Відмінності між версіями «Читач»
JuliaZ (обговорення • внесок) |
(→Посилання) |
||
(не показані 7 проміжних версій 2 учасників) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
− | |||
− | |||
− | |||
+ | 1.Той, хто читає, хто зайнятий читанням яких-небудь творів, до кого звернені твори писемності.Той, хто постійно читає твори якого-небудь автора,видання і т. ін. | ||
+ | 2.Відвідувач громадської бібліотеки, читальні. | ||
+ | [[Файл:Yuni-chitachi1.jpg|міні|праворуч]] | ||
==Загальні відомості== | ==Загальні відомості== | ||
Рядок 27: | Рядок 27: | ||
− | + | [[Файл:Читач.jpeg|міні|центр]] | |
==Джерела== | ==Джерела== | ||
Рядок 37: | Рядок 37: | ||
http://sum.in.ua/s/chytach | http://sum.in.ua/s/chytach | ||
− | [[Категорія: | + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Інститут мистецтв]] |
Поточна версія на 12:48, 2 грудня 2013
1.Той, хто читає, хто зайнятий читанням яких-небудь творів, до кого звернені твори писемності.Той, хто постійно читає твори якого-небудь автора,видання і т. ін.
2.Відвідувач громадської бібліотеки, читальні.
Загальні відомості
На початку XXI століття вже прописною істиною стало твердження, що будь-який автор будь-якого письмового тексту повинен володіти особливою майстерністю чи навіть мистецтвом живого комунікування з майбутньою аудиторією реципієнтів. Відсутність такого наміру моделювати та відчувати потенційні реакції майбутньої читацької аудиторії вказує на неповноцінну реалізованість усіх функцій письмового тексту, що призводить до очевидного комунікативного розриву. Саме так було впродовж всього XIX ст., коли розмежування між представниками художньої творчості та рештою читацького загалу досягло апогею. Багато авторів цієї епохи не могли погодитися з категорією пересічного читача, тому вони творили або для езотеричного кола приятелів, або для вузького кола реципієнтів, що представляли, на їхню думку,вишукані смаки нового покоління читацької публіки. Упродовж усього XX століття філософи, культурологи та літературознавці намагалися теоретично осмислити категорію читача чи у світлі рецептивної естетики, чи теорії інтерпретації, чи теорії читацького відгуку. Так чи інакше, всі концепції читача в теоретичних пошуках XX століття зводилися до тези: кожний письмовий текст містить у собі образ свого читача, а отже, можна говорити про те, що читач є однією з дійових осіб будь-якого твору.
Приклади із літератури
Навіщо Ви, добродію, серед тонкого та правдивого нарису краси світової або горя чи радощів людських додаєте ще й від себе своїх думок, немов хочете сказати читачеві: «ти отак оте розумій, а не інше»? (Панас Мирний, V, 1955, 383);
Народжувалися на папері рядки, яким судилося тільки через кільканадцять років дійти до читача (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 126);
Івана Франка і Лесю Українку в багатотомних виданнях дістали читачі російською мовою тільки оце тепер (Максим Рильський, III, 1956, 109);
Попробую перемогти себе і цими днями сяду за роботу, але чи добре це вийде для моїх читачів, не знаю (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 342); Читач Української Радянської Енциклопедії знайде в ній правдиву і об'єктивну, ясну і точну довідку про кожну країну і кожну подію (Комуніст України, 3, 1966, 47); Мою появу на фабриці мало хто помітив. Хіба що щирі читачі директорських наказів прочитали другого дня, що «такого-то зараховується на посаду художнього редактора фабрики» (Юрій Яновський, II, 1958, 18).
Джерела
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 338.