мають ширину приблизно 6,5 м. [8]

Гробниця Хумаюна (англ. Humayun's Tomb, гінді हुमायूँ का मक़बरा, урду ہمایون کا مقبره) — мавзолей могольського імператора (падишаха) Хумаюна в Делі, збудований за замовленням його вдови Хаміди Бану Беґум. У архітектурному відношенні є сполучною ланкою між Ґур Еміром, де похоронений предок Хумаюна Тамерлан, і Тадж Махалом, збудованим за замовленням його правнука Шах Джахана.

Будівництво мавзолею почалося в 1562 році і закінчилося 8 років опісля. Архітекторами вважаються Саїд Мухаммад і його батько Мірак Ґіятхуддін, на проект яких, очевидно, сильно вплинули самаркандські споруди Тимуридів. Гробниця Хумаюна включена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.