Відмінності між версіями «Коса»

Поточна версія на 22:59, 7 травня 2014

Коса́, -си́, ж. 1) Коса. От поберуть коси, та й пійдуть нібито косить. ЗОЮР. І. 287. Части косы: самая полоса называется полотно́, обухъ ея — прут, носокъ — писок, часть около писку — колос, конецъ острія — жало, пятка — п’я́тка, въ которой находится пупець, входящій въ ямку косовища; пятку придерживаетъ на косовищѣ желѣзное кольцо — пе́рстінь, а сверхъ того еще желѣзная заківка и деревянный пас-клин (клинъ). Шух. I. 169. 2) Коса, сплетенные волосы. Тихо, тихо Дунай воду несе, а ще тихше дівка косу чеше. Нп. 3) Только мн. ч. и въ нѣкоторыхъ мѣстностяхъ: Коси. Волосы вообще. О. 1862. VIII. 49. Який він чудний: борода чорна, коси русяві. Радом. 4) Луковая плетеница, вѣнокъ, въ который вплетены луковицы. Вас. 204. 5) Селезенка. Коса свиняча, що коло печінки, довгенька. Ном. № 310. 6) = Косарь 2. Вх. Уг. 246. 7) мн. = Косарь 4. Вх. Лем. 427. 8) Коса Богоматерина. Раст. Hypericum, numifusum. Черк. у. Ум. Кіска, кісонька, кісочка, ко́ска, косонька. По тра копи дівочка, по чотирі кісочка. Маркев. 68. 'Що суботи ізмивала і в кісоньку заплітала. Ув. Косище. В тих багатих панків такі здоровецькі косища, неначе в кожної куделя на голові. Левиц. Кож. 22.

шаблон словника слово

Сучасні словники

СЛОВАРЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКO

Коса, -си́, ж. 1) Коса. От поберуть коси, та й пійдуть ніби-то косить.ЗОЮР. І. 287. Части косы: самая полоса называется полотно́, обухъ ея —прут, носокъ — писок, часть около писку — колос, конецъ острія —жало, пятка — п'я́тка, въ которой находится пупець, входящій въ ямкукосовища; пятку придерживаетъ на косовищѣ желѣзное кольцо —пе́рстінь, а сверхъ того еще желѣзная заківка и деревянный пас-клин(клинъ). Шух. I. 169. 2) Коса, сплетенные волосы. Тихо, тихо Дунай воду несе, а ще тихше дівка косу чеше. Н. п. 3) Только мн. ч. и въ нѣкоторыхъ мѣстностяхъ: коси. Волосы вообще. О. 1862. VIII. 49. Який він чудний: борода чорна, коси русяві. Радом. 4) Луковая плетеница, вѣнокъ, въ который вплетены луковицы. Вас. 204. 5) Селезенка. Коса свиняча, що коло печінки, довгенька. Ном. № 310. 6) = косарь 2. Вх. Уг. 246. 7) мн. =косарь 4. Вх. Лем. 427. 8) коса богоматерина. Раст. Hypericum, numifusum. Черк. у. Ум. кіска, кісонька, кісочка, ко́ска, косонька. По тра копи дівочка, по чотирі кісочка. Маркев. 68. Що суботи ізмивала і в кісоньку заплітала. Ув. косище. В тих багатих панків такі здоровецькі косища, неначе в кожної куделя на голові. Левиц. Кож. 22.

СЛОВОПЕДІЯ Універсальний словник-енциклопедія

УСЕ (Універсальний словник-енциклопедія): КОСА КОСА I піщана, вузька, довга частина суходолу, що відокремлює від відкритого моря бухту, озеро або затоку; напр.: Арабатська Стрілка, довж. 112 км, шир. від 270 м до 7 км, відділяє Сиваш від Азовського м. (Крим, Україна), Гельська к. (Польща), Куршська к. (Росія). II ручне знаряддя для косіння трави та зернових; складається з двох гол. частин: сталевої коси і кісся (дерев'яного держака, переважно з однією, іноді з двома ручками). Власне к. складається з верхнього ободу - прута, гострого леза, полотна - відстані між прутом і лезом, носка коси - дзьоба, задньої частини - п'ятки з шийкою; найбільш поширені к. із середньою довж. полотна у 9 долонь. Орфографічний словник української мови: КОСА КОСА

коса́ 1 іменник жіночого роду волосся

• Але: дві, три, чотири коси́

коса́ 2 іменник жіночого роду про знаряддя

• Але: дві, три, чотири коси́

коса́ 3 іменник жіночого роду вузька смуга суходолу

• Але: дві, три, чотири коси́

коса́ 4 іменник жіночого роду селезінка

• Але: дві, три, чотири коси́

діал. Словник синонімів: КОСА КОСА (волосся) косиця, кіска, мн. косенята; (знаряддя) (неякісне) лускавка, (на очерет) різак; (піщана смуга) СОВ. пересип. Українсько-російський словник: КОСА КОСА I (на голове) коса; (мн. коси; род. кіс) косы; (незаплетённые) волосы II с.-х. коса III геогр. коса

Словник української мови

КОСА 1, и, жін. 1. Заплетене волосся. Якраз під старою вишнею.. стояла дівчина, хороша, як зоря ясна; руса коса нижче пояса (Марко Вовчок, I, 1955, 38); Очі в неї були великі, дві чорні коси, перекинуті наперед, обрамляли лице (Іван Сенченко, На Бат. горі, 1960, 32). ♦ До сивої коси — до старості. — Я ждатиму Йвана хоч до сивої коси (Леся Українка, III, 1952, 739); Зав'язати косу див. зав'язувати. 2. перев. мн. Довге волосся. Хто се, хто се по тім боці Рве на собі коси?.. (Тарас Шевченко, I, 1951, 164); Густі, золото-жовті коси буйними хвилями спадали на її груди і плечі (Іван Франко, II, 1950, 378); Дівча біжить в тяжкім одчаї, Коса їй плечі устеляє(Михайло Стельмах, Жито.., 1954, 90); * Образно. По один бік глибокого темного шляху білокорі берези в розпущених зелених косах (Степан Васильченко, II, 1959, 54). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 304. Коментарі (0) КОСА 2, и, жін. Сільськогосподарське знаряддя для косіння трави, збіжжя тощо, що має вигляд вузького зігнутого леза, прикріпленого до держака. Свідок слави, дідівщини З вітром розмовляє, А внук косу несе в росу, За ними співає (Тарас Шевченко, I, 1951, 60); [Коноп:] Косарі косять, А вітер повіває, Шовкова трава На коси полягає (Марко Кропивницький, II, 1958, 431); Ти пам'ятаєш, як косили ми в полі жито, як порвав я косу, бо косив невміло (Володимир Сосюра, II, 1958, 369); // Ніж косарки. В обід Тимко приїхав у село за нагостреними косами для косарки(Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 271). ♦ Наскочила (зайшла, найшла, напала, трапила і т. ін.) коса на камінь — про тих, що не хочуть уступити один одному. [Ліхтаренко:] Ви не сваріться зо мною, бо наскочила коса на камінь. Я не з тих, що бояться! (Карпенко-Карий, II, 1960, 336); [Арсен:] Сам же образив дівчину, а ждав, щоб вона вибачилась. А Надія горда ж була! [Ганна:] О, і не говори! Напала коса на камінь (Захар Мороз, П'єси, 1959, 242); Смерть занесла свою гостру косу див. заносити. Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 304. Коментарі (0) КОСА 3, и, жін. Вузька намивна смуга суходолу в морі, річці тощо, сполучена одним кінцем із берегом; мис. Човен повернув за гострий ріг піскуватої коси і вступив у Чорне море (Нечуй-Левицький, II, 1956, 225); Скільки оком скинеш — леліє Дніпро, вигинаючись помежи горами, тихо миючи піскуваті коси (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 45); На піщаній косі, що кинджалом врізалась у море, стояв маяк (Анатолій Шиян, Переможці, 1950, 44). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 304. Коментарі (0) КОСА 4, и, жін., діал. Селезінка. Коса свиняча, що коло печінки, довгенька (Номис, 1864, № 310). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 304.

Матеріал з Вікіпедії

• Коса — сільськогосподарське знаряддя праці • Коса — вузький, невисокий та довгий піщаний півострів • Коса — волосся сплетене між собою в довжину, тж косичка, кіски • Коса — один із народів банту у Південній Африці • Коса — одна із офіційних мов Південно-Африканської Республіки • Коса — блек-метал гурт з України • Коса — село у Болградському районі Одеської області • Коса — річка у Криму, права притока Альми

Ілюстрації

Медіа

Мамина коса

Горіла сосна

Цікаві факти

[1]

КОСА РУСА

Запитала мати доню: — Голубонько мила, Навіщо ти коротеньку зачіску зробила? В тебе ж, доню, дуже довге та густе волосся. В яку б воно розчудесну косу заплелося! А колись же довгі коси плекали дівчата, Стрічки у них заплітали у будні і свята. Було глянеш: іде дівка, сама, як калина, Та ще й коса до пояса, а то й до коліна. Отож колись і взнавалась по косі різниця, Де дівчина невінчана, а де молодиця. — Та годі вам! — обірвала дочка свою маму.— Це виходить, що робили женихам рекламу: Дивись, мовляв, де дівчина, а де молодиця. Тепер, мамо, в цьому ділі стерлася різниця. Тепер усі досвідчені, з такими не грайся: Піди в загсі запишися, потім розбирайся.

НАШЕ

Тому коса добре косить

Слова і музика: народні

Українська народна пісня Тому коса добре косить, Кому мила їсти носить, гея, гой! І мені би так косила, гея, гоя, І мені би так косила, Коли б мені мила їсти носила.

Там на горі пень дуплявий, А мій милий кучерявий, гея, гой! Кучерики на ним скачуть, гея, гоя, Кучерики на ним скачуть, Карі очка за ним плачуть, гея, гой!

А мій милий не лінивий, Купив собі гребінь кривий, гея, гой! Кучерики розчесати, гея, гоя, Кучерики розчесати, Щоб не були пелехаті, гея, гой!

А добре ся, добре маю, На горбочку хижу маю, гея, гой! Хижу маю на горбочку, гея, гоя, Хижу маю на горбочку, Серед села фраїрочку, гея, гой!

Коса

Виконавець: Вертеп

Слова і музика: народні

Українська народна пісня

Жанр: Колискові Розплетена коса Та й рясна роса Місяць пугач налякав. Розхристана душа, Змарнілая рожа Папороть цвіт випускав.

За обрій вилетів, Снігом на землю впав, Житом зійшов навесні, Сопілоньку почув Та й головоньку забув, Дивні купальські пісні.

По вуха у гріхах, Як пес у реп’яхах, Їх не залити дощем. Птахам-мандрівникам На ніч притулок дам, Варту знесу під кущем.

Котиться бубликом, Жевріє вогником, В небі в узварі зірок. Купальської ночі Спідницю намочи Та спробуй літа шматок.

Косарі косять

Виконавець: Муравський шлях

Слова і музика: народні

Українська народна пісня Косарі косять, а вітер повіває, Шовкова трава на косу налягає.

Шовкова трава на косу налягає, Поміж той травой галочка пролітає.

Галочка моя, галочка чорненькая, Скажи, галочка, де моя миленькая.

А твоя мила у лузі над водою Умивається дрібною сльозою.

Умивається дрібною сльозою, Витирається білою хустиною.

[2]

Мамина коса

(Ой, чого та калина віти похилила)

Слова: І. Чернецький Музика: В. Хорт

Ой, чого та калина віти похилила – Чи багато цвіту, чи тяжка роса?.. Ой, чого так рано мама посивіла? А була у неї золота коса.

Мамині дороги, мамині тривоги Простелила доля у незнану даль. За ворота вийде, стане край дороги, В коси заплітає сивини печаль.

Стеляться тумани долами-лугами, Стеляться тумани на глибокі сни... Гей, дорого дальня, поверни до мами Буде в її косах менше сивини.

Українські традиції

Легенда про дівчину-Україну

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність i красу, угорці - любов до господарювання, німці - дисципліну i порядок, росіяни - владність, поляки - здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики... Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону i раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишиванку, руса коса переплетена синьою стрічкою, на голові мала вінок із червоної калини. - Хто ти? Чого плачеш? - запитав Господь. - Я - Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі. - Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же допомогти тобі? Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її. - Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це - пісня. Узяла дівчина - Україна дарунок i міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому i з ясним обличчям i вірою понесла пісню в народ.

Сім чудес України

Унікальний півострів «Кінбурнська коса»

Мало хто знає про такий дивовижний об’єкт як Кінбурнська коса, тим паче мало хто бував там. У той же час ця надзвичайна місцевість є ідеальним місцем для охочих повністю відпочити від цивілізації та любителів екстремального відпочинку…

Кінбурнська коса – унікальний півострів-заповідник з піщаними пляжами, зеленими лісами та первозданною природою, який знаходиться на межі Дністрово-Бузького лиману та Чорного моря. Назва виникла від тюркського “кін” – волос та “бурун” – мис.

Недоторканість коси, її захищеність від великої кількості туристів, зумовлюється відсутністю доріг та суцільними пісками, адже добратися туди можна лише на катері з м. Очаків чи на автомобілі підвищеної прохідності.

Мільйони років ріки руйнували Український кристалічний щит, зносили матеріал вниз по течії, акумулюючи його, створювали піщане тіло, яке має довжину біля 40 кілометрів та ширину 8-10 кілометрів. На площі часто зустрічаються еолові форми акумуляції – дюни, бархани, які в даній місцевості називаються кучугурами. Демонструючи алювіально-еолові акумулятивні процеси, тіло коси має велику геологічну цінність в розумінні процесів седиментації теригенного матеріалу та відтворення палеогеографічного стану регіону.

Кінбурнська коса “обвита” великою кількістю міфів та легенд, які розповідають про мудру та непереможну зміїноногу царицю, сміливих та красивих амазонок. Тісно пов’язана ця територія з історією та культурою античного світу: наприклад, за однією з легенд біля берегів коси відбулася грандіозна морська битва, в якій переміг Ахілл, а інші легенди розповідають про те, що на косі височів храм богині Деметри.

В XV сторіччі у західній частині Кінбурнської коси турками була збудована фортеця для охорони Дністровського лиману і узбережжя Чорного моря та боротьби з нападами козаків. Згідно з історичними джерелами, у 1787р. армією Суворова на території півострова, якраз біля фортеці, був розгромлений турецький десант. Це були останні свідчення, подальша доля фортеці лишається невідомою.

Споконвіку чумаки на повільних волах по Чумацькому шляху приїздили сюди за сіллю. На своїх возах вони привозили пилок та насіння рослин з інших регіонів України – Полісся, Наддніпрянщини, Волині та ін. І по сьогоднішній день можна чітко прослідкувати шлях чумаків за рослинністю – дуби, берези, ясени та багато інших, не характерних для цієї місцевості рослин, указують на шляхи їх пересування. Багато рослин, близько 150 видів, мають наукову цінність та практичний інтерес.

Недоторканість та захищеність території зумовили також існування надзвичайно багатої фауни: тут нараховується близько 300 видів птахів, 45 видів ссавців, 9 видів рептилій, 5 видів амфібій, 40 видів риб, тисячі видів комах.

Більшу частину території коси займає регіональний ландшафтний парк “Кінбурнська коса”. На півострові знаходяться солевидобувні озера. Існує велика кількість солоних і прісних озер, границя між якими представлена лише невеликими відрізками суходолу. Багато хто приїздить сюди для лікування суглобних хвороб в озерах лікувальної грязі. Всі вказані факти підкреслюють історичну, геологічну, культурну і археологічну цінність об’єкту. Для демонстрації та правильного використання всіх принад Кінбурнської коси необхідно створити туристичну інфраструктуру – відпрацювати маршрути, створити сервісну службу, чітко відмежувати природоохоронні території, забезпечити надання інформації тощо. Однак, найважливіше при цьому - не забуваючи про первозданний стан місцевості, докладати максимум зусиль для збереження унікальності й неповторності коси.

• Інформація надана Державною геологічною службою України

[3]

Коса дудка

Коса дудка Є. Бобровникова. 1980. Київ У музичному побуті українського народу є такі рідковживані відкриті флейти, функцію свистка в яких виконують губи музиканта. До таких інструментів належать коса дудка і зубівка. Коса дудка — це оригінальний варіант відкритої флейти, що зустрічається на Гуцульщині і в Поліссі. Побудована вона так. Циліндрична трубка має у верхній частині навскісний зріз. Незважаючи на те, що утворений таким чином верхній отвір залишається незадненим, на довшій стороні бічної поверхні вирізано голосник — вихідний свистковий отвір прямокутної форми, як у звичайної сопілки. Під час гри музикант нижньою губою частково перекриває верхній (вхідний) отвір, створюючи «живе» денце, і вдуває повітря в щілину утворюваного свистка. Тембр косої дудки густий, насичений. Нижня губа може опускатися трохи глибше у ствол і підійматися, викликаючи ефект вібрації, вона може також регулювати розмір утворюваного рухомого свисткового отвору, завдяки чому змінюється забарвлення звука. Коса дудка має шість пальцьових отворів, діатонічний звукоряд — у діапазоні двох октав. Особливо багата тембральна характеристика — в нижньому регістрі. У фондах Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва України є коса дудка, виготовлена Є. Бобровниковим у 1980 р. за конструкцією народних зразків. Вона зроблена з бамбука. Довжина інструмента — 385 мм, діаметр ствола — 15 мм. Діапазон — від соль першої октави до соль третьої октави. Коса дудка використовувалася в інструментальній групі Державного українського народного хору ім. Г. Г. Верьовки.