Відмінності між версіями «Червоніти»
(→Ілюстрації) |
(→Джерела та література) |
||
(не показані 3 проміжні версії цього учасника) | |||
Рядок 20: | Рядок 20: | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Chervonity1.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Chervonity1.jpg|x140px]] | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Chervonity2.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Chervonity2.jpg|x140px]] | ||
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Chervonity3 | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Chervonity3.jpg|x140px]] |
− | + | ||
==Медіа== | ==Медіа== | ||
==Див. також== | ==Див. також== | ||
+ | |||
+ | Як навчитись не червоніти | ||
+ | |||
+ | 1.Проблема не в тому, що ви червонієте, а в тому, що вам здається, що через це над вами всі сміються. | ||
+ | 2.Рум’янець викликає у вас роздратування ще й тому, що вам здається, що він видає те, що ви хочете приховати: вашу боязкість, нерішучість у компанії і т.п. | ||
+ | 3.Пам’ятаєте, в рум’янці немає нічого поганого, ви це знаєте, вам про це вже не раз говорили, тому сміливо переконуйте в цьому інших. | ||
+ | 4.Це не назавжди, з роками подібні судинні реакції зазвичай проявляються значно слабкіше і рідше. | ||
+ | 5.Тому що ситуація є повторюваною, скористайтеся цим. Придумайте репліки, які будете вимовляти, коли хтось зверне увагу на ваш рум’янець. У вас є чудовий шанс здобути славу гумором. | ||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== | ||
+ | Словник української мови у 11 томах/За ред. П. Й. Горецького, А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк, Н. І. Швидка | ||
+ | |||
+ | Словник української мови у 11 томах/За ред. П. Й. Горецького, А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк, Н. І. Швидка | ||
+ | |||
+ | Великий тлумачний словник української мови / Упоряд. Т. В. Ковальова; Худож.-оформлювач Б. П. Бублик. – Харків; Фоліо, 2005. – 767 с. – (Б-ка держ. мови). | ||
==Зовнішні посилання== | ==Зовнішні посилання== |
Поточна версія на 21:15, 24 листопада 2015
Червоні́ти, -ні́ю, -єш, гл. Краснѣть. Мак червоніє. МВ. І. 81. Небо, палаючи, почина червоніти. МВ. II. 65.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
ЧЕРВОНІТИ. Ставати, робитися червоним. Уже зоря займалася, почав край неба червоніти, як Федір вернувся додому один. (Панас Мирний, IV, 1955, 223); Крюк почав швидко червоніти; потім метал посинів.., став аж бузковий (Іван Сенченко, Опов., 1959, 23). (Словник української мови)
ЧЕРВОНІТИ, ію, ієш, недок. Ставати рум'яним; робитися червоним від припливу крові до шкіри. Хлопець то червоніє, то біліє, він тремтячою рукою тре чоло, видко, як .. змокріли очі, затіпалися губи (Борис Грінченко, I, 1963, 245); Я пригадую, як небіжчик Яків Качура привів колись до мене молоденького сільського вчителя, що дуже мало говорив і ввесь час червонів (Максим Рильський, III, 1956, 411); // перен. Соромитися, зазнавати сорому за кого-небудь. [Кіндрат Антонович:] Гляди ж мені, визначись сьогодня [сьогодні] перед гостями так, щоб не довелося за тебе мені червоніти (Марко Кропивницький, II, 1958, 242); Віра Петрівна тепер не червонітиме з сорому за свого учня (Костянтин Гордієнко, Буян, 1938, 5); // Бути рум'яним перев. від сорому, збудження (про обличчя, вуха і т. ін.). Галя не видержала і, зареготавшись, повернулася до Власова. Личко її червоніло, очі горіли (Панас Мирний, IV, 1955, 140). (Великий тлумачний словник україрнської мови)
ЧЕРВОНІТИ. Виділятися своєю яскравістю, виднітися, впадати в очі (про що-небудь червоне). На сорочці й на руках червонів кров (Нечуй-Левицький, III, 1956, 275); В житі синіли волошки та сокирки, білів зіркатий ромен, червоніла квітка польового маку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 17); З-за безлистого саду, як крізь сивий серпанок, червоніли цегляні будівлі (Андрій Головко, II, 1957, 14); // Сяяти чимось червоним (про відсвіт, відблиск і т. ін.). Червоніє одблиск пожежі (Степан Васильченко, III, 1960, 178); Шибки вікон злегка червоніли відблисками далеких заграв (Олесь Гончар, IV, 1960, 34); // Бути рум'яним (про обличчя). Біле личко червоніє Не довго, дівчата! До полудня, та й зав'яне (Тарас Шевченко, I, 1963, 56). (Словник української мови)