Відмінності між версіями «Хрещення»

Поточна версія на 22:27, 11 грудня 2014

Хрещення, -ня, с. 1) Крещеніе. Чуб. І. 173. 2) Крещеніе, праздникъ Богоявленія Господня 6 января. ХС. І. 73.

Сучасні словники

УКРЛІТ.ORG_Cловник

ХРЕ́ЩЕ́ННЯ, я, с.

1. Релігійний обряд, який відправляють над новонародженими або дорослими на знак прилучення їх до християнської церкви. Аркадій добре знав, що не побожність змусила Петра хрестити дитину, а формальна необхідність: без акту хрещення новий громадянин не може бути занесений у метричні книги (Вільде, Сестри.., 1958, 35); Матушці Раїсі найважливіше було дізнатись, чи приймала дитина святе хрещення і чи вміє вона хоч перехреститись (Донч., III, 1956, 20); Християнська релігія почала проникати на Русь задовго до Володимира і офіціального хрещення (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 496); // перен. Перше вирішальне випробування в якійсь справі, в якійсь галузі діяльності. У Петербурзі, у виставі «Вій», я й виступив перший раз на кону.. Це хрещення міцно сидить мені в пам’яті (Збірник про Кроп., 1955, 317); Ця хвилина стала рішучою в мойому [моєму] житті, це був момент мого революційного хрещення.. Я зрозумів дорогу правди й дав велику клятву незламно йти по ній (Хотк., І, 1966, 162); 9 грудня 1882 року відбулось артистичне хрещення майбутньої артистки [Г. П. Затиркевич] (Минуле укр. театру, 1953, 62).

&́9671; Бойове́ хре́ще́ння: а) перша участь в бою. Захотілось нам побувати в Спадщанському лісі, де вперше приймав бойове хрещення безстрашний загін Ковпака (Цюпа, Україна.., 1960, 176); б) перше серйозне випробування в якій-небудь справі. Ніна вільно зітхнула: молодці, дівчатка, витримали бойове хрещення (В ім’я Вітч., 1954, 34).

2. Те саме, що водо́хреще. Про повідь він довідавсь наперед, ще аж зимою. Коли на хрещення мишва почала тікати з клуні й комори по снігу (Довж., Зач. Десна, 1957, 485).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 143.

Хрещення, ня, с.

1) Крещеніе. Чуб. І. 173.

2) Крещеніе, праздникъ Богоявленія Господня 6 января. ХС. І. 73.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 414.

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ХРЕ́ЩЕ́ННЯ, я, сер.

1. Релігійний обряд, який відправляють над новонародженими або дорослими на знак прилучення їх до християнської церкви. Аркадій добре знав, що не побожність змусила Петра хрестити дитину, а формальна необхідність: без акту хрещення новий громадянин не може бути занесений у метричні книги (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 35); Матушці Раїсі найважливіше було дізнатись, чи приймала дитина святе хрещення і чи вміє вона хоч перехреститись (Олесь Донченко, III, 1956, 20); Християнська релігія почала проникати на Русь задовго до Володимира і офіціального хрещення (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 496); // перен. Перше вирішальне випробування в якійсь справі, в якійсь галузі діяльності. У Петербурзі, у виставі «Вій», я й виступив перший раз на кону.. Це хрещення міцно сидить мені в пам'яті (Збірник про Кропивницького, 1955, 317); Ця хвилина стала рішучою в мойому [моєму] житті, це був момент мого революційного хрещення.. Я зрозумів дорогу правди й дав велику клятву незламно йти по ній (Гнат Хоткевич, I, 1966, 162); 9 грудня 1882 року відбулось артистичне хрещення майбутньої артистки [Г. П. Затиркевич] (Минуле українського театру, 1953, 62). ♦ Бойове хрещення: а) перша участь в бою. Захотілось нам побувати в Спадщанському лісі, де вперше приймав бойове хрещення безстрашний загін Ковпака (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 176); б) перше серйозне випробування в якій-небудь справі. Ніна вільно зітхнула: молодці, дівчатка, витримали бойове хрещення (В ім'я Вітчизни, 1954, 34).

2. Те саме, що водохреще. Про повідь він довідавсь наперед, ще аж зимою. Коли на хрещення мишва почала тікати з клуні й комори по снігу (Олександр Довженко, Зач. Десна, 1957, 485). Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 143.

Хрещення-це...

Хрещення-релігійний обряд, який відправляють над новонародженим або дорослим на знак прилучення їх спочатку до родового культу, а потім до християнської церкви; з давніх часів велику роль в обряді відігравала баба-сповитуха.

Хрещення Русі

Хре́щення Русі́ — офіційне прийняття Київською Руссю християнської віри, що відбулося 988 р. за князювання Володимира Великого; після хрещення сам князь прибрав друге (християнське) ім’я Василій.

Хрещення Русі Володимиром Святим

Хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією припало князю Володимиру Великому. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їхнiх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояла подоба Перуна, з'являються 7 різноплемінних богів — Перун, Дажбог, Хорс, Стрибог, Сімаргл, Мокош, Велес.

Але трохи згодом Володимир переконався, що для зміцнення держави та її престижу потрібна нова віра. Київська держава підтримувала найтісніші стосунки з Візантією — найбагатшою, могутнішою і найбільш культурно впливовою державою того часу. Так він вирішив прийняти християнство та охрестити весь свій народ.

Хрещення відбулося у часи послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. У другій половині (80-х рр.) Х ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, у якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов'язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це той мав би віддати за Володимира свою сестру Анну (тобто Володимир отримував би права на візантійський трон) та сприяти хрещенню населення Київської держави. При цьому Володимир спочатку отримав відмову, і тільки захоплення ним візантійській колонії Херсонесу (Корсунь) примусило Візантію укласти цю угоду.

Про те, звідки прийшла ієрархія в Україну, є різні теорії. Перша, що ієрархія прийшла з Візантії (Є. Ґолубінський, М. Грушевський, Й. Пелеш, М. Міллер, Ф. Дворнік). Другу теорію (рим.) відстоюють Банімґартен, Жюжі та М. Коробка. Никонівський літопис говорить про посольства до Володимира від папи (988, 991, 1000) та до папи від Володимира (994, 1001). Третю теорію (охридську або македонську) висунув М. Приселков, а з українців її підтримують історики Т. Коструба, С. Томашівський, з росіян А. Карташов, Є. Шмурло, Г. Федотов, П. Ковалевський, німець Г. Кох. Вона ґрунтується на подібності мови. («Номоканон» прийшов в Україну в болг. ред.). Четверту теорію (тмутороканську) висунув Ю. Вернадський і за ним М. Чубатий. Обидва автори є тієї думки, що в межах Київської держави в часи хрещення Володимира вже існувала ієрархія в Тмуторокані.

Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві. Головний опір чинили служителі поганського культу — «волхви», вплив яких на південних землях Руси був незначний. Натомість на півночі у Новгороді, Суздалі, Білоозер'ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священників. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із християнством (т. зв. двовір'я).

Для унормування церковного життя у своїй державі, Володимир видав Устав, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства: Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візантійського. Перша згадка про митр. на Русі відома з 1037, хоч — раніше мусів бути архієп., який наглядав над руською церквою. Першим митр., який згадується, був грек Теотемпт (див. Київ. митрополія). Християнство, проповідуючи милосердя та християнську любов — підвалини цивілізованого і мирного життя, об'єднало релігійно велику державу Володимира і позитивно вплинуло на мораль керівної верхівки і населення.

З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом по інших містах. Учителями були свящ. з Корсуня, які знали слов. мову. Факт, що з прийняттям християнства не прийшло до безпосереднього політичного опанування Русі Візантією, а відкрито новій християнізованій спільноті зв'язки з далекими і близькими сусідами, слід уважати найпозитивнішим наслідком акту хрещення Русі і слов. Сходу.