Відмінності між версіями «Книжка»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
 
(не показані 7 проміжних версій 2 учасників)
Рядок 1: Рядок 1:
--[[Користувач:Vsmostova.il15|Віта Сергіївна]] ([[Обговорення користувача:Vsmostova.il15|обговорення]]) 09:45, 19 листопада 2015 (EET)'''Книжка, -ки, '''''ж. ''Ум. отъ '''книга. '''
+
'''Книжка, -ки, '''''ж. ''Ум. отъ '''книга. '''
 
[[Категорія:Кн]]
 
[[Категорія:Кн]]
  
1. Велика обсягом або важлива за змістом книжка (у 1 знач.). Книги — морська глибина: Хто в них пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить (Іван Франко, XI, 1952, 75); Джонатан мовчки розкриває велику книгу, що лежить на столі (Леся Українка, III, 1952, 45); В 1574 р. у друкарні Федорова вийшов «Апостол» — перша друкована книга на Україні (Історія УРСР, I, 1953, 172); Церковні книги;  * Образно. Маю звістку, що в 1-й кн. «Современника» появиться мов оповід. «Що записано в книгу життя» (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 405).
 
2. Зшиті в одну оправу аркуші паперу з якими-небудь записами. То стукав кісточками [Лубенець] на рахівниці, то виписував нові і нові цифри з бухгалтерських книг (Павло Автомонов, В. Кошик, 1954, 37); В книзі вражень танкісти залишили свій короткий запис, який кінчався рядом підписів на півсторінки (Олесь Гончар, III, 1959, 460).
 
Домова книга див. домовий; Книга скарг — книжка, куди записують скарги, побажання.
 
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 196.
 
  
 +
==Словник української мови  Академічний тлумачний словник (1970—1980)==
 +
'''КНИ́ЖКА'''
 +
1. Зброшурована в одне ціле й оправлена певна кількість (звичайно, понад 5) друкованих або рукописних аркушів. Минають дні собі поволі, Петрусь до школи та із школи З книжками ходить та росте (Тарас Шевченко, II, 1953, 222); Орест мовчить, насупився. Саня теж мовчить, перегортає якусь книжку (Леся Українка, II, 1951, 11); В кімнаті всі речі були на виду: в кутку стояв рояль з нотами на пульті, ..в другому кутку — етажерка з пожовклими книжками (Петро Панч, В дорозі, 1959, 73);
 +
//  Чималий обсягом твір, надрукований окремим виданням. Сашко збирав дрібні якісь квітки І матері в дарунок їх приносив, Вона ж йому подарувала книжку — «Кобзар» Шевченків, що сама в тюрмі Оправила в обкладинку убогу... (Максим Рильський, III, 1961, 40); Заходьте коли-небудь! Я привітаю, наче друга. Ах, я давно Вас ждала, ще як над книжкою поезій сміялася, ридала (Павло Тичина, I, 1957, 64).
 +
♦ Братися (взятися) за книжку (книжки): а) починати читати книжку (книжки). Їздив [Дмитро] у хурманку на цукроварню по жом а чи маляс, столярував, у вільну ж годину за книжку брався (Михайло Стельмах, II, 1962, 326); б) починати вчитися, готуватися до уроків і т. ін.; Говорити (розповідати, розказувати, читати і т. ін.) мов (як і т. ін.) із книжки — говорити, розповідати до ладу, плинно, не зупиняючись. — А казок яких він уміє розказувати.. Чи страшної, чи смішної, — як з книжки читає (Панас Мирний, I, 1954, 275); Над книжкою (книжками) сидіти — тривалий час читати. У кімнаті день в день самотою Над книжками сиджу я (Іван Франко, XIII, 1954, 119); Посадити за книжку кого — примусити когось читати, вчитися.
 +
2. Те саме, що книга 2. Все записував в книжку, щоб знали, що куди й скільки пішло (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 83).
 +
3. перев. з означ. Який-небудь документ у вигляді зшитих докупи аркушів з якимось текстом і місцем для офіційних відміток. — А оці, що на книжках лежать? — спитав капітан і почав перегортати всі три ощадні книжки (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 527); В заліковій книжці студентки Турбай вже стоять чотири п'ятірки — вона їх одержала весною (Вадим Собко, Матв. затока, 1962, 52); Трудова книжка; Забірна книжка.
 +
4. Одна з великих частин літературного твору. Перша книжка роману «Хмельницький»;
 +
//  Окремий помер товстого журналу. Чи читаєте «Житє і слово»? Я дістав уже 3 книжки; цікаві (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 156).
 +
5. анат. Один із чотирьох відділів шлунка жуйних тварин, слизиста оболонка якого утворює багато складок, що прилягають одна до одної.
  
Етимологія слова "книга" дотепер остаточно не з'ясована. Слов'янські визначення книги (російське "книга", сербське "шіга", польське "кзіцгка", чеське "кпігіа") зводяться до старослов'янського "кна" і до старокитайського "кюань" (чжуан), що означає сувій, а на сучасному етапі - розділ книги [13].
+
==Ілюстрації==
Грецьке "бібліо" латинське "лібер"у арабське "штаб", подібне слов'яно-балтійському "книга", трактується майже однаково: 1) предмет; 2) твір; 3) частина твору. Свою кореневу недоторканність цей термін зберігає і до наших днів.
+
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"  
У словнику В.Даля для книги дається три визначення: перше - "зшиті в одну палітурку аркуші паперу або пергаменту" (тобто формальний образ книги як матеріального об'єкту), друге - "писання, все, що в книзі міститься" (тобто змістова сторона поняття), третє - "розділ, відділ в об'ємному письмовому творі" [II].
+
|- valign="top"
Енциклопедичний словник Брокгауза й Ефрона, не даючи визначення книзі, пропонує невелику історичну довідку, де наводяться дані про те, як сформувався звичний для нас зовнішній вигляд книги.
+
|style="width:20%; padding-top:1em;"|[[Зображення:Kniga.jpg|x140px]]
Не пізніше 863 р. (часу подорожі Св. Кирила в Корсунь, після чого він узявся за винахід алфавіту), у мовах слов'ян уже був якнайдавніший, стійкий і абсолютно визначений термін книги від праслов'янського "кнети", тобто "знати". Утім, згадані терміни активно застосовувалися й застосовуються як синоніми.
+
|style="width:20%; padding-top:1em;"|[[Зображення:90689 600.jpg|x140px]]
Одним із вагомих доказів самобутності згадуваного ряду служить те, що в ході розвитку з нього утворилися похідні, і не просто прикметники й епітети. Так, в слов'янських мовах виникли терміни: "князь" (російський), "ксьондз" (польський), "кнез" (болгарський) і інші, які відносились до знаючих людей - племінних вождів. Таким чином, етимологічно "книга" походить від дієслова "знати".
+
|style="width:20%; padding-top:1em;"|[[Зображення:Serdce-otkritaya-kniga.960x540.jpg|x140px]]
У руській писемності слово "книги" зустрічається вперше в "Остромировім Євангелії" (1056-1057рр.), найранішому з датованих рукописних пам'ятників, і вживається в множині, що дозволяє давати йому розширювальне тлумачення - знання взагалі, ніж просто книга. У однині вживання слова "книга" зафіксовано значно пізніше - у 1263 р. у одного з монастирських писарів. Проте існує і думка про неслов'янське, навіть узагалі неєвропейське походження слова "книга".
+
|}
Сучасний термінологічний словник з архівістики дає таке визначення поняттю "книга" - "одна з форм матеріальної конструкції документа у вигляді оправленого блоку скріплених у корінці аркушів паперу".
+
==Медіа==
Відповідно до ДСТУ 3017-95, книга - це книжкове видання обсягом понад 48 сторінок [4].
+
{{#ev:youtube|uuI5sNT8P7Y}}
З погляду семіотики книга - це знакова система, у якій для обміну семантичною інформацією між двома матеріальними системами, наприклад, реальним світом і автором, або автором і читачем, використовується сукупність знаків, що сприймаються візуально (виключення - книги для сліпих, розраховані на сприйняття дотиком), шрифтових знаків або інших графічних образів, відтворених на аркушевому матеріалі рукописним або поліграфічним способом.
+
==Див. також==
Із погляду загальної теорії комунікації книга є однією з форм існування й поширення семантичної інформації, способом організації продукту індивідуальної свідомості в знакову систему для використання суспільством.
+
[http://www.kobu.kiev.ua/10-%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3-%D0%B7-%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D1%82%D0%BA%D1%83-%D1%8F%D0%BA%D1%96-%D0%B7%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BD%D1%96-%D0%B7%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B8/ Корисні книжки ]<br />
З точки зору статистики, книга (відповідно до рекомендацій ЮНЕСКО, 1964р.) - добуток друку у формі кодексу обсягом не менше 49 сторінок, не враховуючи обкладинки. Завдяки цим рекомендаціям ЮНЕСКО багато словників дають саме таке визначення книги.
+
Традиційний підхід до визначення книги дає нам книгознавство, яке вивчає історію книги, книговидання, книгорозповсюдження та книгоопис. Об'єкт цієї науки триєдиний: книжкова справа в цілому, читач і книга.
+
Існує й інша формула: автор - книга - читач, де книга розглядається з позицій її створення, розповсюдження, функціонування та зберігання.
+
 
+
У найбільш характерних визначеннях книги, як підкреслює А.Біловицька, можна виділити три аспекти [13]:
+
 
+
- описовий (книга розглядається як предмет матеріальної культури);
+
 
+
- інформаційний (характеризується роль і призначення книги);
+
 
+
- комбінований (коли зовнішні ознаки книги зв'язуються з її змістом, читацьким призначенням і т.п.).
+
 
+
Тому стає припустимим використання в різних науках поняття "книга" під певним кутом зору, надаючи перевагу одному із згаданих вище аспектів, що призводить до паралельного існування різних визначень даної дефініції.
+
 
+
[[Файл:Kniga2.jpg|міні]]
+
[[Файл:Kniga3.jpg|міні]]
+
[[Файл:Kniga4.jpg|міні]]
+

Поточна версія на 18:55, 19 жовтня 2016

Книжка, -ки, ж. Ум. отъ книга.


Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

КНИ́ЖКА 1. Зброшурована в одне ціле й оправлена певна кількість (звичайно, понад 5) друкованих або рукописних аркушів. Минають дні собі поволі, Петрусь до школи та із школи З книжками ходить та росте (Тарас Шевченко, II, 1953, 222); Орест мовчить, насупився. Саня теж мовчить, перегортає якусь книжку (Леся Українка, II, 1951, 11); В кімнаті всі речі були на виду: в кутку стояв рояль з нотами на пульті, ..в другому кутку — етажерка з пожовклими книжками (Петро Панч, В дорозі, 1959, 73); // Чималий обсягом твір, надрукований окремим виданням. Сашко збирав дрібні якісь квітки І матері в дарунок їх приносив, Вона ж йому подарувала книжку — «Кобзар» Шевченків, що сама в тюрмі Оправила в обкладинку убогу... (Максим Рильський, III, 1961, 40); Заходьте коли-небудь! Я привітаю, наче друга. Ах, я давно Вас ждала, ще як над книжкою поезій сміялася, ридала (Павло Тичина, I, 1957, 64). ♦ Братися (взятися) за книжку (книжки): а) починати читати книжку (книжки). Їздив [Дмитро] у хурманку на цукроварню по жом а чи маляс, столярував, у вільну ж годину за книжку брався (Михайло Стельмах, II, 1962, 326); б) починати вчитися, готуватися до уроків і т. ін.; Говорити (розповідати, розказувати, читати і т. ін.) мов (як і т. ін.) із книжки — говорити, розповідати до ладу, плинно, не зупиняючись. — А казок яких він уміє розказувати.. Чи страшної, чи смішної, — як з книжки читає (Панас Мирний, I, 1954, 275); Над книжкою (книжками) сидіти — тривалий час читати. У кімнаті день в день самотою Над книжками сиджу я (Іван Франко, XIII, 1954, 119); Посадити за книжку кого — примусити когось читати, вчитися. 2. Те саме, що книга 2. Все записував в книжку, щоб знали, що куди й скільки пішло (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 83). 3. перев. з означ. Який-небудь документ у вигляді зшитих докупи аркушів з якимось текстом і місцем для офіційних відміток. — А оці, що на книжках лежать? — спитав капітан і почав перегортати всі три ощадні книжки (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 527); В заліковій книжці студентки Турбай вже стоять чотири п'ятірки — вона їх одержала весною (Вадим Собко, Матв. затока, 1962, 52); Трудова книжка; Забірна книжка. 4. Одна з великих частин літературного твору. Перша книжка роману «Хмельницький»; // Окремий помер товстого журналу. Чи читаєте «Житє і слово»? Я дістав уже 3 книжки; цікаві (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 156). 5. анат. Один із чотирьох відділів шлунка жуйних тварин, слизиста оболонка якого утворює багато складок, що прилягають одна до одної.

Ілюстрації

Kniga.jpg 90689 600.jpg Serdce-otkritaya-kniga.960x540.jpg

Медіа

Див. також

Корисні книжки