Відмінності між версіями «Муркати»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
 
Рядок 8: Рядок 8:
  
 
{{#ev:youtube|011ClMqVVk0}}
 
{{#ev:youtube|011ClMqVVk0}}
 +
 +
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Інститут людини]]
 +
[[Категорія:Слова 2015 року]]

Поточна версія на 16:10, 26 листопада 2015

Му́ркати, -каю, -єш, одн. в. му́ркнути, -ну, -неш, гл. 1) Мурлыкать, мурлыкнуть. Кіт сидить та муркає. Мирг. у. Слов. Д. Эварн. 2) Бормотать, разъ забормотать. Муркнув щось таке, що й не розбереш, та й пішов.

МУРКАТИ

1. неперех. Видавати звуки «мур-мур» (про котів і т. ін.). Дитині хотілось би побавитися з котом, що он під постіллю муркає... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 439); А кішка була мудра. Як царівна лягла, вона скочила на постіль і муркає (Андрій Калин, Закарп. казки, 1955, 34). 2. перех. і без додатка, перен., розм. Те саме, що мурмотати 1. Посеред хати на оклунку ковдр сидів старенький єврей і щось лічив на пальцях, іноді муркаючи до свого сусіди, років сімнадцяти юнака (Олесь Досвітній, Вибр. 1959, 58); І так, і так мені пояснює, повторює [учитель]. А мені мовби язик приріс до зубів. Тільки дивлюся, витріщившись, на дошку та муркаю щось таке, чого і сам не тямлю (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 178).