Відмінності між версіями «Кувати»
| (не показана одна проміжна версія ще одного учасника) | |||
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
| + | |||
| + | [http://sum.in.ua/s/kuvaty Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)] | ||
| + | |||
| + | КУВА́ТИ 1, кую, куєш, недок., перех. | ||
| + | 1. також без додатка. Б'ючи молотом по металу (переважно розжареному) або натискаючи пресом, надавати йому потрібної форми. За річкою коваль кує... (Марко Вовчок, I, 1955, 181); Дід Захарко був коваль, хоч я ніколи не бачив, аби він щось кував (Олександр Довженко, Зач. Десна, 1957, 472); | ||
| + | // Обробляючи метал молотом або пресом, виготовляти що-небудь; виковувати (у 1 знач.). Палили багаття вони цілу ніч, Все ясную зброю кували (Леся Українка, І, 1951, 354); Вони мовчки кують у два молоти червоні лемеші та чересла (Олесь Гончар, Новели, 1949, 106); * Образно. Один на другого кують Кайдани в серці (Тарас Шевченко, II, 1953, 289); Кують і нагрівають слово (Юрій Яновський, V, 1959, 12). | ||
| + | ♦ Кувати вухналі (ухналі) зубами, жарт. — цокати зубами від холоду. Загорнувся він у неретку (сіть така), сидить, ухналі зубами кує (Україна сміється, 1960, 288); Куй залізо, поки (коли) [воно] гаряче — не марнуй даремно часу, дій, поспішай скористатися зі сприятливих обставин. — Не час для рефлексій. Куй залізо, поки гаряче! (Андрій Головко, II, 1957, 487); — Куй залізо, поки воно гаряче. Я вже аж десять посилок додому послав (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 44); Ні кувати, ні молоти — нічого не робити, не вживати ніяких заходів. [Храпко:] Двісті рублів узяв [Тихоненко], як одну копієчку взяв, та три роки ні кує, ні меле (Панас Мирний, V, 1955, 130); — Умовлялися з Палазею, що поставиш на штурвал, а сам ні куєш, ні мелеш? (Юрій Яновський, II, 1954, 190). | ||
| + | 2. Прибивати підкови (коневі); підковувати. На те коня кують, щоб не спотикався (Номис, 1864, № 6025); Збоку при смолоскипі двоє бійців кували коня (Олесь Гончар, III, 1959, 78). | ||
| + | 3. перен. Створювати що-небудь, досягати чогось наполегливою працею, зусиллями. Сиджу на чужині, і Кую свою долю (Степан Руданський, Тв., 1956, 38); Ми щастя нашої планети під стягом Леніна куєм (Володимир Сосюра, Щастя.., 1962, 53); В тилу і на фронті Куєм перемогу!.. (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 183); | ||
| + | // Формувати чийсь характер. Країна.. кує З брил людських міцну нову людину... (Максим Рильський, I, 1956, 111). | ||
| + | ♦ Кувати лихо (лихе) перев. на (проти) кого — підступно діяти проти когось, завдавати комусь горя, лиха. Став чоловік гірким п'яницею. От яке лихо сі шинкарі кують (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 291); [Храпко:] А як вони [діти] проти мене зле замишляють?.. Коли, приміром, хто на мене лихе кує!.. (Панас Мирний, V, 1955, 162); Кувати речі недобрії, заст. — плести плітки, зводити наклепи. А тим часом вороженьки Чинять свою волю — Кують речі недобрії (Тарас Шевченко, I, 1963, 24). | ||
| + | 4. у що, чим і без додатка. Те саме, що заковувати 1. Сироту Степана.., Отамана молодого, Турки-яничари ловили.., В кайдани кували (Тарас Шевченко, II, 1963, 340); Ми не кували других кайданами, Чужої не нищили волі! (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 9); Беруть коваля, кують та ведуть до темниці (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 179); Тільки пани.. можуть міряти землю залізними ланцюгами.. Це все одно, що матір в кайдани кувати (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 385). | ||
| + | 5. рідко. Те саме, що обковувати. У кузні — хлопці-ковалі Вози обковують-кують... (Микола Гірник, Сонце.., 1958, 32); Кувати залізом скриню. | ||
| + | Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 382.Коментарі (0) | ||
| + | |||
| + | |||
| + | КУВА́ТИ 2, кую, куєш, недок., перех. і неперех. Видавати звуки «куку» (про зозулю). Дзвенить птахів співами ліс І зозуля кує коло кладки (Іван Франко, X, 1954, 12); Кує зозуля, подає голос одуд (Юрій Яновський, IV, 1959, 249); | ||
| + | // перен., нар.-поет. Віщувати (довгі роки, щастя тощо). Ой зозуле, зозуленько, Нащо ти кувала, Нащо ти їй довгі літа, Сто літ накувала? (Тарас Шевченко, I, 1963, 227); Десь кувала ще людям щастя пізня зозуля (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 89). | ||
Тлумачення слова у сучасних словниках | Тлумачення слова у сучасних словниках | ||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:кувати1.jpg|x140px]] |
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:кувати2.jpg|x140px]] |
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:кувати3.jpg|x140px]] |
| − | + | ||
|} | |} | ||
==Медіа== | ==Медіа== | ||
| − | + | {{#ev:youtube|0CvtMeAgqgo}} | |
==Див. також== | ==Див. також== | ||
| Рядок 19: | Рядок 37: | ||
==Зовнішні посилання== | ==Зовнішні посилання== | ||
| + | [http://economstroy.com.ua/mvoprosyiotvety/2259-holodnekyvanasvoimirukamu.html Холодне кування своїми руками] | ||
| + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]] | ||
| + | [[Категорія:Слова 2014 року]] | ||
| − | [[Категорія: | + | [[Категорія:Ку]] |
| − | + | ||
Поточна версія на 23:15, 7 грудня 2014
Кувати, кую́, -є́ш, гл. 1) Конать. Князь Борис все плуги кував та людям давав. Ном. № 661. 2) Подковывать (лошадь). Коваль коня кує, а жаба й собі ногу дає. Ном. № 2548. 3) Заковывать (въ цѣпи). 4) Чеканить. Достав мальовану тацю, сріблом ковану. K. ЧР. 42. 5) Наковывать (мельничный жерновъ). Мнж. 481. 6) Куковать (о кукушкѣ). Не сивая зозуленька в темнім лісі кувала. Макс. 7) — речі недобрії. Злословить. А тим часом вороженьки чинять свою волю: кують речі недобрії. Шевч. 8) — лихо. Причинять зло, вредъ. От яке лихо сі шинкарі кують. Г. Барв. 291.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)
КУВА́ТИ 1, кую, куєш, недок., перех. 1. також без додатка. Б'ючи молотом по металу (переважно розжареному) або натискаючи пресом, надавати йому потрібної форми. За річкою коваль кує... (Марко Вовчок, I, 1955, 181); Дід Захарко був коваль, хоч я ніколи не бачив, аби він щось кував (Олександр Довженко, Зач. Десна, 1957, 472); // Обробляючи метал молотом або пресом, виготовляти що-небудь; виковувати (у 1 знач.). Палили багаття вони цілу ніч, Все ясную зброю кували (Леся Українка, І, 1951, 354); Вони мовчки кують у два молоти червоні лемеші та чересла (Олесь Гончар, Новели, 1949, 106); * Образно. Один на другого кують Кайдани в серці (Тарас Шевченко, II, 1953, 289); Кують і нагрівають слово (Юрій Яновський, V, 1959, 12). ♦ Кувати вухналі (ухналі) зубами, жарт. — цокати зубами від холоду. Загорнувся він у неретку (сіть така), сидить, ухналі зубами кує (Україна сміється, 1960, 288); Куй залізо, поки (коли) [воно] гаряче — не марнуй даремно часу, дій, поспішай скористатися зі сприятливих обставин. — Не час для рефлексій. Куй залізо, поки гаряче! (Андрій Головко, II, 1957, 487); — Куй залізо, поки воно гаряче. Я вже аж десять посилок додому послав (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 44); Ні кувати, ні молоти — нічого не робити, не вживати ніяких заходів. [Храпко:] Двісті рублів узяв [Тихоненко], як одну копієчку взяв, та три роки ні кує, ні меле (Панас Мирний, V, 1955, 130); — Умовлялися з Палазею, що поставиш на штурвал, а сам ні куєш, ні мелеш? (Юрій Яновський, II, 1954, 190). 2. Прибивати підкови (коневі); підковувати. На те коня кують, щоб не спотикався (Номис, 1864, № 6025); Збоку при смолоскипі двоє бійців кували коня (Олесь Гончар, III, 1959, 78). 3. перен. Створювати що-небудь, досягати чогось наполегливою працею, зусиллями. Сиджу на чужині, і Кую свою долю (Степан Руданський, Тв., 1956, 38); Ми щастя нашої планети під стягом Леніна куєм (Володимир Сосюра, Щастя.., 1962, 53); В тилу і на фронті Куєм перемогу!.. (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 183); // Формувати чийсь характер. Країна.. кує З брил людських міцну нову людину... (Максим Рильський, I, 1956, 111). ♦ Кувати лихо (лихе) перев. на (проти) кого — підступно діяти проти когось, завдавати комусь горя, лиха. Став чоловік гірким п'яницею. От яке лихо сі шинкарі кують (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 291); [Храпко:] А як вони [діти] проти мене зле замишляють?.. Коли, приміром, хто на мене лихе кує!.. (Панас Мирний, V, 1955, 162); Кувати речі недобрії, заст. — плести плітки, зводити наклепи. А тим часом вороженьки Чинять свою волю — Кують речі недобрії (Тарас Шевченко, I, 1963, 24). 4. у що, чим і без додатка. Те саме, що заковувати 1. Сироту Степана.., Отамана молодого, Турки-яничари ловили.., В кайдани кували (Тарас Шевченко, II, 1963, 340); Ми не кували других кайданами, Чужої не нищили волі! (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 9); Беруть коваля, кують та ведуть до темниці (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 179); Тільки пани.. можуть міряти землю залізними ланцюгами.. Це все одно, що матір в кайдани кувати (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 385). 5. рідко. Те саме, що обковувати. У кузні — хлопці-ковалі Вози обковують-кують... (Микола Гірник, Сонце.., 1958, 32); Кувати залізом скриню. Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 382.Коментарі (0)
КУВА́ТИ 2, кую, куєш, недок., перех. і неперех. Видавати звуки «куку» (про зозулю). Дзвенить птахів співами ліс І зозуля кує коло кладки (Іван Франко, X, 1954, 12); Кує зозуля, подає голос одуд (Юрій Яновський, IV, 1959, 249);
// перен., нар.-поет. Віщувати (довгі роки, щастя тощо). Ой зозуле, зозуленько, Нащо ти кувала, Нащо ти їй довгі літа, Сто літ накувала? (Тарас Шевченко, I, 1963, 227); Десь кувала ще людям щастя пізня зозуля (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 89).
Тлумачення слова у сучасних словниках
Ілюстрації
|
|
|
