Відмінності між версіями «Мертв’як»

Поточна версія на 20:08, 30 листопада 2014

Мертв’я́к, -ка́, м. Мертвець. Труна роскривається і мертв’як вилазить з труни. Грин. II. 104.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

МЕРТВЯ́К, а, чол. Те саме, що мрець. [Сганарель:] Мертвяк страшніший від живого для христьянина (Леся Українка, III, 1952, 400); — Ну, а це що за мертвяки? — запитав дід, показуючи на побитих фашистів у ногах Орлюка на дні човна (Олександр Довженко, I, 1958, 288); * У порівняннях. По тих халабудах тільки де-не-де горіли свічечки і метушилися якісь неприємні тіні, немов мертвяки повилазили з того світу (Панас Мирний, III, 1954, 261); Цю щасливу для нас ніч ми спали, як мертвяки (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 101); // перен. Про людину в стані фізичного або духовного занепаду. [Прокіп:] Не можу я стерпіти, Аркадію Івановичу, коли отакі мертвяки починають сунути свій ніс в живе і велике діло (Олександр Корнійчук, II, 1955, 84).

Словник синонімів

МЕРТВЯК - мрець, труп, ев. небіжчик, покійник, як ім. МЕРТВИЙ, померлий, неживий, мерлий, покійний; П. живий труп

Ілюстрації

Цікаві факти

Заложні мерці́ за народними повір'ями — померлі неприродною смертю люди (втопленики, самогубці), які, на відміну від небіжчиків, що вмерли природною смертю, вважалися нечистими. Хоронили їх на перехрестях доріг, на межах полів, у ярах. За повір'ям душі заложних мерців набирають різного вигляду і тиняються світом, доки не спокутують своїх гріхів. При цьому вони нерідко збиткуються над живими людьми. Народна уява наділяла заложних мерців надприродними властивостями. Під час посухи їхні могили поливали водою, щоб викликати дощ. Аби позбавити таких покійників здатності відвідувати живих людей, в їхні могили клали вузлик свяченого маку-видюку, забивали осикові кілки. Власні ж хати обсипали свяченим маком або льоном. Робити це слід було до обіду, бо після обіду вже мрець починав ходити. Вважалося, що, на відміну від звичайних небіжчиків, душі заложних мерців не можуть з'являтися до родичів на поминки, коли за померлі душі обід ставлять. Ці мотиви виразно ілюструють вірування українців у безсмертя душі, її окреме існування.

Потерчá (поторочá, потерчук, страдча) — в українській міфології так називають дитину, яка померла нехрещеною, або власне її душу. Демонічна істота. Ховати нехрещених дітей на кладовищі вважали великим гріхом, тому місця для похорону обирали десь за цвинтарем, на перехресті доріг. У давнину їх ховали в самому житлі: під порогом або ближче до печі. Такий звичай можна пояснити тим, що дуже давно саме біля печі хоронили померлих родичів. Тому кожна мати, яка ховала там дитя, сподівалася, що ним опікуватимуться предки, які не віддадуть його нечистій силі. Поховання ж під порогом або під перелазом у народі пояснювали тим, що, переступаючи це місце, люди щоразу «творили ногами» хрест, перехрещували потерчатко. Існував також звичай переступати новонароджених тварин, оберігаючи їх від нечистої сили. Тих дітей, що народились неживими, закопували й під «верхом», де закривали в сінях бовдур — пічну трубу. Це зрозуміло, бо саме димар хати вважали ходом у потойбіччя. З тієї ж таки причини існував звичай зазирати в піч після похорону когось із хатніх родичів, щоб позбутися страху, спричиненого померлими. На Закарпатті, щоб не боятися небіжчика-чоловіка, вдова тричі вигукувала його ім'я в піч.

Сме́ртник — особа, що прирікає себе насмерть задля якоїсь цілі, ідеї. Досягнення цієї цілі, притім, відбуваєтсься втратою життя.

Труп — мертве тіло людини чи тварини.