Відмінності між версіями «Кіт»

Поточна версія на 00:52, 18 грудня 2014

Кіт, -кота, м. 1) Котъ. Є сало, та не для кота. К. ЧР. 92. 2) Кіт і мишка. Родъ дѣтской игры. Ив. 54. Ум. Ко́тик, ко́тичок, коток, коточок, котусь.

Сучасні словники

Кіт (Felis) — рід ссавців родини котових (Felidae). У деяких старіших системах класифікації до нього зараховували всіх представників малих кішок (Felinae), проте в зараз безпосередньо до роду відносяться лише кілька видів невеликих тварин, що мешкають в Євразії і Африці.

Кіт свійський

Кіт сві́йський, або кі́шка сві́йська (лат. Felis silvestris catus), як і його родич кіт дикий (лісовий) — невеликий ссавець ряду хижих (Carnivora) родини котових (Felidae). Сучасна назва походить від латинської назви catus, що використовується для позначення дикого кота, на відміну від свійського, який латиною називається felis. Кіт знаходиться у тісному співіснуванні з людиною понад 9500 років та є найпоширенішою хатньою твариною. Поширений у всіх районах земної кулі. Україна входить в 10 країн з найбільшою чисельністю населення котів (станом на 2006 рік), ставши домом для 7 350 000 домашніх котів. Налічується кількадесят порід кота свійського. Коти приблизно одного розміру з іншими малими кішками, вони мають струнке тіло, гострі зуби, чудовий зір та нюх, добре пристосовані для полювання на менших тварин. Однак, коти, у порівнянні з дикими родичами, втратили смак до цукру, а певні популяції проявляють спадкову глухоту. Хоча коти полюють поодинці, вони є соціальними тваринами, що використовують численні засоби комунікації, у тому числі вокалізація, феромони, мову тіла. Ще нещодавно вважалося, що коти були одомашнені у Стародавньому Єгипті, де вони були культовими тваринами. Однак, одне дослідження 2007 року поставило ці дані під сумнів, запевняючи, що всі домашні коти по жіночій лінії походять лише від 5 предків, ймовірно степових котів (Felis silvestris lybica), що були само одомашнені близько 10 тис. років тому на Близькому Сході.

Британська довгошерста

Британська довгошерста кішка з’явилася в 70-х роках XIX століття. Приблизно в цей час на територію Великобританії завезли кішок перської породи. Вони викликали чималий інтерес через дуже довгою вовни, так не властивою місцевим кішкам. Деякі селекціонери побачили в цьому великий потенціал. Порода була схрещена з британської короткошерстої кішкою. Потомство набуло більш масивне статура і увібрало в себе риси обох предків. В цілому селекція могла вважатися успішною. Ген короткої шерсті був домінантним, крім того, більшість заводчиків не звертало уваги на народжуються довгошерстих кошенят. Так тривало кілька десятиліть, поки в часи Першої світової війни кілька розплідників не вирішили створити нову породу. Деякий час проводилася селекція, спрямована на збільшення довжини вовни і викорінення деяких небажаних ознак, що дісталися від азіатських предків. До них можна віднести глибоку западину біля основи перенісся тварини, можливість прояву асиметричної форми черепа і деякі інші. На проведення даних заходів пішло кілька десятиліть. Незважаючи на настільки довгу й цікаву історію породи, протягом свого існування вона була відома мало. Визнання найвпливовішою котячої організації WCF британська довгошерста отримала тільки в 2009 році. Для неї був розроблений стандарт, дозволено участь у виставках як представника окремої породи. Сьогодні вона отримує все більше поширення. Причина цього криється в її привабливому зовнішньому вигляді і спокійному характері. В Англії існує кілька клубів, присвячених даній породі. Ці кішки відрізняються масивною статурою. Вони мають широкі стегна і грудну клітку. Тулуб відносно короткий і мускулисте. Розміри тварини середні, але зустрічаються досить великі екземпляри. Хвіст не відрізняється довжиною і досить товстий. Стандарт не допускає його зламів. Голова овальної форми, часто її порівнюють з бичачої за її масивність. Лоб і щоки досить повні, шия м’язиста і коротка. Шерсть даної породи коливається в діапазоні від середньої до довгої. Стандарт не визначає дозволених і заборонених квітів. Ген, який відповідає за забарвлення шерсті, визначає також колір очей. Це не можна вважати правилом, але така ситуація досить поширена. Британська кішка відрізняється своїм спокійним поведінкою і неквапливістю. Кошенята народжуються досить грайливими та активними. У юному віці вони обожнюють бігати і грати на свіжому повітрі. Зміни в характері починаються після досягнення віку в 1-2 роки. Поведінка тварини кардинально міняється, кішка стає неквапливою і менш активною. Біжу і грі вона віддає перевагу спокійним прогулянки. Британські довгошерсті кішки – це добрі й чуйні тварини. Вони будуть однаково любити абсолютно всіх членів сім’ї. Легко уживаються з іншими породами. Досить поширені випадки, коли вони брали на виховання кошенят інших кішок. Досить цікавий той факт, що такі вихованці виростали більш спокійними і схожими на свого прийомного батька. Дана порода прекрасно підходить для сімей з маленькими дітьми. Британська довгошерста кішка не стане дряпатися, якщо дитина випадково потягне її за хвіст або іншим чином викличе невдоволення. Незважаючи на доброту і спокій, дана порода має твердим і свавільним характером. Якщо кішці-небудь не подобається, вона обов’язково вкаже на це господареві. За шерстю цієї породи треба ретельно стежити і постійно її розчісувати. Цілком достатньо буде проводити дані заходи протягом п’яти хвилин кожен день. Деякі проблеми можуть виникнути під час линьки тварини. Щоб шерсть, рознесена по всьому будинку, не завдавала занепокоєння, бажано здійснювати розчісування спеціальною щіткою кілька разів на добу. Кішці потрібні і регулярні водні процедури. Миття потрібно здійснювати під теплою водою і за допомогою дитячого шампуню. Якщо фінансові можливості дозволяють, то оптимальним варіантом буде використання спеціальних засобів догляду за шерстю.

• ==Ілюстрації==
• І сучасність

  підрозділ=Інститут суспільства}}

• ==Медіа==
• ==Див. також==
• Http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Британська довгошерста