Відмінності між версіями «Чабан»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
(→‎Ілюстрації)
(→‎Джерела та література)
 
(не показано 5 проміжних версій цього учасника)
Рядок 23: Рядок 23:
 
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:1305-almaata-steppe_09.jpg|x140px]]
 
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:1305-almaata-steppe_09.jpg|x140px]]
 
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:8438.jpg|x140px]]  
 
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:8438.jpg|x140px]]  
−
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Uiktykm.jpg|x140px]]
+
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Gjaj.jpg|x140px]]
 
|}
 
|}
−
 
−
==Медіа==
 
  
 
==Див. також==
 
==Див. також==
 +
 +
Тарас Шевченко – Саул
 +
 +
В непробудимому Китаї,
 +
В Єгипті темному, у нас
 +
І понад Індом і Євфратом
 +
Свої ягнята і телята
 +
На полі вольнім вольно пас
 +
Чабан було в своєму раї.
 +
І гадки-гадоньки не має,
 +
Пасе, і доїть, і стриже
 +
Свою худобу та співає…
 +
Аж ось лихий царя несе
 +
З законами, з мечем, з катами,
 +
З князями, темними рабами.
 +
Вночі підкрались, зайняли
 +
Отари з поля; а пасущих,
 +
І шатра їх, убогі кущі,
 +
І все добро, дітей малих,
 +
Сестру, жену і все взяли,
 +
І все розтлили, осквернили,
 +
І осквернених, худосилих,
 +
Убогих серцем, завдали
 +
В роботу-каторгу. Минали
 +
За днями дні. Раби мовчали,
 +
Царі лупилися, росли
 +
І Вавілони муровали.
 +
А маги, бонзи і жерці
 +
(Неначе наші панотці)
 +
В храмах, в пагодах годувались,
 +
Мов кабани царям на сало
 +
Та на ковбаси. І царі
 +
Самі собі побудували
 +
Храми, кумирні, олтарі.
 +
Раби німії поклонялись.
 +
Жидам сердешним заздро стало,
 +
Що й невеличкого царя
 +
І з кизяка хоч олтаря
 +
У їх немає. Попросили
 +
Таки старого Самуїла,
 +
Щоб він де хоче, там і взяв,
 +
А дав би їм, старий, царя.
 +
Отож премудрий прозорливець,
 +
Поміркувавши, взяв єлей
 +
Та взяв од козлищ і свиней
 +
Того Саула здоровила
 +
І їм помазав во царя.
 +
Саул, не будучи дурак,
 +
Набрав гарем собі чималий
 +
Та й заходився царювать.
 +
Дивилися та дивувались
 +
На новобранця чабани
 +
Та промовляли, що й вони
 +
Таки не дурні. «Ач якого
 +
Собі ми виблагали в бога
 +
Самодержавця». А Саул
 +
Бере і город, і аул,
 +
Бере дівча, бере ягницю,
 +
Будує кедрові світлиці,
 +
Престол із золота кує,
 +
Благоволеньє оддає
 +
Своїм всеподданнійшим голим.
 +
І в багряниці довгополій
 +
Ходив по храмині, ходив,
 +
Аж поки, лобом неширокий,
 +
В своїм гаремі одинокий,
 +
Саул сердега одурів.
 +
 +
Незабаром зібралась рада.
 +
«Панове чесная громадо!
 +
Що нам робить? Наш мудрий цар,
 +
Самодержавець-господар,
 +
Сердешний одурів. Панове!
 +
Чи нам його тепер лічить?
 +
Чи заходиться та зробить
 +
Царя здоровшого?» По мові,
 +
По мудрій раді розійшлись
 +
Смутнії пастирі.
 +
В кедровій
 +
В новій палаті цар не спить,
 +
Не їсть, не п’є, не гомонить.
 +
А мовчки долі, всемогучий,
 +
Дере порфіру на онучі
 +
І ніби морщить постоли,
 +
Плете волоки, озуває
 +
І у кедрових стін нових
 +
Про батькове осля питає.
 +
То возьме скіпетр і заграє,
 +
Мов на сопілці.
 +
Чабани,
 +
Веніамінові внучата,
 +
Тельця отрокам принесли,
 +
Щоб їм дозволено співати
 +
У сінях царських. Заревла
 +
Сивоборода, волохата
 +
Рідня Саулова пузата,
 +
Та ще й гусляра привела,
 +
Якогось чабана Давида.
 +
«І вийде цар Саул, і вийде,—
 +
Чабан співає,— на войну…»
 +
Саул прочумався та й ну,
 +
Як той москаль, у батька, в матір
 +
Свою рідоньку волохату
 +
І вздовж, і впоперек хрестить.
 +
А гусляра того Давида
 +
Трохи не вбив. Якби він знав,
 +
Яке то лихо з його вийде,
 +
З того лукавого Давида,
 +
То, мов гадюку б, розтоптав
 +
І ядовитую б розтер
 +
Гадючу слину. А тепер
 +
Плугами, ралом не розорем
 +
Прокляту ниву: проросла
 +
Колючим терном. Горе! Горе!
 +
Дрібніють люде на землі,
 +
Ростуть і висяться царі!
 +
 +
13 октября [1860, С. Петербург]
  
 
==Джерела та література==
 
==Джерела та література==
 +
[http://sum.in.ua/s/chaban Академічний тлумачний словник (1970—1980)]
  
−
==Зовнішні посилання==
+
[http://ukrlit.org/slovnyk/%D1%87%D0%B0%D0%B1%D0%B0%D0%BD Чабан]
  
 +
[http://ukrlit.org/slovnyk/%D1%87%D0%B0%D0%B1%D0%B0%D0%BD Словник української мови]
 +
 +
==Зовнішні посилання==
 +
[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0 Вікіпедія]
 
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Інститут суспільства]]
 
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Інститут суспільства]]
 
[[Категорія:Слова 2014 року]]
 
[[Категорія:Слова 2014 року]]

Поточна версія на 08:55, 10 грудня 2014

Словник Грінченка

Чабан, -на, м. 1) Пастухъ овецъ. Херс. у. Чабан вранці з сопілкою сяде на могилі. Шевч. 2) Названіе вола. Kolb. І. 65. Ум. Чабанець. КС. 1883. XI. 509. Був собі чабанець, та такті, шо як вік ізмалку все вівці пас, то й нічого не знав. Мнж. 10.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЧАБА́Н, а, чол. Те саме, що вівчар 1. У холодочку, під вербою, Приліг чабан спочить; Кийок поклав під головою, Собака у ногах лежить (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 89); А недалеко край дороги Отару гнали чабани (Тарас Шевченко, II, 1963, 363); Колись грузинський письменник Казбегі, щоб добре взнати народ, на деякий час пішов у чабани (Павло Тичина, III, 1957, 72); * У порівняннях. Зранку здійнявся вітер. Як чабан овець, гнав прудко кудись отару сірих хмар (Андрій Головко, I, 1947, 43). =Словник української мови

ЧАБА́Н, а́, ч. Те саме, що вівча́р 1. У холодочку, під вербою, Приліг чабан спочить; Кийок поклав під головою, Собака у ногах лежить (Гл., Вибр., 1951, 89); А недалеко край дороги Отару гнали чабани (Шевч., II, 1963, 363); Колись грузинський письменник Казбегі, щоб добре взнати народ, на деякий час пішов у чабани (Тич., III, 1957, 72); *У порівн. Зранку здійнявся вітер. Як чабан овець, гнав прудко кудись отару сірих хмар (Головко, І, 1947, 43).

Чабан Чабан, на, м.

1) Пастухъ овецъ. Херс. у. Чабан вранці з сопілкою сяде на могилі. Шевч.

2) Названіе вола. Kolb. І. 65. Ум. Чабанець. КС. 1883. XI. 509. Був собі чабанець, та такті, шо як вік ізмалку все вівці пас, то й нічого не знав. Мнж. 10.

Ілюстрації

1312242342177819 big photo.jpeg 1305-almaata-steppe 09.jpg 8438.jpg Gjaj.jpg

Див. також

Тарас Шевченко – Саул

В непробудимому Китаї, В Єгипті темному, у нас І понад Індом і Євфратом Свої ягнята і телята На полі вольнім вольно пас Чабан було в своєму раї. І гадки-гадоньки не має, Пасе, і доїть, і стриже Свою худобу та співає… Аж ось лихий царя несе З законами, з мечем, з катами, З князями, темними рабами. Вночі підкрались, зайняли Отари з поля; а пасущих, І шатра їх, убогі кущі, І все добро, дітей малих, Сестру, жену і все взяли, І все розтлили, осквернили, І осквернених, худосилих, Убогих серцем, завдали В роботу-каторгу. Минали За днями дні. Раби мовчали, Царі лупилися, росли І Вавілони муровали. А маги, бонзи і жерці (Неначе наші панотці) В храмах, в пагодах годувались, Мов кабани царям на сало Та на ковбаси. І царі Самі собі побудували Храми, кумирні, олтарі. Раби німії поклонялись. Жидам сердешним заздро стало, Що й невеличкого царя І з кизяка хоч олтаря У їх немає. Попросили Таки старого Самуїла, Щоб він де хоче, там і взяв, А дав би їм, старий, царя. Отож премудрий прозорливець, Поміркувавши, взяв єлей Та взяв од козлищ і свиней Того Саула здоровила І їм помазав во царя. Саул, не будучи дурак, Набрав гарем собі чималий Та й заходився царювать. Дивилися та дивувались На новобранця чабани Та промовляли, що й вони Таки не дурні. «Ач якого Собі ми виблагали в бога Самодержавця». А Саул Бере і город, і аул, Бере дівча, бере ягницю, Будує кедрові світлиці, Престол із золота кує, Благоволеньє оддає Своїм всеподданнійшим голим. І в багряниці довгополій Ходив по храмині, ходив, Аж поки, лобом неширокий, В своїм гаремі одинокий, Саул сердега одурів.

Незабаром зібралась рада. «Панове чесная громадо! Що нам робить? Наш мудрий цар, Самодержавець-господар, Сердешний одурів. Панове! Чи нам його тепер лічить? Чи заходиться та зробить Царя здоровшого?» По мові, По мудрій раді розійшлись Смутнії пастирі. В кедровій В новій палаті цар не спить, Не їсть, не п’є, не гомонить. А мовчки долі, всемогучий, Дере порфіру на онучі І ніби морщить постоли, Плете волоки, озуває І у кедрових стін нових Про батькове осля питає. То возьме скіпетр і заграє, Мов на сопілці. Чабани, Веніамінові внучата, Тельця отрокам принесли, Щоб їм дозволено співати У сінях царських. Заревла Сивоборода, волохата Рідня Саулова пузата, Та ще й гусляра привела, Якогось чабана Давида. «І вийде цар Саул, і вийде,— Чабан співає,— на войну…» Саул прочумався та й ну, Як той москаль, у батька, в матір Свою рідоньку волохату І вздовж, і впоперек хрестить. А гусляра того Давида Трохи не вбив. Якби він знав, Яке то лихо з його вийде, З того лукавого Давида, То, мов гадюку б, розтоптав І ядовитую б розтер Гадючу слину. А тепер Плугами, ралом не розорем Прокляту ниву: проросла Колючим терном. Горе! Горе! Дрібніють люде на землі, Ростуть і висяться царі!

13 октября [1860, С. Петербург]

Джерела та література

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

Чабан

Словник української мови

Зовнішні посилання

Вікіпедія

Отримано з https://wiki.kubg.edu.ua/index.php?title=Чабан&oldid=127618