Відмінності між версіями «Консул»

Поточна версія на 20:30, 3 грудня 2014

Службова особа однієї держави, що за згодою іншої держави постійно перебуває в певному її пункті (місті, районі) і здійснює там представництво й захист економічних та юридичних інтересів своєї держави, її громадян або юридичних осіб.

Словник Бориса Грінченка

Ко́нсул, -ла, м. 1) Консулъ. З Россії... втікло три чоловіки... От що робить? У Палац, до німецького консула. КС. 1883. IV. 738. 2) Въ старинной бурсѣ: родъ надзирателя за учениками. Втікайте з бурси: вас тепер не знайде ні консул, ні трибун. К. ПС. 68.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник іншомовних слів Мельничука

КОНСУЛ

ко́нсул (лат. consul)

1. У Стародавньому Римі періоду республіки титул двох обираних найвищих службових осіб, у період імперії – почесний титул.

2. У містах Північної і Середньої Італії (11 – 13 ст.) найвища службова особа.

3. У Франції в 1799 – 1804 pp. титул трьох осіб, які зосереджували в своїх руках найвищу виконавчу владу.

4. Службова особа однієї держави, що за згодою іншої держави постійно перебуває в певному її пункті (місті, районі) і здійснює там представництво й захист економічних та юридичних інтересів своєї держави, її громадян або юридичних осіб. Генеральний Консул – уповноважений якоїсь держави, що призначається в найбільші міста іншої держави.

Словник української мови в 11 томах

КО́НСУЛ, а, ч.

1. Урядова особа, що представляє й захищає інтереси своєї держави та її громадян у якомусь пункті іншої держави. — Німецький консул не повинен знати нічого з таємниць доктора Гальванеску (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 86).

2. У стародавньому Римі — титул кожної з двох виборних найвищих урядових осіб, а також той, хто мав цей титул. — У двісті шістнадцятому році до нашої ери геніальний карфагенський полководець Ганнібал, маючи п’ятдесят тисяч війська, знищив під Каннами сімдесятитисячну римську армію консула Теренція Варрона (Ю. Янов., II, 1958, 231).

Приклади іншого застосування в античні часи У багатьох містах давньоримської держави (як, наприклад, в Галлії) була встановлена двоосібна магістратура, і хоча у більшості випадків до міського керівництва вживалися такі титули, як «дуумвір» чи «меддікс», подекуди міських голів називали консулами.

Також для цивільних організацій, що діяли згідно з римським цивільним законодавством, не було незвичайним наслідування термінології державних установ для своїх власних структур. Так, наприклад, статут чи угода таких організації називався «законом» — lex.

3. Титул кожної з трьох осіб, які мали необмежену виконавчу владу у Франції в період консульства (у 3 знач.), а також той, хто мав такий титул. Бонапарт.. примусив їх прийняти закон про передачу влади трьом консулам на чолі з Бонапартом (Нова іст., 1956, 88).

Тлумачний словник

-а, ч.

1) Урядова особа, що репрезентує та захищає інтереси своєї держави та її громадян у якомусь пункті іншої держави.

•• Генера́льний ко́нсул — консул, який очолює генеральне консульство.

••Нешта́тний (поче́сний) ко́нсул — особа, що не перебуває на державній службі держави, яку представляє, але виконує консульські функції за її дорученням.

••Окре́мий ко́нсул — особа, яка знаходиться на чолі окремої (від дипломатичного представництва) консульської установи.

••Шта́тний ко́нсул — посадова особа, що перебуває на державній службі держави, яку представляє.

Факти з історії

Консули в Французькій республіці

У 1799 р. в революційній Франції набула чинності Конституція, за якою вища виконавча влада знаходилася в руках трьох посадовців, які мали титул консулів. Насправді, держава знаходилася під одноосібним керівництвом Першого Консула, генерала Наполеона Бонапарта, тому в політичному значенні це було скоріш відтворення тріумвіратів Юлія Цезаря та Октавіана Августа.

Спочатку термін повноважень консулів становив десять років, але 1802 року Бонапарт проголосив довічною посаду Першого Консула (також довічний термін повноважень був встановлений для Другого і Третього Консулів). У 1804 р., коли Бонапарт проголосив себе імператором Франції, французький консулат припинив своє існування.

Консули Італії

Римська республіка, яка була створена Наполеоном та існувала з 15 лютого 1798 р. по 23 червня 1800 р., очолювалася численними консулами:

15 лютого — 20 березня 1798 р.: (Тимчасові консули) Бріганті, Карло Луїджі Костантіні, Піо Камілло, герцог Бонеллі-Креченці, Джоаккіно Пессуті, Антоніо Бассі та Маггі, Стампа і Ліборіо Ангелуччі.

20 березня — вересень 1798 р.: Ліборіо Ангелуччі, Джакомо де Матіс, Панацці, Реппі та Енніо Квіріно Вісконті.

вересень — 27 листопада 1798: Брігі, Калісті, Франческо П'єреллі, Джузеппе Рей, Федеріко Марія Доменіко Мікеле Заккалеоні.

27 листопада — 12 грудня 1798 р.: окупація Неаполем.

29 листопада — 12 грудня 1798 р.: Тимчасовий уряд П'яти (князь Джамбатіста Боргезе, Паоло-Марія Альдобрандіні та князь Гібрієллі, Маркезе Камілло Массімо та Джованні Річчі).

12 грудня 1798 — 24 липня 1799 рр.: попередні консули відновлені на посадах.

11 липня — 28 вересня 1799 р.: окупація Францією.

30 вересня 1799 р. — 23 червня 1800 р.: окупація Неаполем.

Так само, Болонська республіка, ще одна сестринська республіка наполеонівської Франції, керувалася урядом, що складався з дев'яти консулів, а головою держави був Presidente del Magistrato — Верховний магістрат, на посаду якого раз на чотири місяці обирався один з консулів.

Парагвай

У проміжку між низкою хунт та інших нетривалих режимів, молодою республікою керували «республіканські консули» (2 консули змінювали один одного кожні чотири місяці):

12 жовтня 1813 р. — 12 лютого 1814 р.: Хосе Гаспар Родрігез де Франсья і Веласко (вперше).

12 лютого 1814 р. — 12 червня 1814 р.: Фульгенсіо Йєгрос і Франко де Торрес.

12 червня 1814 р. — 3 жовтня 1814 р.: Хосе Гаспар Родрігез де Франсья і Веласко (вдруге), з 3 жовтня 1814 р. по 20 вересня 1840 р. він продовжував перебувати на посаді як «верховний диктатор» (з 6 червня 1816 р. називав себе «довічним верховним диктатором»).

Після правління ряду президентів Тимчасової Хунти, в республіці знову було впроваджено посаду консула. З 14 березня 1841 р. по 13 березня 1844 р. країною спільно керували Карлос Антоніо Лопез Інсфран та Маріано Роке Алонзо Ромеро. Після них всі голови республіки називалися президентами.

Використані джерела

1. http://slovopedia.org.ua/42/53402/284409.html

2. http://ukrlit.org/slovnyk/slovnyk_ukrainskoi_movy_v_11_tomakh/%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%83%D0%BB

3. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%83%D0%BB