Відмінності між версіями «Гетьман»

Версія за 22:31, 4 грудня 2013

Гетьман, -на, м. Гетманъ. Без гетьмана військо гине. Ном. №751. Ей, чи гаразд, чи добре наш гетьман Хмельницький починив, що з ляхами із мостивими панами у Білій Церкві замирив. АД. II. 110. Ум. Гетьманонько. К. ПС. 21.

Сучасні словники

Гетьман (від нім. Hauptmann, польськ. Hetman — начальник) — назва вищих воєначальників у таких державних і військово-державних утвореннях, як Велике князівство Литовське, Королівство Польське, Річ Посполита Обох Народів та Військо Запорозьке Низове. В умовах сьогодення вживається метафорично у відношенні до сучасних можновладців.

Тлумачення слова у сучасних словниках

Після Люблінської унії для управління регіонами новостворенної Речі Посполитої були засновані три рівнозначні посади гетьманів: коронного польського, литовського та руського (українського). Вони мали права королівських намісників та верховних воєначальників. На утримання українського коронного гетьмана йому виділялось місто Черкаси. Після утворення 1572 р. українського реєстрового козацького війська (Війська Запорозького Низового) гетьманами стали називати його керівників. Уряд Польсько-Литовської держави всіляко уникав вживання даного титулу і підміняв його виразом «старший його Королівської Милості Війська Запорозького». Однак козацькі керівники продовжували вживання титулу гетьмана (К. Косинський, С. Наливайко, Т. Федорович). Повноваження гетьмана реєстрового козацтва були суттєво обмежені урядом Речі Посполитої, а часто ця посада взагалі скасовувалась. Так, придушення козацько-селянських повстань 1637–1638 рр. замість гетьмана було призначено урядового комісара. Внаслідок відновлення після Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648–1657 рр. української держави гетьман став її главою. В його руках була зосереджена вся повнота виконавчої, законодавчої та судової влади, він здійснював зв'язки України з іноземними державами, мав значний вплив на церковні справи. Гетьманські укази — універсали, які були обов'язковими для всього населення. Ознаками влади гетьмана були бунчук та булава. Після Переяславської ради 1654 р. і укладення Березневих статей 1654 р. з Московією розпочалося обмеження повноважень гетьмана. Його формально обирали на генеральній військовій раді на невизначений термін за погодженням із царським урядом. У XVIII ст.. новообраний гетьман затверджувався в Москві чи Петербурзі й укладав з Росією спеціальний договір (статті). Гетьман очолював уряд України — генеральну старшину, що разом з полковниками утворювала старшинську раду, яка мала значний вплив на державні справи. Посада гетьмана на Лівобережній Україні існувала до 1764 р. (з перервами у 1722–1727 та 1734–1750 рр.). Резиденція його послідовно знаходилась у мм. Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів. Частина гетьманів була обрана козацькою старшиною, а інші призначалися (польским королем, російським царем, деякі — іншими гетьманами як тимчасовий керівник певної території) — так звані наказні гетьмани. З 1663 до 1681 р. посада гетьмана існувала також на Правобережній Україні (П. Тетеря, П. Дорошенко, Ю. Хмельницький, М. Ханенко), 1710–1742 рр. гетьманом України в еміграції був Пилип Орлик. Упродовж квітня — грудня 1918 р. на чолі Української держави стояв Павло Скоропадський, який мав титул гетьмана.

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання