Відмінності між версіями «Обійми»
Рядок 3: | Рядок 3: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
− | + | ===[http://sum.in.ua/s/obijmy Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)]=== | |
+ | |||
+ | ОБІЙМИ, і в, мн. Рух або положення рук, при якому обіймають або готуються обійняти кого-небудь. Я тихо сиджу, мене люба. Кохана в обіймах держить (Леся Українка, IV, 1954, 96); Політрук схопив у обійми Одинцова і міцно поцілував його в губи (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 278); * Образно. Я розповів про щойно баченого білявого юнака в обіймах кістлявої смерті (Петро Панч, В дорозі, 1959, 207); Висока гора мліла в обіймах місяця (Максим Рильський, Бабине літо, 1967, 35). | ||
+ | ♦ Приймати (прийняти, зустрічати, зустріти і т. ін.) з розкритими обіймами кого — дуже привітно, гостинно приймати, зустрічати і т. ін. кого-небудь. Та дійшло до нього, мабуть, що приймають його тут не з розкритими обіймами (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 387); Коли вузькотілий нащадок ерцгерцога Карла Стефана з румунського полону вдруге потрапив на Україну, головний отаман зустрів його з розкритими обіймами (Михайло Стельмах, II, 1962, 47); Розкривати (розкрити) обійми: а) розводити руки, маючи намір обняти кого-небудь. Батько радісно всміхнувся і розкрив обійми (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 57); б) тепло, приязно зустрічати кого-небудь. Ти вернулась, пришила, наче з дальніх країв, мов я холодного царства Валгали. І назустріч тобі я обійми розкрив, — в серці тихо і сонячно стало (Володимир Сосюра, II, 1958, 97). | ||
+ | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Обійми.jpg|x140px]] |
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Обійми1.jpg|x140px]] |
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Обійми2.jpg|x140px]] |
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Обійми3.jpg|x140px]] |
|} | |} | ||
==Медіа== | ==Медіа== | ||
− | + | {{#ev:youtube|BC2qFwrx1s4}} | |
==Див. також== | ==Див. також== | ||
Версія за 12:54, 1 грудня 2013
Обійми, -мів, с. мн. Объятія. Маруся сама була в хаті, сиділа на лаві, хитаючи в обіймах недужу свою дитину. МВ. II. 178.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ОБІЙМИ, і в, мн. Рух або положення рук, при якому обіймають або готуються обійняти кого-небудь. Я тихо сиджу, мене люба. Кохана в обіймах держить (Леся Українка, IV, 1954, 96); Політрук схопив у обійми Одинцова і міцно поцілував його в губи (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 278); * Образно. Я розповів про щойно баченого білявого юнака в обіймах кістлявої смерті (Петро Панч, В дорозі, 1959, 207); Висока гора мліла в обіймах місяця (Максим Рильський, Бабине літо, 1967, 35). ♦ Приймати (прийняти, зустрічати, зустріти і т. ін.) з розкритими обіймами кого — дуже привітно, гостинно приймати, зустрічати і т. ін. кого-небудь. Та дійшло до нього, мабуть, що приймають його тут не з розкритими обіймами (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 387); Коли вузькотілий нащадок ерцгерцога Карла Стефана з румунського полону вдруге потрапив на Україну, головний отаман зустрів його з розкритими обіймами (Михайло Стельмах, II, 1962, 47); Розкривати (розкрити) обійми: а) розводити руки, маючи намір обняти кого-небудь. Батько радісно всміхнувся і розкрив обійми (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 57); б) тепло, приязно зустрічати кого-небудь. Ти вернулась, пришила, наче з дальніх країв, мов я холодного царства Валгали. І назустріч тобі я обійми розкрив, — в серці тихо і сонячно стало (Володимир Сосюра, II, 1958, 97).