Відмінності між версіями «Додумувати»
| Рядок 12: | Рядок 12: | ||
===[http://www.rozum.org.ua "Орфографічний словник української мови"]=== | ===[http://www.rozum.org.ua "Орфографічний словник української мови"]=== | ||
додУмувати | додУмувати | ||
| − | + | Дієслово недоконаного виду | |
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]] | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]] | ||
[[Категорія:Слова 2014 року]] | [[Категорія:Слова 2014 року]] | ||
[[Категорія:До]] | [[Категорія:До]] | ||
Поточна версія на 12:25, 17 грудня 2014
Додумувати, -мую, -єш, сов. в. додумати, -маю, -єш, гл. 1) Окончить думать. Ще й не додумала Христя своїх думок. Мир. Пов. І. 158б. 2) Придумывать, придумать. Пішов.... додумать, як би то скувать кайдани на римлян. Шевч. 642.
УКРЛІТ.ORG_Cловник
ДОДУ́МУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОДУ́МАТИ, аю, аєш, док.
1. перех. і неперех. Закінчувати обдумування чого-небудь; грунтовно продумувати, обмірковувати щось. Вова Порада завжди додумував до кінця, вникав до можливих глибин у все (Коп., Тв., 1955, 365); В задумі й надії, мов селянські пророки, сиділи освітлені багаттям діти землі і додумували свої думи (Стельмах, Хліб.., 1959, 519); Ще й не додумала Христя своїх думок, як почула, що в сінях щось зашамотіло (Мирний, III, 1954, 53); Йому, напевне, хотілося додумати вголос те, чого він не встиг додумати до кінця (Руд., Вітер.., 1958, 69). 2. перех., з спол. Те саме, що приду́мувати. Пішов.. Додумать, як би то скувать Кайдани на римлян (Шевч., II, 1953, 335); — А смак [винограду] треба додумати, ночей не спати, а додумувати (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 17). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 345.
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ДОДУМУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОДУМАТИ, аю, аєш, док. 1. перех. і неперех. Закінчувати обдумування чого-небудь; ґрунтовно продумувати, обмірковувати щось. Вова Порада завжди додумував до кінця, вникав до можливих глибин у все (Олександр Копиленко, Тв., 1955, 365); В задумі й надії, мов селянські пророки, сиділи освітлені багаттям діти землі і додумували свої думи (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 519); Ще й не додумала Христя своїх думок, як почула, що в сінях щось зашамотіло (Панас Мирний, III, 1954, 53); Йому, напевне, хотілося додумати вголос те, чого він не встиг додумати, до кінця (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 69). 2. перех., з спол. Те саме, що придумувати. Пішов.. Додумать, як би то скувать Кайдани на римлян (Тарас Шевченко, II, 1953, 335); — А смак [винограду] треба додумати, ночей не спати, а додумувати (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 17).
"Орфографічний словник української мови"
додУмувати Дієслово недоконаного виду
