Відмінності між версіями «Звичай»

Поточна версія на 09:52, 2 грудня 2014

Звичай, -ча́ю, м. 1) Обычай; обыкновеніе. А я такий звичай маю, що по повній випиваю. Чуб. V. 1096. Своїм звичаєм. По обыкновенію, по своему обыкновенію. Сходились люде і своїм звичаєм навчав їх. Єв. Мр. X. 1. 2) Приличіе. І дітки звичай знають. Ном. № 2850. Слово неправдиве звичаю не знає. Лавр. 123. 3) Нравъ. Ум. Звичаєк, звичаєчок. Поміж людьми помоталася, звичаєчків та набралася. МУЕ. III. 160.

Сучасні словники

Словопедія ЗВИЧАЙ форма поведінки, прийнята певною суспільною групою, яку ця група традиційно підтримує; з. регулює широку сферу суспільних справ, важливих для даної групи, що існують поза сферою дії писаних законів, моралі, релігії; порушення з. приводить до негативної реакції з боку групи.

http://sum.in.ua/s/zvychajСловник української мови ЗВИ́ЧАЙ, аю, рідко ЗВИЧА́Й, а́ю, чол. 1. Загальноприйнятий порядок, правила, які здавна існують у громадському житті й побуті якого-небудь народу, суспільної групи, колективу і т. ін. Він був менший сину батька, і все батьківське добро, по українському звичаю, припадало меншому синові (Нечуй-Левицький, II, 1956, 345); [Роман:] Тепер вже так повелося, що: що вулиця, то й звичай; що хата, то й закон (Марко Кропивницький, II, 1958, 23); Піднялася вся нація, бо урвався терпець народу, піднялася відплатити за зневагу прав своїх, за поругу звичаїв, за безчинства чужоземних панів, за пригноблення (Олександр Довженко, 1,1958, 272); У суворих селянських звичаях дівоча вірність стояла врівень з вояцькою честю (Михайло Стельмах, I, 1962, 260); // Уклад суспільного життя нації, народу; культура, побут. З цією землею [Болгарією] і її людьми у Русі була довіку дружба й мир. І мови, і звичаї в них були майже однакові (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 131); // Традиційний порядок відзначення яких-небудь подій, свят і т. ін., пов'язаний з виконанням певних дій і використанням відповідних атрибутів, предметів і т. ін. 1 Травня колгоспники [Полтавщини] всім селом виїжджають у найближчий ліс «варити кашу». Звичай цей є відгомоном ще дореволюційних традицій робітничого класу, коли пролетаріат змушений був відзначати День 1 Травня нелегально (Народна творчість та етнографія, 3, 1957, 108); Куліш завжди мріяв, що весілля у нього відбудеться за старим українським звичаєм, що й дівич-вечір буде, і коровай (Оксана Іваненко, Тарас. шляхи, 1954, 421). 2. тільки одн. Усталений, звичний спосіб, манера дії, поведінки кого-небудь; звичка. — В батьків та матерів в звичай чванитись своїми дочками та синами (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 338); — Так і ви до нас на з'їзд? Радісно, радісно своїх бачити! — заторохтів Проценко по-своєму, одкидаючи геть свою пиху і свій звичай згорда держатися... (Панас Мирний, III, 1954, 266). В звичаї у кого — хто-небудь має звичку щось робити. У них в гімназії — і хлопці часто плачуть, се у них в звичаї (Леся Українка, V, 1956, 403); Мати за звичай — мати звичку. Мали [бійці] за звичай голити один одному голови в усяких гумовах. влітку і взимку (Олесь Гончар, III, 1959, 264); Своїм звичаєм — як звичайно, як завжди. Коли настає вечір і стемнілося добре, вони [сови] вилетіли своїм звичаєм на польовання [полювання] (Іван Франко, IV, 1950, 108). 3. тільки одн. Ввічливість, пристойність у поведінці, манерах, дії. Потішаються [Захарій і Васька] діточками своїми, а найбільш їх послухнянством, звичаєм і що до усього доброго ретиві (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 365); Родом був він із самої низоти [низів], та звичаєм своїм і душею високою всіх в очах князівни переважував, і загорілася вона до нього скритою жагою (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 251).

Для звичаю — заради ввічливості, пристойності. Може, хто й впізнав Івана, Та боявся свого пана, А Іван царя впізнав, Для звичаю лиш питав (Леонід Первомайський, Казка.., 1958, 25); Звичаю навчати (вчити) — виховувати ввічливим, пристойним. Молилася [Україна], турбувалась, День і ніч не спала, Малих діток доглядала, Звичаю навчала (Тарас Шевченко, I, 1963, 221).

4. перев. мн. Правила достойної поведінки, прийняті в певному середовищі. [Панса:] Ти взяв її від мене в звичаях добрих виховану, чесну, римлянку справедливу — чим же стала вона в твоєму дому [домі]? (Леся Українка, II, 1951, 456); — Як він намагався вивчити всі тонкощі ґречності, всі звичаї, опанувати латинь й закони шляхетської честі! (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 40).

Ілюстрації

Файл:Звичай 2.jpg

Файл:Звичай3.jpg

Файл:Звичай4.jpg

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання