Відмінності між версіями «Кішка»

Поточна версія на 13:17, 23 грудня 2013

Кішка, -ки, ж. 1) Кошка. 2) Небольшой якорь. Левиц. ПЙО. І. 3) сіра кішка. Родъ дѣтской игры. Ив. 47.

кішка

Сучасні словники

СЛОВАРЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКO

Кішка, -ки, ж. 1) Кошка. 2) Небольшой якорь. Левиц. ПЙО. І. 3) сіра кішка. Родъ дѣтской игры. Ив. 47.

СЛОВОПЕДІЯ Універсальний словник-енциклопедія

КІШКА

і кі́шки нема́ чим годува́ти у кого. Хто-небудь дуже бідний. — Попросив би могорича, та знаю, що в вас і кішки нема чим годувати,— сказав Зануда й вийшов з хати (І. Нечуй-Левицький).

чия́ кі́шка са́ло з’ї́ла, зі сл. зна́ти. Хто винен. Поспіхом переписував (управитель) конторські книги набіло, та, знаючи добре, чия кішка сало з’їла, заздалегідь збирався тікати (Дніпрова Чайка).

(чо́рна) кі́шка пробі́гла; (чо́рний) кіт пробі́г між (поміж) ким. Хто-небудь посварився з кимсь, між ким-небудь виникла незгода, склалися напружені стосунки. Побачивши Колу, він повернув у хвіртку,— давно між ними чорна кішка пробігла (О. Кундзич); — Скажіть, Євгене Панасовичу... чому Настя мене цурається?.. Який це кіт пробіг поміж нами? (В. Речмедін); (Семен (тихим голосом):) Між мною і вами, учителю, пробіг чорний кіт (Я. Галан).

як (мов, ні́би і т. ін.) кіт (кі́шка) з соба́кою, зі сл. жи́ти. Без злагоди, постійно ворогуючи, сварячись і т. ін. Живуть як кішка з собакою (Укр.. присл..); — Ви тільки, бува, нічого не скажіть Давиду Онопрійовичу, бо ми й так живемо з ним, як кішка з собакою (С. Добровольський).

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

КІШКА, и, жін.

1. Самка кота. Чує кішка, де миша є (Номис, 1864, № 9847); Коло нього лежала його вірна кішка з трьома маленькими сіренькими.. котенятами (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 124); * У порівняннях. Вона.. витрушувала сіно з-за пазухи та пирхала, як кішка, що понюхала перцю (Нечуй-Левицький, II, 1956, 317). ♦ Жити (бути і т. ін.), як кішка з собакою — постійно бути в незгоді. Ми.. живемо з ним, як кішка з собакою(Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 27); Знає кішка, чиє сало з'їла — про того, хто винен і почуває свою провину перед ким-небудь. — Ага, знає кішка, чиє сало з'їла.. Не втечеш моїх рук! (Панас Мирний, III, 1954, 292); Кішці хвоста зав'язати див. зав'язувати; [Чорна і т. ін.] кішка пробігла поміж (між) ким — хтось посварився з кимось, між ким-небудь виникла незгода. Чорна кішка пробігла поміж ними і сполохнула той лад, який досі був (Панас Мирний, III, 1954, 297). 2. техн. Невелика кітва. — Сідай, Миколо, в човен та тікай на море; закинь там кішку та й стій (Нечуй-Левицький, II, 1956, 233); // Пристрій у вигляді невеликої кітви з 3—4 лапами для піднімання підводних кабелів та затонулих предметів. 3. тільки мн. Те саме, що кігті 2; // Загострені зубці, насаджені на пластини особливої форми, які прикріплюють до гірського взуття під час ходіння по льоду, скелях і т. ін. Кішки являють собою загострені зубці, насаджені на пластини особливої форми, і одягаються на гірське взуття (В дорогу, 1953, 102).

Словник української мови

Кішечка и, ж. Зменш.-пестл. до кішка 1. Я [заєць] частенько ходжу в князівську капусту, а туди часом при¬бігає князівнина кішечка, молоденька, рябенька (Н.-Лев., III, 1956, 293); * У порівн. А той, тихий та твере¬зий, Богобоязливий, Як кішечка підкрадеться, Вижде нещасливий У тебе час та й запустить Пазурі в пе¬чінки (Шевч., І, 1951, 239); Галька кішечкою сковзнула з ліжка і вибігла в сіни (Головко, І, 1957, 174).

Орфоепічний словник української мови

кішка кішка -и, ж. 1) Самка кота. •• Жи/ти (бу/ти і т. ін.), як кі/шка з соба/кою — постійно бути в незгоді. 2) тех. Невелика кітва. || Пристрій у вигляді невеликої кітви з 3-4 лапами для піднімання підводних кабелів та затонулих предметів. 3) тільки мн. Те саме, що кі/гті 2). || Загострені зубці, насаджені на пластини особливої форми, що їх прикріплюють до гірського взуття під час ходіння по льоду, скелях і т. ін.

Матеріал з Вікісловника

Морфологічні та синтаксичні властивості кі́ш-ка Іменник жіночого роду, істота, відмінювання 3*a. відм. однина множина Н. кі́шка кі́шки Р. кі́шки кі́шок Д. кі́шці кі́шкам З. кі́шку кі́шки кі́шок О. кі́шкою кі́шками М. кі́шці кі́шках К. кі́шко кі́шки Корінь: -кіш-; суфікс: -к-; закінчення: -а

Вимова

• вимова?, файл МФА: [] (одн.), [] (мн.) Значення 1. самка кота ◆ Завелось у палаці ціле котяче царство: коти й кішки й кошенята. Панас Мирний 2. невелика кітва; пристрій у вигляді невеликої кітви з 3—4 лапами для піднімання підводних кабелів та затонулих предметів ◆ — Сідай, Миколо, в човен та тікай на море; закинь там кішку та й стій. І. Нечуй-Левицький 3. тільки мн. те ж саме, що кігті 2; загострені зубці, насаджені на пластини особливої форми, що їх прикріплюють до гірського взуття під час ходіння по льоду, скелях і т. ін. ◆ Сонце ще проглядало через розриви скель, а хлопці вже були у своєму обладунку: високогірних черевиках,кішках, штормівках і пухівках. (з газети) Синоніми 1. кицька, кітка, киця 2. якір, кітва, кітвиця 3. кігті 2 Гіпероніми 1. тварина 2. пристрій 3. пристрій Усталені словосполучення, фразеологізми • і кішки нема чим годувати

• чия кішка сало з'їла,

• як (мов, ніби і т. ін.) кіт (кішка) з собакою

• [чорна] кішка пробігла; [чорний] кіт пробіг

Споріднені слова

• зменш.-пестливі форми: кішечка

• іменники: кіт, котик, котисько, котище, котяра, котятина, кошеня, кошенятко, кошеняточко

• прикметники: кітна, котячий

• дієслова: окотитися, окочуватися

• прислівники:

кітва пристрій для лазання

РІДНА МОВА

КІШКА

(Кушка, Кошка) Самійло, ?-1602 (1620?), укр. козацький гетьман (1600-02); учасник морських походів запорожців проти турків; бл. 25 років перебував у полоні; 1595 організував повстання і повернувся в Україну; будучи гетьманом, добився визнання козацтва як суспільного стану (скасував баніції); 1600 очолював запорожців в укр.-пол. поході до Криму; 1601-02 учасник пол.-шведської війни у Лівонії.

РІДНА МОВА

КІШКА якір із чотирма лапами, використовується, зокрема, для звільнення якірних ланцюгів і тросів.

РІДНА МОВА

КІШКА ПЕТРО МАРКОВИЧ 1828-72, укр. матрос, символ мужності захисників Севастополя під час Кримської війни 1854-55; кріпак із с. Ометинці на Вінниччині, відданий у матроси; служив на Чорноморському флоті; під час оборони Севастополя відзначився сміливими, ініціативними діями, хоробрістю у бою.

РІДНА МОВА

КІШКА 1) разг. кошка 2) техн. кошка

РІДНА МОВА

КІШКА кітка, кицька, дит. киця; (якір) кітва, кітвиця.

Матеріал з Вікіпедії

Кіт Кіт (Felis) — рід ссавців родини котових (Felidae). У деяких старіших системах класифікації до нього зараховували всіх представниківмалих кішок (Felinae), проте в зараз безпосередньо до роду відносяться лише кілька видів невеликих тварин, що мешкають в Євразії іАфриці. Найвідомішим представником цього роду є свійський кіт — підвид кота лісового. Види та підвиди Рід Кіт • вид Кіт очеретяний (Felis chaus) • вид Кіт барханний (Felis margarita) • вид Кіт чорноногий (Felis nigripes) • вид Кіт лісовий (Felis silvestris) • підвид Кіт свійський (Felis silvestris catus) • підвид Кіт китайський (Felis silvestris bieti) • підвид Кіт дикий африканський (Felis silvestris cafra) • підвид Кіт степовий (Felis silvestris lybica) • підвид Кіт барвистий (Felis silvestris ornata) • підвид Кіт дикий європейський (Felis silvestris silvestris) Філогенетичне древо роду Felis

            Felis   
Felis chaus - Кіт очеретяний
Felis nigripes - Кіт чорноногий
Felis margarita - Кіт барханний
Felis silvestris - Кіт лісовий

Джерела • Stephen J. O'Brien and Warren E. Johnson (2007) The Evolution of Cats.

Онлайн словник українських рим

Рими до слова "кішка" афішка біодомішка вішка

горішка домішка мішка

насмішка панчішка перемішка

посмішка смішка спішка

стрішка усмішка фішка

іграшка автопокришка бідолашка

батюшка брошка бульбашка

Іноземні словники

Російсько-українські словники

Ко́шка – 1) (животное) кі́шка, кі́тка, ки́цька, (чаще употр. муж. р.) кіт (р. кота́). [Зно́ву кі́шка до голубі́в лі́зе! (Звин.). Од мня́са вже чу́ти, неха́й коти́ та соба́ки з’їдя́ть (Звин.)]. • Дикая -ка – ди́ка кі́шка, (чаще) ди́кий кіт. • Мех из дикой -шки – ху́тро з ди́кого кота́. • -ка мяукает – кі́шка нявчи́ть, ня́вкає. • Они живут, как -ка с собакой – вони́ живу́ть, як кіт із соба́кою. • Между ними чорная -ка пробежала – вони́ глек розби́ли; чо́рний котя́ка поміж ни́ми перебі́г. • Знает -ка чьё мясо с’ела – зна́є кі́шка чиє́ са́ло з’ї́ла. • Мечется, как угорелая -ка – бі́гає (ки́дається) як очмарі́лий кіт. • Живуч, как -ка – живу́чий, як кі́шка (як кіт). • -ке игрушки, а мышке слёзки – кі́шці смі́шки, а ми́шці слі́зки (Номис); кіт гуля́є, а ми́шка загиба́є. • -ка и мышка (игра) – кіт і ми́шка; гра в кота́ й ми́шку; 2) (якорь) ко́[і́]твиця, я́кір (р. я́коря); см. Я́корь. [Вре́шті грек підня́в ко́твицю, і чо́рний барка́с посу́нув до бе́рега (Коцюб.)]; 3) (снаряд, род крюка) рак (-ка), рачо́к (-чка́), (диал. рус.) ко́шка. [Рачко́м ві́дра витяга́ють, як хто впу́стить (Канівщ.)]. • Железные -ки – залі́зні ра́ки, (для вытягивания гвоздей) ла́пиця; 4) (плеть) канчу́к-трійча́тка; 5) бот. Agrimonia Eupatoria L. – пари́ло звича́йне, нечу́й-ві́тер, зрад-зі́лля, реп’яшки́ польові́, глади́шник, па́рник. Поисцара́пать – подря́пати кого́, що. • Кошка -ла все руки – кі́шка геть ру́ки подря́пала. Поко́шачьи – по-котя́чому, по-коше́чому, як кі́шка. Прока́зливый – (шалостливый) пустовли́вий, пустотли́вий; (пакостливый) ка́посний, ка́верзний, збито́чний, шко[і]дли́вий. • -вый парень, см. Прока́зник. -вая кошка – шко[і]дли́ва кі́шка.

Пта́шка – пта́шка; см. Пти́чка. • Рано пта́шка запела, как бы кошка не с’ела – ра́но пта́шка заспіва́ла, якби́ кі́шка не ззі́ла (Номис). • Кошка -ра́ет с котятами – кі́шка гра́ється з кошеня́тами.

Все словари: БОЛЬШАЯ КОЛЛЕКЦИЯ СЛОВАРЕЙ

КОШКА Кошка (•Посл.1:21) - слово встречается только однажды в Библии, именно в указанной цитате. Им обозначается хорошо известное домашнее животное, искусное в ловле крыс и мышей, ради чего их и держат в домах и лавках. Кошки в древнем Египте считались некогда •свящ. животными и потому-то, когда издыхали, то подвергались процессу бальзамирования. В указанной цитате •пр. Иеремия ясным образом изображает ничтожество идолов - этих мнимых, языческих божеств, так как "на тело их и на головы их налетают летучие мыши и ласточки и другие птицы, лазают также по ним и кошки".

Все словари: БОЛЬШАЯ КОЛЛЕКЦИЯ СЛОВАРЕЙ

КОШКА кошка жить как кошка с собакой, отольются кошке мышкины слезки, сукотная кошка, черная кошка пробежала

Все словари: БОЛЬШАЯ КОЛЛЕКЦИЯ СЛОВАРЕЙ

КОШКА Кошка Кошка (Felis) - род семейства кошачьих, характеризуется вполневтяжными когтями, отсутствием кисточек на ушах и внутренним бугорком наверхнем плотоядном зубе. Сюда относится значительное большинствокошачьих и в том числе самые крупные и опасные виды. Их подразделяют нанесколько групп: а) львиные (Leonina) без пятен; самец с гривой на шее ипередней части груди; хвост с кистью и роговым концом; зрачок круглый;водятся в Старом Свете. Сюда относится лев (F. lео). b) Одноцветные(Unicolores) без пятен, гривы и кисти на хвосте, зрачок круглый; в НовомСвете. Кугуар или пума (F. concolor), эйра (F. eyra); ягуарунди (F.yaguarundi). с) Кошки собственно (см. ниже Cati), без пятен, иногда сполосами, зрачок щелевидный, вертикальный; мелкие виды Старого Света.Дикая К. (F. Catus), буланная К. (F. maniculata), домашняя К. (F.domestica) и др. d) Тигровые (Tigrina) полосатые, без гривы. Тигр (F.tigris); дымчатый Леопард (F. mаcroscelis). е) Пантеровые К. (Pardina)крупные виды с сплошными или кольчатыми пятнами и круглым зрачком.Старый и Новый Свет. Леопард, пантера (F. pardus), барс или ирбис (F.irbis s. uncia), ягуар (F. onca), оцелот (F. pardalis) и др. f)Сервалевые (Servalina) мелкие пятнистые виды с круглым зрачком. СтарыйСвет. Серваль (F. serval), крапчатая К. (F. viverrina), карликовая К.(F. minuta).

Все словари: БОЛЬШАЯ КОЛЛЕКЦИЯ СЛОВАРЕЙ

КОШКА I кошка I., укр. кiшка. Вероятно, производное от *коша – к кот, уменьш., аналогично Маша от Марья; из др.-русск., ст.-слав. котъка; см. Соболевский, РФВ 66, 342; Бернекер 1, 589; Преобр. I, 371. Отсюда кошка "плеть", аналогично нем. словоупотреблению (Бернекер, там же). II кошка II. "песчаная мель; подводные камни в море, которые видно только при отливе", арханг. (Подв.), олонецк. (Кулик.). Из саам. тер. koske "сухой" (Итконен 53) или скорее из коми kos (kosk-) "каменистые пороги при спаде воды" (Калима, FUF Anz. 23, 251). По-видимому, не от коса и не из фин. koski "водопад, порог" (Калима 133).

Classes.RU Украинский язык для абитуриентов, студентов

перевод “кішка” на английский язык в словаре Украинско-английский словарь кішка кішка 1) cat, she-cat, tabby, pussy (дит.); стара кішка — grimalkin;смугаста кішка — tabby-cat;жити як кішка із собакою присл. — to live a cat-and-dog life;знає кішка, чиє сало з'іла — he knows what he has been up to; 2) мор., заст. cat-o'-nine-tails (канчук);3) тех. grapnel, grapple, crab, carriage (крана);4) кішки (для лазіння на телеграфні стовпи) climbing irons, climbers, creepers. перевод “кішка” на русский язык в словаре Большой украинско-русский словарь кішка імен. жін. роду, жив.екон.кошка перевод “кішка” на русский язык в словаре Украинско-русский политехнический словарь кішка техн. ёрш (орудие для ловли каната), кошка (якорь)

Classes.RU Украинский язык для абитуриентов, студентов

кішка

-и, ж. 1) Самка кота. •• Жити (бути і т. ін.), як кішка з собакою — постійно бути в незгоді. 2) тех. Невелика кітва. || Пристрій у вигляді невеликої кітви з 3-4 лапами для піднімання підводних кабелів та затонулих предметів. 3) тільки мн. Те саме, що кігті 2). || Загострені зубці, насаджені на пластини особливої форми, що їх прикріплюють до гірського взуття під час ходіння по льоду, скелях і т. ін.

Викисловарь

Морфологические и синтаксические свойства кіш-ка Существительное, одушевлённое, женский род, тип склонения 3*a. Корень: -кіш-; суффикс: -к; окончание: -а. падеж ед. ч. мн. ч. Им. кі́шка кі́шки Р. кі́шки кі́шок Д. кі́шці кі́шкам В. кі́шку кі́шок Тв. кі́шкою кі́шками М. кі́шці кі́шках Зв. кі́шко кі́шки Значение 1. зоол. кошка (животное) ◆ Для этого значения не указан пример употребления. Вы можете оказать помощь проекту, добавив пример употребления из литературного произведения или повседневного общения. 2. зоол. самка кошки домашней ◆ Для этого значения не указан пример употребления. Вы можете оказать помощь проекту, добавив пример употребления из литературного произведения или повседневного общения. 3. техн. кошка ◆ Для этого значения не указан пример употребления. Вы можете оказать помощь проекту, добавив пример употребления из литературного произведения или повседневного общения. Синонимы 1. кицька, кітка, киця Антонимы 1. — 2. кіт (по признаку пола) 3. — Гиперонимы 1. ссавець, тварина 2. самка 3. пристрій Этимология Происходит от коша — из кот, уменьш. (аналогично Ма́ша от Ма́рья), далее из праслав. формы *kotъ, от которой в числе прочего произошли: др.-русск., церк.-слав. котъка (Пов. врем. лет), русск. кот, укр. кіт (род. п. кота́), болг. кот, сербохорв. стар. ко̑т, чешск., польск., н.-луж. kot. Использованы данные словаря М. Фасмера; см. Список литературы.

Ілюстрації

[1001koshka.ru]

[inter-style-s.com.ua]

[ktvm.com.ua]

[tsn.ua]

[twarini.com]

[vk.com]

[veslo.ucoz.de]

Медіа

[1] Українські пісні

Кішка

С. Вакарчук / С. Вакарчук

Кішка

Бастард / Бастард

Одна кішка чорна
(Колискова)

(народна пісня) Ой ну, люлі, котку!

(Колискова)

(народна пісня)

Ой ти, коте рябку

(народна пісня) Блюз рудої "кішки" С. Фоменко / С. Фоменко

Цікаві факти

ZOOLOG

Барханна кішка мешкає в недоступних пустинних і гірських районах. Широка мордочка і великі вуха роблять її схожою на домашню кішку, проте від останньої вона відрізняється світлішим забарвленням.

  Ряд - Хижаки 
  Родина - Кошачі 
  Рід/Вид - Felis margarita 

  Основні дані: 

РОЗМІРИ Довжина тіла: 43-52 см. Довжина хвоста: 23-31 см. Маса: самець 2,1-3,4 кг, самка 1,5-3,1 кг.

РОЗМНОЖЕННЯ Статеве дозрівання: з року. Період парування: зазвичай лютий-березень. Вагітність: 63-66 днів. Кількість дитинчат: 2-5.

СПОСІБ ЖИТТЯ Звички: одинаки; влітку активні вночі, а взимку - вдень. Звуки: гарчання і фиркання, у шлюбний період голосні крики. Їжа: дрібні гризуни. Тривалість життя: 8 років.

СПОРІДНЕНІ ВИДИ Виділяють два підвиди барханної кішки. У Сахарі живуть ще два види дрібних кішок - хаус, або очеретяний кіт, і степова кішка.

________________________________________

  Зовні барханна кішка луже схожа на домашню кішку зі світлим забарвленням. Проте вона дрібніша за свою одомашнену родичку. Характерна особливість барханної кішки - підошви, вкриті суцільною густою шерстю. Густа шерсть оберігає її лапи від опіків і допомагає їй пересуватися по піску. 

РОЗМНОЖЕННЯ

  Під час шлюбного періоду самці барханних кішок видають дикі крики, які розносяться на велику відстань. Така поведінка має своє пояснення. Барханні кішки живуть поодинці на великих пустинних просторах, а гучні крики стають їм у пригоді при пошуках партнера. Шлюбний період цих тварин триває з лютого по березень. 
  Приблизно у квітні-травні на світ з'являється від 2 до 5 кошенят. Самка приводить їх у старій норі лисиці, дикобраза або корсака, рідше вона риє нору сама. Нерідко кішки окочуються у скельних ущелинах. 
  Новонароджені котенята сліпі, але вже покриті шерстю. На шерсті кошенят є темний малюнок з плям і смуг, який з віком зникає. Вони важать від 50 до 60 грамів. Кошенята прозрівають на 10-12 день. Мати зазвичай виховує потомство без допомоги самця. Якщо до нори наблизиться ворог, то вона мужньо захищає своїх малюків. Кошенята вперше наважуються вийти з укриття у віці З тижнів. 

МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ

  Барханна кішка зазвичай зустрічається в піщаних пустелях, проте мешкає вона і в скелястих районах. Кішки влаштовують денні укриття в покинутих норах інших тварин, іноді для цього вони навіть розширюють нірки ховрахів і піщанок, рідше викопують нори самостійно. У такому разі барханні кішки риють нори в піщаних схилах. Глибина нори може бути до 1,5 метра. 
  У скелястих районах барханна кішка обходиться без м'якої підстилки і лягає відпочивати, згорнувшись в клубок, прямо на голі скелі. Кожної ночі кішка досліджує ділянку площею до 8 км2. Колись цей маленький хижак у великій кількості зустрічався на більшій частині території Сахари і Близького Сходу, в Туркменії, Таджикистані, Узбекистані, Казахстані і на південному заході Пакистану. Зараз у всіх районах зустрічаються тільки невеликі розрізнені популяції барханних кішок. 
  Використання нових земель для сільськогосподарських потреб привело до скорочення чисельності кішок. 

ЇЖА

  Основну частину меню барханної кішки складають дрібні гризуни. Приблизно половина її раціону - це тушканчики, інша частина - це піщанки і ховрахи. 
  Барханні кішки полюють також на дрібних птахів і їхніх пташенят, нічних рептилій -варанів, шинків, геконів і інших ящірок. Вони поїдають і великих комах. Іноді ці тварини ловлять зайців-толаїв. Вдень барханна кішка ховається від спеки в норі або скельній ущелині, а в сутінки вона покидає своє укриття і вирушає на полювання. Вона відшукує здобич, покладаючись на свій зір і слух. Полює барханна кішка так само, як і інші дикі кішки, тобто нападає на жертву із укриття. Зачаївшись в укритті, вона терпляче чекає, коли настане відповідний для миттєвої атаки момент. 
  Барханна кішка хапає здобич за шию і сильно струшує її, перекушуючи шийні хребці, а потім своїми міцними зубами розриває здобич на шматки. Кількість часу, який вона проводить на полюванні, залежить від того, яку здобич їй вдається знайти. Іноді полювання буває настільки вдалим, що наступної ночі барханній кішці взагалі не потрібно полювати. 

ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО... o У різних зоопарках світу нещодавно знаходилося тільки дев'ять особин барханної кішки, при цьому всі вони - нащадки однієї пари. Тому в неволі виду загрожує схрещування близьких родичів. o Свою наукову назву барханна кішка дістала за прізвищем французького генерала і дослідника Маг-диегіПє. У 1855 році він здійснив подорож до Сахари, де першим з європейців побачив барханну кішку. Це відбулося на кордоні Лівії і Алжиру. В результаті цього відкриття був описаний новий вид, названий барханною кішкою. o Барханна кішка не є найдрібнішою африканською кішкою, її родичка, чорнонога кішка, має довжину всього 37-50 см.

ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ БАРХАННОЇ КІШКИ

  Шерсть: пісочного кольору, посередині спини тягнеться неширока темна смуга. Нижній бік тіла, внутрішня поверхня лап і велика частина мордочки - ясно-бежеві або білі. Хвіст прикрашають темні смужки. 
  Вуха: великі вушні раковини дозволяють почути навіть легкий шерхіт, викликаний рухами жертви. Вуха розташовані низько з боків голови. 
  Лапи: досить короткі. Барханній кішці доводиться підповзати до жертви й ховатися за низькими скелями. 
  Підошви: вкриті суцільною густою шерстю заввишки близько 2 см. Завдяки цьому барханна кішка без зусиль пересувається по піску і не обпалює лап на гарячих скелях. Мозолі п'ят не відбиваються на її слідах. 

МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ Ареал барханної кішки має вид смуги, що починається в Марокко і пролягає через Африку і Аравійський півострів на схід до Пакистану і Туркменії. ЗБЕРЕЖЕННЯ Барханній кішці загрожує зникнення. Точне число особин, що живуть на волі, невідоме, проте є підстави вважати, що пакистанський підвид уже зник. У зоопарках барханні кішки зустрічаються досить рідко.

ZOOLOG

Довгохвоста кішка, або моргай, мешкає в лісах Південної Америки. Люди, всупереч заборонам, і надалі полюють на цих рідкісних тварин заради їхнього плямистого хутра, тому цей вид може зникнути.

  Ряд - Хижаки 
  Родина - Котячі 
  Рід/Вид - Felis wiedii 

  Основні дані: 

РОЗМІРИ Довжина тіла: самець -55-80 см, самка - 45-60 см. Довжина хвоста: самець -35-50 см, самка - 35-45 см. Маса: 4-9 кг.

РОЗМНОЖЕННЯ Статеве дозрівання: з 2-3 років. Шлюбний період: цілий рік. Вагітність: 60-80 днів. Кількість дитинчат: 1-2.

СПОСІБ ЖИТТЯ Звички: деревні денні хижаки; тримаються поодинці Їжа: птахи, дрібні та середні за розмірами ссавці, ящірки та деревні жаби. Тривалість життя: 20 років у неволі.

СПОРІДНЕНІ ВИДИ Близькоспорідненими видами є оцелот, кішка пампасова, кішка Жоффруа і ягуарунді.

________________________________________

  Довгохвоста кішка, або маргай, майже все своє життя проводить на деревах. Вона є типовим представником родини котячих. Неординарні акробатичні здібності дозволяють довгохвостій кішці з легкістю пересуватися по деревах, звідки, як із засідки, вона напалає на здобич. 

РОЗМНОЖЕННЯ

  У південній частині ареалу період розмноження довгохвостої кішки триває з жовтня по січень місяць. 
  Науковцям невідомо, чи існує певний час розмноження у тварин, що живуть в тропічному поясі. Швидше за все, у самок буває декілька тічок на рік. Оскіль ки зазвичай тварини мешкають поодинці, на початку шлюбного сезону самці довгохвостої кішки виходять на пошуки партнерок. Самки залишаються в межах своїх територій і злучаються з самцями, які приходять в їхні володіння. 
  Про готовність до запліднення самка повідомляє за допомогою міток зі специфічним запахом, що привертають увагу самців. Трапляється, що самець та самка маргая після спаровування продовжують жити разом. Вони спільно охороняють територію і полюють доти, доки на світ не з'явиться потомство. 
  Після вагітності, що триває близько 60-80 днів, самка довгохвостої кішки народжує 1-2 маленьких безпорадних котенят. Вона піклується про них з великою ніжністю. Через декілька місяців мати почне брати їх з собою на полювання. 

СПОСІБ ЖИТТЯ

  Довгохвоста кішка - це маленький, з красиво забарвленим хутром хижак, що мешкає у вологих тропічних лісах Південної Америки. Він веде денний спосіб життя. Вночі маргай спить, вмостившись у розвилці дерева або в дуплі. Довгохвоста кішка - це неперевершений акробат; лише небагато тварин здатні порівнятися з нею в мистецтві лазіння по деревах. Вона - найкращий дереволаз серед усіх котячих. Маргай може висіти на гілці, за яку тримається однією лапою. Подібно до білки, довгохвоста кішка уміє спускатися по стовбуру вниз головою. Цьому деревному хижакові для повноцінного життя потрібна велика мисливська територія, межі якої він мітить сечею і виділеннями пахучих залоз. Пахучі відмітки маргай зазвичай залишає на каменях, що лежать на землі, і на гілках дерев. У центральній частині своїх володінь маргай вибирає декілька дерев, на яких він охоче відпочиває і спить, а також укриття, звідки маргай підстерігає жертву. Є і спокійні місця, де довгохвоста кішка споживає корм. Самка, крім того, охороняє те місце, де вона з партнером вирощує дитинчат. 

ЇЖА

  Довгохвоста кішка - типовий хижак родини котячих. Вона полює на птахів, на різних - дрібних і середньої величини - ссавців, ловить ящірок і жаб, яких вона знаходить на деревах. 
  Завдяки добре розвиненому слухові і зору, довгохвоста кішка легко вистежує свою майбутню жертву. Великі очі маргая пристосувалися до бачення предметів в напівтемряві джунглів. Крупні об'єкти, що рухаються, кішка помічає здалеку, оскільки позаду сітківки в її оці розташований шар клітин, що віддзеркалюють світло. Так само влаштовані очі домашньої кішки. Очі цих тварин вночі світяться, а на їхню сітківку потрапляє вдвічі більше світла, ніж на сітківку очей інших тварин. Великі та рухливі вуха маргая чудово вловлюють навколишні звуки. Вушні раковини виконують функцію „локаторів", що дозволяють точно визначити в просторі положення джерела найтихіших шумів. Завдяки ним довгохвоста кішка може стежити за рухом своєї жертви. Здобич вона не чекає, а негайно атакує з укриття. Довгохвоста кішка - це одна з небагатьох хижих кішок, яка здатна здолати жертву одним стрибком зверху ще до того, як торкнеться лапами землі. Кігті у довгохвостих кішок довгі, гострі і втягаються. 

ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО... o Люди часто плутають довгохвостих кішок з оцелотом, який, на відміну від них, має могутнішу будову тіла і не пересувається виключно по деревах, крім того, посередині великих плям на шерсті він має чорні цятки. o Наукову назву маргай дістав завдяки німецькому мандрівникові - князеві фон Вієду з Лангау, який в XIX столітті здійснив експедицію з метою дослідження : тваринного і рослинного світу Бразилії. o Слово „маргай" походить з мови тупі - найчисленнішого індіанського народу в Бразилії.

ОСОБЛИВОСТІ ДОВГОХВОСТОЇ КІШКИ

  Шерсть: м'яка, з красивим візерунком золотисто-коричневого кольору, з чорними плямами, смугами, а також кільцями на хвості. Нижня частина тіла світліша. 
  Задні кінцівки: будова суглобів забезпечує їх поворот на 180°. 
  Кігті: довгі кігті довгохвоста кішка може випускати та ховати назад в пазухи, розташовані на кінцях пальців. Підчас ходьби і відпочинку кігті втягнуті, а при збудженні мимоволі висуваються назовні. 

МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ Довгохвоста кішка зустрічається на території на південь від Панами, у північній частині Колумбії і Перу до півночі і сходу Парагваю, півночі Уругваю і Аргентини. ЗБЕРЕЖЕННЯ Довгохвоста кішка, подібно до більшості південно-американських представників родини котячих, є об'єктом мисливського промислу і винищується людьми заради хутра.

ZOOLOG

Про життя кішки Жоффруа на волі відомо дуже мало, оскільки цей рідкісний звір веде скритний спосіб життя і рідко виходить з джунглів.

  Ряд - Хижаки 
  Родина - Котячі 
  Рід/Вид - Felis geoffruyi 

  Основні дані: 

РОЗМІРИ Довжина: 45-75 см. Довжина хвоста: 25-35 см. Маса: самець - до 4,8 кг, самка - 4,2 кг.

РОЗМНОЖЕННЯ Статеве дозрівання: самка -з 18 місяців, самець - з 2 років. Шлюбний період: жовтень-березень. Вагітність: 64-74 дні. Кількість дитинчат: 1-3.

СПОСІБ ЖИТТЯ Звички: одинак. Їжа: дрібні ссавці, птахи, рептилії і риба. Тривалість життя: у неволі 11 років.

СПОРІДНЕНІ ВИДИ Іноді кішку Жоффруа та деяких інших невеликих кішок виділяють в окремий рід іеорагдиз. її найближчі родичі - оцелот, кішка чилійська, онцилла і кішка довгохвоста.

________________________________________

  Хутро кішки Жоффруа колись високо цінувалося на ринку хутра, внаслідок чого сильно скоротилася чисельність популяції цього виду. Попит на шкірки цієї тварини зріс ще й після того, як було заборонено полювання на інших плямистих кішок. 

РОЗМНОЖЕННЯ

  Кішки Жоффруа ведуть одиночний спосіб життя. Самка і самець зустрічаються тільки в період спаровування. Самець за запахом секрету самки дізнається про те, на якій території живе готова до спаровування самка. Відразу ж після спаровування самка проганяє партнера. 
  Вагітність триває 64-74 дні. У приплоді буває від одного до трьох кошенят. Перед їх народженням самка влаштовує лігво в ущелині скель. Новонароджені сліпі, але вкриті м'якою, шовковистою шерстю. Вони повністю залежать від матері. Мати годує їх молоком, ретельно вилизує їхню шерстку, а в разі небезпеки безстрашно стає на захист своїх малюків. Самці доводиться уважно стежити за тим, щоб її кошенят не виявили дорослі самш, оскільки вони також не проти поласувати легкою здобиччю. Після того, як у кошенят розплющаться очі і вони зможуть твердо стояти на ногах, мати навчає їх полювати. Коли малюкам виповнюється декілька місяців, родина розпадається. 

СПОСІБ ЖИТТЯ

  Кішка Жоффруа - лісовий хижак, який живе в непролазних хащах і чагарниках тропічного лісу. Найчастіше вона зустрічається в зарослих лісом горах, навіть на висоті З 300 м над р.м. Кішка Жоффруа - це найпоширеніший мешканець високогірних територій, якщо порівнювати з іншими представниками родини котячих Південної Америки. Цей спритний і граціозний хижак більшу частину життя проводить на деревах. Самець кішки Жоффруа мітить свою територію сечею, яку залишає на гілках та листі дерев і чагарників. Цікаво, що в приплоді кішки Жоффруа, як і в деяких великих кішок, можуть бути чорні котенята. 

ЇЖА

  Вночі кішка Жоффруа вирушає на пошуки їжі. Довгі, пружні, дуже чутливі вуса допомагають тварині орієнтуватися і полювати у темряві, а завдяки м'яким подушечкам лап і втяжним кігтям кішка рухається абсолютно безшумно. Харчується кішка Жоффруа здебільшого дрібними ссавцями і птахами, але часом полює і на жаб та ящірок. Якщо кішка живе поблизу водоймища, вона нерідко ловить рибу. 
  Кішка очікує здобич, сидячи в засідці. Цей хижак відкриває свою присутність тільки тоді, коли жертва вже не може втекти. Кішка вправно пересувається по деревах, тому здобичі тільки в окремих випадках вдається уникнути її кігтів. Завдяки захисному забарвленню, в напівтемряві на тлі гілок і листя цей хижак абсолютно непомітний. У кішки Жоффруа чудово розвинений слух. 3 його допомогою вона визначає місце знаходження здобичі. 
  Якщо кішці вдається зловити на землі гризуна, вона вбиває його одним укусом і відразу ж з'їдає. Більшу здобич вона розриває на частини і лише тоді проковтує кожен шматок окремо. На відміну від великих кішок, яким нерідко вдається зловити здобич за вагою рівну третині своєї маси (вони харчуються нею протягом тижня), кішка Жоффруа, щоб насититися, повинна виходити на полювання іноді й двічі на день. 

ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО... o Ця кішка названа ім'ям зоолога, який відкрив даний вид, -Жоффруа Сент-Ілера. o Для того, щоб зшити довгу шубу, потрібно 25-30 шкірок кішок Жоффруа. o Помісь кішки Жоффруа з домашньою кішкою називається кішкою-сафарі. Проте відомо, що не так легко отримати цю помісь. Кішка Жоффруа, що жила в зоопарку міста Халле, вбивала самців домашньої кішки, що опинялися в її клітці. Усі спроби отримати потомство від неї і домашнього кота виявилися марними. o В 1983 році заради шкур було убито близько 80 000 кішок Жоффруа.

ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ КІШКИ ЖОФФРУА

  Шерсть: основний тон забарвлення і малюнок варіюють залежно від місця проживання тварини. На півночі кішки мають світло-вохристу, вкриту невеликими чорними плямами шерсть. У мешканців південних регіонів плями складаються у формі невеликих розеток. 
  Органи чуття: у котячих чудово розвинені слух та зір. Кішки добре бачать у темряві. 
  Лапи: з міцним втяжними кігтями, за допомогою яких кішка лазить по деревах. Крім того, своїми кігтями тварина міцно тримає спійману здобич. 
  Хвіст: частина хвоста плямистого забарвлення, і на іншій його частині є чорні смуги. За допомогою хвоста кішка зберігає рівновагу під час лазіння по деревах. 

МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ Зустрічається в тропічних лісах Південної Америки - у Болівії, Південно-Східній Бразилії, в Аргентині, Уругваї, Парагваї і частині Чилі, на півдні до Вогненної Землі. ЗБЕРЕЖЕННЯ У 80-і роки XX століття заради шкірок було вбито близько 80 000 кішок Жоффруа. У наші дні полювання на них заборонено, проте браконьєри, як і раніше, вбивають цих рідкісних тварин.

ZOOLOG

Лісова кішка нагадує смугасту домашню кішку, але, на відміну від останньої, має міцнішу будову тіла і пухнастий смугастий хвіст. У наші дні мешкає лише в небагатьох лісових районах.

  Ряд - Хижаки 
  Родина - Котячі 
  Рід/Вид - Felis silvestris 

  Основні дані: 

РОЗМІРИ Довжина: 46-90 см. Маса: 3,5-18 кг, самки легші.

РОЗМНОЖЕННЯ Статеве дозрівання: самці - в 22 місяці, самки - в 10 місяців. Шлюбний період: кінець лютого, початок березня. Вагітність: 63-69 днів. Кількість дитинчат: 1-8, зазвичай 4.

СПОСІБ ЖИТТЯ Звички: одинаки; активні в нічний час. Звуки: муркотання, писк і нявкання, як у домашньої кішки. Їжа: дрібні гризуни, наприклад, полівки, а також зайці, кролики, птахи й рептилії. Тривалість життя: 12 років.

СПОРІДНЕНІ ВИДИ Існує 35 видів невеликих кішок, наприклад, кішка домашня і рись.

________________________________________

  Лісова кішка включена в список зникаючих видів. В наші дні в більшості місць Європи вона зустрічається украй рідко. Винищування цих тварин лісниками й мисливцями в XIX столітті стало причиною дуже значного скорочення їхньої чисельності. 

РОЗМНОЖЕННЯ

  Самка лісової кішки готова ло спаровування наприкінці лютого або на початку березня. Шлюбні співи котів є винятковими, вони лунають протяжно і з переливами. Нерідко прихильності однієї кішки добиваються декілька котів, котрі ходять навколо неї зі своїми сумовитими піснями впродовж всієї ночі. Коли кіт-переможець прожене своїх суперників, він починає демонструвати кішці знаки уваги. Кіт притуляється до самки і треться об неї. Під час спаровування самець кусає самку за шию. Кіт покидає самку відразу ж після спаровування і не бере участі у вихованні потомства. Приблизно через 6,5 тижнів після спаровування самка народжує кошенят у норі, розташованій в ущелині скелі, у великому дуплі старого дерева або в лисячій норі. Портягом перших тижнів мати дбайливо за ними наглядає. Через 10 днів у котенят розплющуються очі. Маленькі й пухнасті дитинчата вже здатні захистити себе. Кожного непроханого гостя вони завзято дряпають і кусають. Молоком матері малюки харчуються біля місяця. Через 4-5 тижнів вони починають виходити з лігва, граючись неподалік, також досліджуючи усе довкола. У віці З місяців дитинчата супроводжують матір на полюванні. Через декілька місяців родина розлучається. 

МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ

  Дикі лісові кішки населяють лісові простори, що густо поросли чагарником. Вони віддають перевагу горбистій та кам'янистій місцевості. 
  Полює лісова кішка найчастіше в районах, розташованих на висоті 300-450 м над рівнем моря. Вдень вона відпочиває в дуплі дерева або в ущелинах скель. Хоча ця кішка зрідка поселяється на горищах будинків, їй більш до вподоби глухі, безлюдні місця. Лісові кішки легко пристосовуються до різних умов проживання. У Південній Європі вони населяють чагарникову місцевість, в Центральній Європі живуть в хвойних лісах, на Кавказі - в листяних. 

ЇЖА

  Основу раціону лісової кішки складають кролики й інші дрібні гризуни (миші, хом'яки, пацюки, лемінги). Вона селиться в тих місцях, де є вдосталь зайців, кроликів і птахів, що гніздуються на землі. Як і всі інші котячі, ця кішка добре лазить по деревах, полюючи на білок та птахів. Лише в небагатьох випадках їй вдається зловити дитинча оленя або косулі, однак лише за умови, що звірі були ослаблені і не могли сховатися. У роки, коли відчувається брак їжі, кішки полюють поодинці. Власну територію площею 100 гектарів вони часто позначають сечею і виділеннями пахучих залоз, розташованих на лапах. Попри те, що лісові кішки ревно оберігають свою територію від посягань конкурентів, у період спаровування вони покидають її і вирушають на пошуки партнера. Якщо їжі вистачає, відмовляються від усамітнення і об'єднуються з іншими лісовими кішками у великі зграї. 

ЛІСОВА КІШКА І ЛЮДИНА

  Колись лісові кішки були широко розповсюджені в Європі. Причиною переселення цих тварин у більш спокійніші райони стала масова вирубка лісів, де знаходилися їхні постійні місця проживання. Крім того, лісові кішки були улюбленим об'єктом полювання для мисливців, які вважали, що таким чином вони захищають дрібнішу дичину, фазанів і куріпок та птахів, що гніздуються на землі. Одним з її небагатьох природних ворогів є рись. У XIX і на початку XX століття мисливці відстрілювали їх тисячами, тому на багатьох територіях лісові кішки зникли. На щастя, у наші дні громадська думка настільки змінилася, що людина припинила винищування цих кішок. Люди врешті-решт усвідомили, що лісові кішки - це унікальний елемент живої природи, тож їх, рівно ж як й інших тварин із родини котячих, слід оберігати. 

ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО... o Домашня кішка - нащадок не лісової кішки, а африканської лівійської, яка була одомашнена єгиптянами для захисту зерносховищ. o У багатьох дрібних кішок під'язикова кістка повністю окостеніла, тому вони не можуть гарчати, як великі кішки, зате вміють муркотати як на вдиху, так і на видиху. o Кігті дикої лісової кішки втяжні. Спеціальне пристосування оберігає їх від стирання. Завдяки втяжним кігтям лісова кішка ходить дуже тихо, ступаючи тільки на м'які гнучкі подушечки лапок.

ПОРІВНЯННЯ ЛІСОВОЇ Й ДОМАШНЬОЇ КІШОК

  Смугаста домашня кішка дуже схожа на дику лісову кішку. При ретельнішому порівнянні зовнішнього вигляду та темпераменту їх можна легко відрізнити. У лісової кішки важча і ширша голова (дивися будову черепа). Маленькі вуха, на відміну від домашньої кішки, розташовані швидше збоку, ніж зверху на голові. Шерсть значно довша; хвіст достатньо короткий, пухнастий, з тупим кінцем. У цілому лісова кішка має міцнішу статуру. 
  Хвіст лісової кішки: складає 45-50% довжини тіла, і є коротшим, ніж у домашньої кішки. Він вкритий яскравими широкими чорними смугами. 
  Домашня кішка: на третину менша за свого дикого далекого родича, її хвіст довший, тонший та закінчується гострим кінцем. 

МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ Здебільшого в Європі. Не живе в Ісландії, Скандинавії та Північно-Східній Європі. ЗБЕРЕЖЕННЯ Люди колись нещадно винищували лісових кішок, їхня чисельність значно зменшилася. Природоохоронці знову намагаються поселити лісових кішок в регіонах, де є великі лісові масиви.

ZOOLOG

Життя кішки чорноногої в природі вивчене недостатньо.

  Царство - Тварини (Metazoa) 
  Тип - Хордові (Chordata) 
  Клас - Ссавці (Mammalia) 
  Ряд - Хижі (Carnivora) 
  Родина - Котові (Felidae) 
  Підродина - Малі кішки (Felinae) 
  Рід - Кіт (Felis) 
  Вид - Кішка чорнонога 

Мешканка пустель Південної Африки. Найменша кішка світової фауни. 

  Довжина тіла (не рахуючи хвоста) менше 50 см, маса 2,5 кг. Веде нічний спосіб життя. Полює на гризунів і нічних ящірок. 

ZOOLOG

Кішка-рибалка мешкає в країнах тропічної Азії, але скрізь нечисленна. Зустрічається і на островах Суматра та Ява.

  Домен - Еукаріоти (Eukaryota) 
  Царство - Тварини (Metazoa) 
  Тип - Хордові (Chordata) 
  Клас - Ссавці (Mammalia) 
  Ряд - Хижі (Carnivora) 
  Родина - Котові (Felidae) 
  Рід - Азіатський кіт (Prionailurus) 
  Вид - Кішка-рибалка 

 Живе в заростях по берегах водоймищ. Живиться в основному рибою. Вправно ловить рибу не лише з берега, майстерно підчіплюючи її кігтями, але не боїться пірнути й у воду в погоні за здобиччю! Значно більша від домашньої кішки. Самка приводить 3—4 сліпих кошенят. Самець не бере участі у вихованні свого потомства. 

  У південних провінціях Китаю м'ясо цієї кішки вживають у їжу оскільки традиційна китайська медицина вважає його лікувальним. Між тим у 2003 р. в країнах Південно-Східної Азії спалахнула епідемія небезпечного вірусного захворювання — атипової пневмонії. Розслідування показало, що епідемія виникла внаслідок вживання м'яса кішки-рибалки. Здавалось, тепер кішку залишать у спокої, але, на жаль, керівництво Китаю наказало знищити і без того рідкісних кішок-рибалок. У зоопарках Європи й Америки кішка-рибалка добре розмножується. Існує міжнародна програма її збереження. 

Екологія

Високогірна андська кішка Цей на диво симпатичний дикий кіт водиться лише в Андах, високо в горах, далеко від людини, в своєму власному позахмарному світі. Андська кішка (Leopardus jacobita) любить селитися на висоті від 3000 до 5000 метрів. Так високо люди не піднімаються, тому ця кішка про нас нічого не знає. Як і людина майже нічого не знає про андську кішку - її важко побачити, не те що вивчити її звички. Так, наприклад, перші відеозаписи цього виду з'явилися лише після 2000 року.

Екологія

Барханна кішка - пухнастий пустельник Кішка гуляє сама по собі, і це давно відомо. Але всіх перевершила в прагненні до самоти барханна кішка (лат. Felis margarita) - як справжній самітник, вона селиться в пустелях. Свою латинську назву ця кішка отримала не від жіночого імені Маргарита, як може здатися спочатку, а від прізвища Маrgueritte - прізвища французького дослідника, який вперше описав цю тварину, зустрівши барханну кішку на межі Алжиру та Лівії. Не дивно, що вчений звернув увагу на цю тварину, адже це практично найменший представник родини котячих. Довжина барханної кішки не перевищує 90 см (при цьому близько 40% довжини припадає на хвіст), а в холці ця тварина рідко перевищує 30 см. Живе барханна кішка, як зрозуміло з назви, в посушливих пустельних районах Пакистану, Центральної Азії, Аравійського півострова і в пустелі Сахара. І хоча ця тварина мешкає виключно в спекотних, посушливих районах, її місця існування дуже різноманітні - від піщаних пустель, практично позбавлених рослинності, до кам'янистих долин, зарослих чагарниками. Зрідка барханна кішка зустрічається в глинистій пустелі і на кам'янистих прибережних смугах. Як і всі котячі, барханна кішка - м'ясоїдний хижак. При цьому полює вона не лише на дрібних гризунів, але і на рептилій, які ведуть нічний спосіб життя, комах і навіть на отруйних змій. Щоправда, барханна кішка і сама страждає від отруйних змій, які являються одним з природних ворогів цієї тварини. Крім того, пустельна мешканка може серйозно постраждати від шакалів і великих птахів. Проте на суворі умови пустель барханній кішці скаржитись не доводиться. Завдяки густій шубці їй не страшні перепади температур, а підошви лап вкривають дуже жорсткі густі щетинки, щоб гарячий пісок не обпікав лапи. Забарвлена тварина в жовто-піщаний колір з невираженими сірими смужками. Нелегко на тлі піску помітити таку кішку, тим більше що вдень вона зазвичай спить. На полювання барханна кішка виходить вночі. У пошуках їжі вона проходить, як правило, до 10 кілометрів, обстежуючи за ніч територію до 8 квадратних кілометрів. Людині барханна кішка завдає мінімум турбот: навіть у холодну пору року, коли голод змушує всіх тварин збиратися поблизу людського житла, барханна кішка, як правило, ігнорує домашніх тварин і птицю, віддаючи перевагу звичній їжі. Цікаво також, що барханна кішка може довгий час обходитись без води - практично всю необхідну вологу ця тварина отримує разом з їжею, тому можна сказати, що барханна кішка ідеально пристосована до життя в пустелі. Основні прийоми полювання барханної кішки базуються на полюванні з укриття. Найчастіше, вискакуючи із засідки, кішка хапає жертву за шию, сильно струшуючи її при цьому. У випадку дуже вдалого полювання, якщо здобич виявиться великою, барханна кішка може пропустити наступну ніч, взагалі не залишаючи денне укриття. «Мисливські угіддя» барханної кішки перевищують 15 квадратних кілометрів, і часто перетинаються з ділянками інших представників цього виду. Ведучи нічний спосіб життя, барханна кішка днем знаходиться в укритті. Власне, укриттям їй можуть служити нори (власні або інших тварин). Буває, що кішка займає нірку спійманого звіра, і для цього її розширює. Але так як кішка ця - одна з найменших серед диких котячих, знайти укриття їй неважко. А ті кішки, які живуть в горах, сплять прямо на голих скелях. Вдень барханна кішка не активна і не привертає до себе уваги, залишаючись в укритті до сутінків. В неволі, в різних зоопарках, живе всього декілька екземплярів барханної кішки. Там вони зазвичай доживають до 13 років. Дивно, але вчені при оцінці загальної кількості барханних кішок змушені основуватись на припущеннях - ця колись поширена тварина веде настільки потайний спосіб життя, що підрахувати її популяцію не вдається. На даний момент, за оцінками вчених, в дикому середовищі існування налічується близько 50 тисяч цих тварин. Основною причиною зниження популяції барханної кішки в природі вчені називають господарську діяльність людини - дика і незалежна тварина не може сусідувати з людиною, і просувається вглиб незаселених територій. Барханні кішки не являються об'єктом полювання, проте їх відловлюють на продаж. Але, не дивлячись на все це, в цілому, барханна кішка - найбільш «благополучний» вид серед диких кішок.

Екологія

Високогірна андська кішка Цей на диво симпатичний дикий кіт водиться лише в Андах, високо в горах, далеко від людини, в своєму власному позахмарному світі. Андська кішка (Leopardus jacobita) любить селитися на висоті від 3000 до 5000 метрів. Так високо люди не піднімаються, тому ця кішка про нас нічого не знає. Як і людина майже нічого не знає про андську кішку - її важко побачити, не те що вивчити її звички. Так, наприклад, перші відеозаписи цього виду з'явилися лише після 2000 року. Місце проживання - це те, що відрізняє андську кішку від решти котячих. Але є у них і спільне. Андську кішку порівнюють і з оцелотом, і з манулом, і зсніжним барсом. Щодо останнього - вона і справді схожа на сніжного барса - сріблясте хутро в рудих плямах, густе і довге, захищає кішку від холодів. Довжина хутра може досягати на спині 4 сантиметрів! Але тільки розміри «підкачали» - андська кішка разом з хвостом у довжину не більше 70 сантиметрів. А хвіст її, прикрашений чорними кільцями, становить більше половини довжини кішки. Полює андська кішка ймовірно і вдень, і вночі. Здобиччю її можуть стати будь-які дрібні ссавці, гризуни, птахи. Зокрема, вона ласує шиншилами, які мешкають неподалік. Припускають навіть, що шиншила становить основну частину раціону андської кішки. А ще андська кішка не дає спокою системологам. Остання класифікація включає її в рід Leopardus. Але особлива форма черепа, ендемічне проживання в Андах, забарвлення хвоста і тіла створюють унікальний портрет андської кішки. Вважається, що андських кішок зовсім небагато. Можливо тому їх так важко зустріти. Це найрідкісніші котячі Південної Америки, і екологи старанно охороняють цей вид. Вашингтонська конвенція по захисту видів забороняє будь-яке використання андської кішки, виготовлення та розповсюдження з неї будь-яких товарів. Це, звичайно, в першу чергу стосується незвичайного і теплого хутра високогірної кішки. Вид внесено до Додатку I Конвенції CITES та до Червоного списку МСОП видів під загрозою зникнення (EN).

Екологія

Пума - кішка з безліччю назв Пума (лат. Puma concolor) - один з найбільших і найбільш поширених представників родини котячих в Америці - як Північній, так і Південній. Ця граціозна кішка, яка рудою блискавкою врізається в віковічну тишу гірських вершин і яскравим зиґзаґом пронизує мальовничі пейзажі - справжня рекордсменка за кількістю даних їй людиною імен. Кугуар, гірський лев, оленячий тигр, бурий ягуар, срібний лев, червоний тигр, гірський кіт і десятки інших, не менш виразних імен - це все про неї, про пуму. До речі, слово «пума» походить з мови кечуа, а concolor - це «одноколірний» на латині. Напевно, не випадково в якості місць проживання пума облюбувала гірські райони - конкуренція серед хижаків незначна, а копитних тварин, на яких так приємно пополювати в нічній тиші, хоч відбавляй. Взагалі, шанс зустрітися з пумою є і у жителів пустель, і у подорожніх, які випадково забрели в нетрі тропічного лісу, але найбільша кількість цих хижаків мешкає в гірській місцевості США і Канади. В Америці пума займає друге за величиною місце серед котячих, поступаючись лише велетню - ягуару. Подовжене гнучке тіло від метра до двох, невелика голова, пружний довгий хвіст і сильні широкі лапи, задні з яких куди довші і масивніші за передні - такий зовнішній вигляд типового представника Puma concolor, вага якого, в залежності від статі і віку, може коливатися від 30 до 100 кг. За рахунок різниці в довжині передніх і задніх ніг пума здатна здійснювати надзвичайно видовищні стрибки, які так люблять знімати фотографи-анімалісти. А ось бігає руда кішка не так добре. Лише в забігу на короткі дистанції вона здатна розвинути високу - до 70 км на годину - швидкість, а для далеких відстаней їй, як і багатьом іншим представникам котячої родини, не вистачає витривалості. Однак природа щедро компенсувала цю маленьку незручність, забезпечивши пуму здатністю чудово лазити по деревах, відмінно плавати і долати граціозним стрибком гігантські прірви. Схоже, цій кішці зовсім невідомий страх висоти: вона із задоволенням спить на верхівці дерев і, не замислюючись, зістрибнула б з даху триповерхової «хрущовки». Жорстке і коротке хутро пуми має практично рівномірне забарвлення - жовтувато-рудо-коричневе, на диво схоже на колір шерсті оленів, які значаться стравою номер один в її обідньому меню. Морду хижака прикрашають чорні відмітини, тоді як черево, груди і горло рясніють білими підпалинами. Горді руді кішки - індивідуалісти, які паруються виключно в шлюбний період. Весь інший час вони живуть окремо один від одного на обраних ділянках, які ніколи не перетинаються. Самці незалежно управляються з територією до 50 кв. км, в той час як самки мають майже вдвічі менші ділянки. Щоб на заповідну територію не проник чужинець, її межі ретельно мітяться стандартним способом, а на додаток позначаються ще й виразними подряпинами на стовбурах дерев. Вагітність триває від 82 до 100 днів і закінчується появою на світ чарівних коричневих з чорними плямами дитинчат - від 1 до 6. Щоб прогодувати потомство, матері доводиться активно полювати протягом довгого періоду: на пошуки самостійного життєвого шляху кошенята відправляються лише у віці півтора-двох років. Пума - нічний мисливець, і її здобиччю стають не лише великі копитні на кшталт оленів або лосів: як всяка кішка, вона не гребує і мишами. А взагалі, раціон цих хижаків досить багатий - його складають кролики, білки, опосуми, скунси, єноти і навіть жаби з кониками. Коронна мисливська тактика пуми - це раптовий блискавичний кидок на спину жертви з подальшим укусом в загривок, після якого у здобичі не залишається практично жодного шансу на порятунок. В процесі нічного полювання самцям доводиться долати іноді чималі відстані - тому не варто дивуватися, що під час трапези вони легко справляються з більшою частиною габаритної туші. Залишок здобичі вони завбачливо закопують і закидають гілками - на потім. Далекоглядні каліфорнійські індіанці нерідко відстежували «схованки» пум і спустошували ті з запасів хижака, які вважали придатними до їжі. Пуми старанно уникають зустрічей з людьми. Але навіть якщо зіткнення відбулося, зовсім не факт, що воно закінчиться трагічно. Напад може відбутися в разі крайнього виснаження хижака або в цілях захисту потомства - у всіх інших ситуаціях тварина агресії не виявляє. Незважаючи на те, що пуми являються об'єктом полювання і їх ареал скорочується через руйнування навколишнього середовища, більшість підвидів достатньо численні, оскільки ці кішки легко пристосовуються до життя в різних ландшафтах. Так практично винищена в США до початку XX ст., зараз популяція пум на заході цієї країни налічує близько 30 тис. особин і продовжує розселятися на схід та південь. Три підвиди пуми занесені в Додаток I CITES: Puma concolor coryi, Puma concolor costaricensis, Puma concolor cougar. Полювання на рудих красунь повсюдно обмежене або заборонене, хоча їх продовжують винищувати через шкоду, яка завдається пумами скотарству і мисливському господарству. Єдиний підвид, занесений до Червоної книги МСОП зі статусом «Перебуває під критичною загрозою» (Critically endangered), - це флоридська пума Puma concolor coryi. Вона трохи менша за звичайну, і хвостик її загнутий. Таких пум залишилося всього лише 25-50, існування виду під загрозою.

Екологія

Рись - хижа кішка Рись (Lynx) — представник роду сімейства Котячі (Felidae), раніше інколи включався в рід Кішок (Felis) як вид F. lynx або як два види, з виокремленням канадської рисі як F. canadensis. Як правило прийнято розрізняти 4 види в роді рисі: • євроазіатська рись — Lynx lynx, • руда рись — Lynx rufus, • канадська рись — Lynx canadensis, • іспанська рись — Lynx pardinus. Всі вони — високоспеціалізовані хижаки, які зовні відрізняються від інших котячих непропорційно довгими задніми лапами (5 пальців на передніх лапах і 4 — на задніх), прекрасною шерстю і характерними китицями на кінчиках вух, що дозволяють звірові чути навіть дуже тихі звуки. Короткий (як би обрубаний) хвіст не доходить до землі. Здобич зазвичай вбивають, стрибаючи із засідки або непомітно підкрадаючись до неї і завдаючи іклами смертельного удару. Євразіатська рись — найбільш широко поширений вид, мешкає в північних лісах Євразії. В Західній Європі була поширена скрізь, але через діяльність людини залишилась лише в Піренеях, Альпах, Карпатах і в Скандинавії. У всій тайговій зоні Росії вона звичайна, крім того зустрічається навіть в скелястих горах Кавказу і Середньої Азії. Вже в 20 столітті поширилася по всій Камчатці. Рись — найпівнічніший з видів котячих, місцями вона зустрічається навіть за Полярним кругом. В північних областях рисі більші і з довшою шерстю, не на стільки плямисті як південні форми. Зимова шерсть дуже густа, пухнаста, з більш менш вираженою плямистістю на спині, боках і ногах. Літнє хутро грубіше, коротше, і забарвлене більш контрастно ніж зимове. На відміну від інших котячих, рисі прекрасно пристосовані до снігу і морозу. Взимку особливо довге хутро на лапах збільшує площу сліду, дозволяючи рисі не провалюватися в сніг. Залишає типово котячі — без відбитків кігтів — округлі сліди. Рись дуже спритна: не лише прекрасно лазить по деревах і скелях, але і швидко бігає, робить великі до 3,5-4 метрів стрибки, здійснює тривалі переходи, добре плаває.

Екологія

Сервал - граціозна дика кішка Сервал (Leptailurus serval) - африканська дика кішка середніх розмірів. За останніми даними аналізу ДНК сервали мають спільних предків з левами, і хоча сервал також має спільні риси з гепардом, вважають, що це гепарди походять від древніх сервалів. Це міцна та струнка тварина з довгими (та найдовшими відносно розмірів тіла серед котячих) ногами і досить коротким хвостом. Голова по відношенню до тіла невелика, овальні високі вуха розташовані близько один від одного. Довжина тіла сервала без хвоста становить від 59 до 92 сантиметрів, а довжина хвоста від 20 до 38 сантиметрів. Висота в холці близько 54-66 сантиметрів. Самиці важать 7-12 кг, самці – 9-18 кг. Вуха сервала вирізняють його з-поміж інших диких кішок. По-перше, вони у нього найбільші (відносно розмірів тіла) серед котячих, і забезпечують своєму власнику особливо гострий слух. По-друге, із зовнішнього боку вуха сервала чорні з помітними білими поперечними плямами (окулярами), які служать для того, щоб кошенята знали коли мама полює. Сервали поширені практично на всій території Африки, за виключенням Сахари, лісів екваторіальної зони і крайнього півдня материка. Основні місця проживання савани, хоча сервалів-меланістів зазвичай зустрічають в гірських районах на висотах до 3000 метрів. Сервали нічні поодинокі тварини. Полюють вони також переважно вночі, але інколи, в результаті діяльності людини або через наявність великих нічних хижаків, вони такої змоги не мають. Зазвичай полюють на гризунів, але іноді харчуються також птахами, зайцями, рептиліями, комахами, рибою і жабами. Сервал їсть дуже швидко, іноді занадто швидко, що нерідко виходить йому боком. Дрібну здобич ковтає цілою. Сервал добре пристосований до полювання в саванах. Його довгі ноги дають змогу чудово стрибати, а також допомагають йому досягти швидкості до 80 км/год. До того ж, довгі ноги та шия дозволяють сервалу бачити більше у високій траві, а його вуха здатні вловити шум навіть тієї здобичі, яка риє землю. Полюючи на птахів, сервали можуть стрибати на відстань від 2 до 3 метрів в висоту. В довжину стрибок сервала сягає до 3,6 метрів, при чому стрибає він з місця, а посадку здійснює точно на ціль з силою достатньою, щоб оглушити чи вбити свою жертву при ударі. Сервал - дуже спритний мисливець, в середньому 50% спроб полювання закінчуються успішно (67% в нічний час). Для порівняння, більшість видів котячих мають 10% вдалих полювань. Як і більшість кішок, сервали можуть муркотіти. Крім того, вони щебечуть, шиплять, ґелґочуть, гарчать, рохкають та нявкають. Живуть сервали близько десяти років в дикій природі, і до двадцяти років у неволі. Чисельність сервалів в дикій природі помітно скоротилась. По-перше, через витіснення з територій існування людиною, а також через полювання за їх шкурами. В деяких районах Африки високо цінується його м'ясо. По-друге, його винищують також через напади на свійську птицю. Північний підвид сервала занесений в Червону Книгу МСОП зі статусом «вид, що знаходиться під загрозою». Сервал зазначений і у списку Конвенції CITES в Додатку II. Це все ще широко поширена тварина в Західній та Східній Африці, але вже вимерла в південноафриканській Капській провінції і дуже рідкісна на північ від Сахари. Щодо утримання в неволі, в Африці сервалів історично тримали в якості домашніх тварин. А нещодавно почали утримувати цих тварин американці та європейці. Сервали дуже вірні, і часто, вибравши когось з членів сім'ї, вони вже не можуть жити щасливо без нього. Самці сервалів можуть злучатися зі звичайними домашніми кішками, даючи гібрид під назвою савана.

Екологія

Тигр - велика кішка, яка не боїться води Тигр (Panthera tigris) - вид хижих ссавців сімейства котячих, один з чотирьох представників роду пантера (Panthera), що належить до підродини великих кішок. Серед представників цього виду зустрічаються найбільші тварини сімейства котячих. Тигр є одним з найбільших наземних хижаків, поступаючись за масою лише білому та бурому ведмедю. Виділено дев'ять підвидів тигра, з яких до початку XXI століття збереглися лише шість (загальна чисельність близько 4000-6500 особин, з них найчисельнішим є бенгальський тигр (номінативний підвид) - 80% від всієї популяції. У XX столітті внесено до Червоної книги МСОП, а також в охоронні документи інших країн. Станом на 2009 рік полювання на тигрів заборонене у всьому світі. Тигр є найбільшою і найважчою з диких кішок, але різні його підвиди сильно відрізняються за розмірами і масою тіла. Основний тон забарвлення тигрів коливається від іржаво-червоного до іржаво-коричневого; живіт, груди та внутрішня поверхня лап світлі. Також є світлі мітки на тильній поверхні вух. Тіло вкрите смугами, колір яких варіює від коричневого до повністю чорного. Форма і відстань між ними відрізняється у різних підвидів, але більшість тигрів має більше ніж 100 смуг. Розташування смуг є унікальним у кожної окремої тварини, і, таким чином, може бути використано для ідентифікації окремих особин, аналогічно відбитками пальців у людей. Дана особливість іноді використовується дослідниками для ідентифікації в дикій природі окремих особин, за якими ведеться спостереження. Основною функцією смуг є маскування хижака при полюванні. Характерне протекціоністське забарвлення тигра дозволяє йому залишатися непоміченим в заростях. Воно варіює в різних географічних районах і служить однією з підстав для виділення підвидів тигра. Смугастий малюнок присутній також і на шкірі, і, якщо збрити хутро, то на темних смугах відростає темна шерсть, і малюнок повністю відновлюється. Тіло у тигра масивне, витягнуте, мускулисте, гнучке. Хвіст довгий, рівномірно опушений. Голова округла. Вуха невеликі закруглені. З боків голови баки. Волосяний покрив щільний і низький у південних підвидів, високий і пухнастий - у північних. На передніх лапах по 5 пальців, на задніх - по чотири, всі з втяжними кігтями. Тигри мають добре розвинений нічний зір, а за деякими даними, їм частково притаманний і кольоровий зір. Як і всі представники роду пантер, тигр, завдяки будові гортані та голосових зв'язок, здатний видавати рев, проте в основному він подає голос тільки в період парування. Тигр - вид виключно азіатський. Історичний ареал тигра (зараз сильно розсічений на окремі популяції, часом сильно віддалені одна від одної) знаходиться на території Далекого Сходу Росії, Ірану, Афганістану, Китаю, Індії та країн Південно-Східної Азії, включаючи Зондський архіпелаг (Індонезійські острови). Ареал проживання сформувався на півночі Китаю на початку плейстоцена (близько 2 млн років тому). Близько 10 тисяч років тому тигри просунулися на південь через Гімалаї і врешті-решт поширилися майже по всій Індії, Малайському півострові й островах Суматра, Ява і Балі. Ще кілька століть тому область його проживання окреслювалася наступними кордонами: 50 градусів Пн. ш. (Казахстан), 50 градусів Сх. д. (Північний Іран), 140 градусів Сх. д. (гирло Амура), 8 градусів Пд. ш. (Зондські острови). Зараз на більшій частині цієї території тигри винищені; найбільші популяції збереглися в Індії та Індокитаї. Тільки в період між 1995 і 2005 ареал проживання тигра скоротився в Азії на приблизно 40%, таким чином, на сьогодні тварини заселяють лише 7% від первісного ареалу. Всього виділено 9 підвидів тигра, з яких 3 вже знищені людиною. • Амурський тигр (Panthera tiger altaica), відомий також як уссурійський, сибірський, маньчжурський або північно-китайський, в основному живе на території Приморського та Хабаровського краю Росії, і в дуже невеликій кількості на території північно-східного Китаю та Північної Кореї. Останні два обліки (1996 та 2005 рр.) показали наявність 480-520 особин амурських тигрів в природі, що живуть в єдиному, нерозчленованому ареалі, який робить дану популяцію найбільшою в світі. Амурський тигр вважається найбільшим підвидом тигра. Даний підвид відрізняється густим, довгим (порівняно з іншими підвидами) та пухнастим хутром, з більш тьмяним рудим фоном і меншою, ніж у інших підвидів, кількістю смуг. Амурський тигр є також найбільшим представником сімейства котячих. • Бенгальський, або Королівський бенгальський тигр (Panthera tigris tigris) - номінативний підвид тигра, що живе на території Індії, Бангладеш, Непалу, Бутану. Відповідно до інформації індійського уряду, популяція даного підвиду становить 3100-4500 тварин, приблизно 3000 з яких живуть на території Індії; але багато індійських вчених ставлять цю інформацію під сумнів, вважаючи, що такі цифри є завищеними. За іншими даними, чисельність тигрів в Індії може бути менше ніж 2000 особин, з огляду на те, що більшість обліків проводилось по слідах, а дана методика звичайно дає завищені цифри. Незважаючи на те, що даний підвид тигра є найбільш численним, він також знаходиться під загрозою зникнення, в основному через браконьєрство та руйнування природного середовища проживання. У 1972 році в Індії був розпочатий масштабний природоохоронний проект, відомий як «Проект Тигр», метою якого є збереження цієї тварини на індійській території. Завдяки заходам, втіленим в рамках даного проекту, кількість тигрів збільшилась з 1200 в 70-ті роки до 3000 в 90-ті; цей проект був визнаний однією з найбільш успішних програм з охорони природи в світі. • Індокитайський тигр (Panthera tigris corbetti) (також відомий під назвою тигр Корбета) живе в Камбоджі, південному Китаї, Лаосі, Таїланді, Малайзії і В'єтнамі. Кількість особин його популяції варіює за різними джерелами в межах 1200-1800 тварин, але більш точною визнається оцінка ближча до нижнього значення цього інтервалу. Найбільша популяція існує в Малайзії. Браконьєрство в цій країні суворими заходами зведене до незначних обсягів, але популяція тигрів знаходиться під загрозою через фрагментації ареалів і інбридингу. У В'єтнамі майже три чверті тигрів були знищені з метою продажу органів для переробки на засоби китайської медицини. Індокитайський тигр має більш темне забарвлення. • Малайський тигр (Panthera tigris jacksoni) зустрічається виключно в південній (малайзійській) частині півострову Малакка. Цей підвид був виділений лише в 2004 році (раніше вважалось, що популяція належить до індокитайського тигра) в ході дослідження, проведеного групою вчених під керівництвом Стівена О'Брайана в Лабораторії генетичного різноманіття Національного інституту раку (Фредерік, США). Останні обліки показали наявність 600-800 особин тигрів цього підвиду в природі, що робить його третім за чисельністю серед підвидів тигра. • Суматранський тигр (Panthera tigris sumatrae) зустрічається тільки на індонезійському острові Суматра. Чисельність дикої популяції оцінюється у 400-500 тварин, більшість з яких живе на території національних парків та заповідників. Нещодавні генетичні дослідження показали наявність в генотипі підвиду унікальних генетичних маркерів; це є ознакою того, що на базі даного підвиду з часом може виникнути окремий вид котячих (якщо підвид не вимре). Основною загрозою для суматранського тигра є руйнування навколишнього середовища (вирубка лісу відбувається навіть на тих територіях Суматри, що суворо охороняються), а в період з 1998 по 2000 рік 66 тигрів (20% популяції) були вбиті браконьєрами. Суматранський тигр є найменшим з існуючих зараз підвидів. Порівняно малий розмір даного підвиду вважають адаптацією до життя в тропічних лісах Суматри. • Південно-китайський тигр (Panthera tigris amoyensis) є різновидом, який знаходиться під найбільшою загрозою зникнення, і, швидше за все, в природі вже не існує. Він також є одним з найменших підвидів. У 1977 році китайський уряд прийняв закон, що забороняє полювання на тигрів, але для Південно-китайського підвиду було вже пізно. Судячи з усього, останній південно-китайський тигр в природі був застрелений в 1994 році. В даний час 59 особин південно-китайських тигрів утримуються в неволі (всі в Китаї), але всі вони є нащадками лише шести тварин. Таким чином, генетичне різноманіття цього підвиду вкрай незначне. З 2008 року уряд Китаю приймає ряд заходів, спрямованих на реінтродукцію південно-китайських тигрів в природу. Вимерлі підвиди: • Балійський тигр (Panthera tigris balica) завжди водився тільки на невеликому острові Балі. Ці тигри були знищені мисливцями: останній балійскій тигр (доросла самка) був вбитий в західній частині острова (Сумбар Кама) 27 вересня 1937. У неволі балійські тигри ніколи не утримувались. Незважаючи на повне зникнення місцевого підвиду, тигр відіграє важливу роль у балінезійській версії індуїзму. • Каспійський (Туранський, персидський) тигр (Panthera tigris virgata) вимер наприкінці 1960-х років; останнє свідоцтво зустрічі з ним відноситься до 1968 року, хоча, за деякими даними, останнього каспійського тигра застрелили в південно-східній частині Туреччини в 1970 році. Історичний ареал цього підвиду охоплював Іран, Афганістан, Пакистан, Ірак, Узбекистан, південь Казахстану, Туркменістан та Туреччину. Каспійський тигр був великим підвидом, досягаючи вагових та розмірних параметрів бенгальського тигра. Фоновий колір забарвлення був приблизно таким же, як у індійських підвидів, але смуги були помітно вужчими й розташованими більш часто, більше темно-сірого або коричневого, ніж чорного кольору. Хутро каспійського тигра було довгим (відносно інших підвидів), особливо взимку. Каспійський тигр разом з бенгальським був одним з двох підвидів, яких використовували римляни в гладіаторських боях проти гладіаторів та інших тварин. За сучасними молекулярно-генетичними даними, цей підвид практично ідентичний амурському тигру. • Яванський тигр (Panthera tigris sondaica) мешкав на індонезійському острові Ява. Судячи з усього, цей підвид був знищений у 80-ті роки двадцятого століття через полювання та руйнування природного середовища проживання. Останнього яванської тигра бачили в природі в 1979 році. Також зустрічаються різні варіації забарвлення тигрів. • Білий тигр. У тигра існує відома мутація, що призводить до появи особин з повністю білим забарвленням - бенгальські тигри з чорно-коричневими смугами на білому хутрі і блакитними очима. Таке забарвлення дуже рідко зустрічається серед диких тварин, але є відносно поширеним в популяціях, які утримуються в неволі. Частота появи білих тигрів - 1 особина на 10 000 з нормальним забарвленням. Білі тигри чудово розмножуються в неволі. Перші згадки про них відносять до 1951 року, коли один з мисливців забрав з знайденого ним лігва тигра білого тигра. Всі білі тигри що зараз містяться в неволі є нащадками однієї особи. Зараз в зоопарках світу міститься близько 130 білих тигрів. Також варто зазначити, що хибною є думка, ніби білі тигри є альбіносами. • Золотий тигр. Так званий золотий різновид - така зміна забарвлення зустрічається найрідше і викликана рецесивним геном. Перші згадки про зустріч з золотими тиграми в дикій природі датуються початком ХХ століття. Спочатку була висунута теорія, що поява даного типу забарвлення поступово розвивалась в невеликій групі тигрів, що мешкали в областях багатих на глинисті ґрунти, а незвичайний колір служив їм додатковим камуфляжем при полюванні. Теорія залишається недоведеною. Однак інбридинг невеликої ізольованої групи тигрів міг вплинути на появу даного типу забарвлення, якщо б один з тигрів, носіїв рецесивного гену золотого забарвлення, схрещувався зі своїм власним потомством, як і сталося в неволі. На даний момент в неволі міститься близько 30 особин з даним типом забарвлення. Як і білі тигри, всі золоті тигри що містяться в неволі мають переважно бенгальське походження, але генетично частково «забруднені» генами амурського білого тигра на ім'я Тоні, який є спільним предком майже всіх білих тигрів в Північній Америці. Припущення, що дане забарвлення з'явилось шляхом схрещування амурських і бенгальських тигрів, є поширеною помилкою. Повідомлялося також про існування серед бенгальських тигрів меланістів з димчастим або повністю чорним хутром. Також є повідомлення про появу тигрів з синювато-сірим забарвленням (т. зв. Мальтійський тигр). Дані типи забарвлення викликані нестійкими мутаціями.

Екологія

Червона панда: кішка-ведмідь Червона панда (Ailurus fulgens) - «кішка, пофарбована як вогонь», «кішка-ведмідь», «вогняна кішка». У Китаї через забарвлення і розміри червону панду називають huo-hu - «вогняна лисиця» (англ. firefox), це словосполучення використала компанія Mozilla, назвавши свій браузер «Mozilla Firefox». Тварина сімейства малопандових, в основному травоїдна, розміром трохи більша кішки. Систематичне положення малої панди довгий час було незрозумілим. Її відносили то до сімейства єнотових, то до ведмежих, то виділяли в окреме сімейство. Однак останні генетичні дослідження показали, що мала панда утворює власне сімейство малопандових (Ailuridae), яке разом з родинами єнотових, скунсових і куницевих утворює надродину куницеподібних (Musteloidea). Ареал малої панди обмежений провінціями Юньнань і Сичуань в Китаї, північчю Бірми, Бутаном, Непалом і північним сходом Індії. На захід Непалу вона не зустрічається. Живе в гірських бамбукових лісах на висоті 2000-4000 м над рівнем моря в умовах помірного клімату. Причина існування червоної панди в цих місцях пояснюється тим, що вони люблять середню температуру з незначними коливаннями. Улюбленим місцем проживання цих тварин є гори висотою від 1800 до 4800 метрів, на яких ростуть листяні і хвойні дерева, а також рододендрон і бамбук. Там де зустрічається червона панда в більшості випадків можна зустріти і гігантську панду, так як ці два види здатні співіснувати один з одним. Червона панда знаходить притулок в скелях, а так само в дуплах дерев. Предки нинішніх панд були поширені набагато ширше; їхні останки знаходять і в Східній Європі, і в Північній Америці. Проте ці тварини, очевидно, були пристосовані до певного типу клімату, зі зміною якого різко скоротився і їх ареал. Хоча ареал малої панди займає дуже велику територію і природних ворогів у неї небагато, цей вид включено до списків Міжнародної Червоної книги зі статусом «наражаються на небезпеку». Вид класифікували як вимираючий, тому що залишилося всього 2500 особин. Справа в тому, що щільність тварин в природі дуже невисока, і, крім того, місця проживання червоної панди можуть бути легко зруйновані. На щастя, мала панда добре розмножується в неволі. В даний час близько 300 цих тварин утримуються в 85 зоопарках світу і ще стільки ж народилося в неволі за останні два десятиліття. Ці милі звірята добре приручаються і радують відвідувачів своїм чарівним виглядом. Щоправда, утримувати їх навіть в зоопарках дуже складно, а в домашніх умовах і просто неможливо: надто специфічна дієта потрібна червоній панді. А при неправильному годуванні ці тварини швидко гинуть від кишкових захворювань.

Екологія

Ягуар - велика дика кішка Ягуар (лат. Panthera onca) - третій за величиною представник родини котячихпісля тигра та лева. У Західній півкулі - там, де мешкає ягуар, - йому немає рівних. З давніх часів серед індіанців ягуар являється символом сили та влади. Індіанці майя вважали ягуара посередником між живими і мертвими. У ацтеків ягуар був символом войовничості. Показово, що воїни з елітних військ іменувалися саме ягуарами. За способом життя ягуар найбільше схожий на тигра. Віддає перевагу густим заростям тропічних лісів, хоча у відкриту місцевість, якщо виникає потреба, також виходить. Як і тигр, ягуар вміє плавати, що рідкість для котячих. Навіть за забарвленням ці хижаки схожі - тільки тигри в смужку, а ягуари в цятку. Тигр - найгрізніша з кішок Старого світу, ягуар - найгрізніша кішка Нового. Ягуар має надзвичайно сильний укус. Завдяки йому ягуар без труднощів пробиває зубами, наприклад, панцир черепахи. Не кажучи вже про черепа інших тварин. Зазвичай ягуар так і вбиває свою жертву - прокушуючи їй череп, хоча котячі зазвичай вбивають шляхом удушення або перекушування горла. Вважається, що своєму унікальному способу вбивства ягуар навчився в стародавні часи, в епоху плейстоцену (2 млн. років тому), коли його основною здобиччю були броньовані рептилії. Якщо ж жертва дрібна, то ягуар навіть не кусає - просто розчавлює череп лапою. Цього цілком достатньо. Вважається, що назва цього хижака тісно пов'язана зі словом yaguara, що перекладається як «звір, що вбиває одним стрибком». А латинська назва тварини Panthera onca включає два слова - «ловець» та «колючка, шип». Останнє недвозначно натякає на гострі і смертельно небезпечні для ворога кігті ягуара. Жителі басейну річки Амазонка називали цю кішку собакою. Втім, так називали там будь-якого хижака. Але для того, щоб виділити ягуара серед інших, цього звіра називали «справжнім собакою». У багатьох країнах ягуара також називають тигром, хоча його спорідненість з тиграми, не дивлячись на схожі звички, все ж таки досить віддалена. Аналіз ДНК свідчить про те, що великі кішки (лев, тигр, леопард, ягуар,сніжний барс і димчастий леопард) мали одного спільного предка, який з'явився на Землі від шести до десяти мільйонів років тому. Деякі дослідники вважають, що ягуар найбільш близький до леопарда. Однак для інших вчених ці висновки непереконливі. Аналіз решток таких вимерлих тварин, як американський лев і європейський ягуар, говорять про те, що саме лев доводиться рідним братом ягуара. Як би підкреслюючи те, що до смугастих тигрів вони мало відносяться, серед ягуарів часто зустрічаються меланісти - тобто зовсім чорні ягуари. Їх навіть називають чорними пантерами, але вчені їх в окремий вид не виділяють, тим більше що «почорніти» можуть і леопарди, і інші дикі кішки. Альбіноси (білі пантери) серед ягуарів теж зустрічаються. Величезні кішки ведуть одиночний спосіб життя в межах кордонів своїх володінь, які становлять близько 25 км кв. у самок і 100 км кв. у самців. Територія самця, як правило, має форму трикутника. Зазвичай кілька днів ягуар полює на одній ділянці, потім освоює другу, потім третю і т.д. А з певною періодичністю (5 або 15 днів) він спрямовує свої стопи до самих країв «трикутника», немов бажаючи дізнатись, як виглядає «закордон» і вирішити, чи варто розширювати особистий простір. Ягуар украй нетерпимий до інших котячих (зокрема, до пум) на своїй території, але досить миролюбний до своїх родичів і мисливські території ягуарів часто перетинаються. І лише в шлюбний період кішка, яка гуляє сама по собі, стає частиною колективу. Поєдинки за серце прекрасної дами між самцями - велика рідкість. Як правило, наречена сама вибирає майбутнього батька свого потомства, після чого переходить на територію ощасливленого нею самця. Період вагітності триває близько 100 днів, після закінчення яких у заростях густого чагарнику, надійному дуплі або всередині зручної печери на світ з'являються від 1 до 4 крихітних малят. Перші півтора місяця життя дітвора проводить під захистом стін лігва, а потім мати починає посвячувати потомство в тонкощі полювання, щоб до 2-річного віку вони змогли самостійно «стати на лапи», облюбувавши собі власну територію. Випадків нападів ягуарів на людей відомо дуже мало, а неспровокованих - і того менше. Людоїдство серед цих хижаків - явище виняткове. Найчастіше ягуар нападає, коли захищається. Якщо ягуара не провокувати, він зазвичай не агресивний, а швидше допитливий і часто переслідує людину по лісу, не проявляючи ворожих намірів, проте зрідка кидається і на людей. Люди, які несподівано зустрічали ягуара в гущавині, відчували дивне почуття пошани і деякого подиву. Але, на жаль, яскраве забарвлення - чорний крап на лапах і голові та темні кільцеві плями, хаотично розкидані по рудій шерсті - частково зробили ягуару недобру послугу. Людина, переконана в тому, що цей світ створений виключно для того, щоб годувати, одягати і догоджати їй, довгі роки нещадно винищувала цих прекрасних тварин заради шапок та шуб. На щастя, природа наділила ягуара значними розмірами і страхітливим голосом, здатними відлякувати любителів хутра зі слабкими нервами. Тільки уявіть: довжина тіла цієї дикої кішки сягає 180 см, розмір хвоста складає близько 60 см, а середня вага коливається в районі 100 кг. А чого вартий голос! Ягуар може оглушливо ревіти, люто гарчати і видавати глухе загрозливе бурчання. Проте на значній частині свого колишнього ареалу цей вид майже або повністю винищений. Зіграли свою роль зміна людьми природних місць існування ягуарів, промисел заради цінної шкури, а також відстріл скотарями, які побоювалися за безпеку своїх стад. Ягуар внесений до міжнародної Червоної книги та у багатьох країнах охороняється. Відстріл ягуарів в обмежених кількостях дозволений в Бразилії, Мексиці і деяких інших країнах. У Болівії дозволене полювання заради трофеїв.