Відмінності між версіями «Арештант»
Каріна (обговорення • внесок) |
Каріна (обговорення • внесок) |
||
Рядок 6: | Рядок 6: | ||
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 58. | Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 58. | ||
+ | |||
+ | |||
+ | арешта́нт – іменник чоловічого роду, істота | ||
+ | |||
+ | відмінок однина множина | ||
+ | називний арешта́нт арешта́нти | ||
+ | родовий арешта́нта арешта́нтів | ||
+ | давальний арешта́нтові, арешта́нту арешта́нтам | ||
+ | знахідний арешта́нта арешта́нтів | ||
+ | орудний арешта́нтом арешта́нтами | ||
+ | місцевий на/в арешта́нтові, арешта́нті на/в арешта́нтах | ||
+ | кличний арешта́нте арешта́нти | ||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== |
Версія за 10:14, 1 грудня 2013
Арешта́нт, -та, м. Арестантъ. Над бідним арештантом кождий сі збиткує. Фр. Пр. 9.
Зміст
Сучасні словники
АРЕШТАНТ, а, чол. Той, хто перебуває під арештом; арештований, в'язень. Арештанти мовчки виконали його [наглядача] наказ, і похід рушив.. на вулицю (Іван Франко, VI, 1951, 168); Настя вперше зроду вступила до тюрми. Важкий дух, високі та чорні хати з загратованими вікнами, арештанти в широких сіряках — усе те вразило її дуже прикро (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 75); Вже давно на горі Березовій, біля кам'яного стовпа, попрощались з рідним краєм арештанти (Олесь Донченко, III, 1956, 40).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 58.
арешта́нт – іменник чоловічого роду, істота
відмінок однина множина називний арешта́нт арешта́нти родовий арешта́нта арешта́нтів давальний арешта́нтові, арешта́нту арешта́нтам знахідний арешта́нта арешта́нтів орудний арешта́нтом арешта́нтами місцевий на/в арешта́нтові, арешта́нті на/в арешта́нтах кличний арешта́нте арешта́нти