Відмінності між версіями «Весна»
(Створена сторінка: '''Весна, -ни, '''''ж. ''Весна. ''Встала й весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рясто...) |
|||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Весна, -ни, '''''ж. ''Весна. ''Встала й весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком покрила. ''Шевч. 195. '''Весною, на весні'''. Весной. | '''Весна, -ни, '''''ж. ''Весна. ''Встала й весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком покрила. ''Шевч. 195. '''Весною, на весні'''. Весной. | ||
+ | |||
+ | ==Сучасні словники== | ||
+ | [http://slovopedia.org.ua/49/53394/356277.html «Весна»] | ||
+ | як (мов, ні́би і т. ін.) бджіл у ву́лику. Дуже багато, безліч. Приходжу до клубу колгоспного, а там людей, ніби бджіл у вулику (І. Сочивець). як бджіл по весні́. У неї планів, як бджіл по весні (З усн. мови). | ||
+ | поет. квітень, май; (рання) провесінь, провесна; П. молодість, юність; (цивілізації) початок, світанок. | ||
+ | весна́ | ||
+ | іменник жіночого роду | ||
+ | * Але: дві, три, чотири весни́ | ||
+ | |||
+ | [http://sum.in.ua/s/vesna «Весна»] | ||
+ | ВЕСНА, и, жін. | ||
+ | 1. Пора року між зимою і літом, яка характеризується подовженням дня, потеплінням, появою перелітних птахів, розквітом рослин і т. ін. Встала й весна, чорну землю Сонну розбудила, Уквітчала її рястом, Барвінком укрила (Тарас Шевченко, I, 1951, 136); Травень надворі... Значить, весна, Значить, гілки набростилися, І даль така прозора, ясна, І зорі грозою вмилися (Любов Забашта, Квіт.., 1960, 59). | ||
+ | 2. перен. Молодість, роки дитинства і юності. Не забудь, не забудь Юних днів, днів весни (Іван Франко, X, 1952, 13); Нехай твою [сестрину] весну минуть Вітри та морози (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 112); | ||
+ | // Що-небудь початкове, яке провіщає розквіт, розвиток, перемогу чогось. І сталось. Перший грім з «Аврори» Весну народну возвістив, І Київські прадавні гори Червоний прапор осінив (Максим Рильський, I, 1956, 415); | ||
+ | // Світле, радісне почуття. Хуга надворі північна, В серці — весни течія (Терень Масенко, Сорок.., 1957, 216); Весна в кожному серці, райдуга в очах (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 359). | ||
+ | 3. Рік (тільки при визначенні віку кого-небудь). Був я підлітком і не знаю, Скільки весен тобі було, Як зустрілись ми серед гаю, Де зі скелі б'є джерело (Іван Вирган, В розп. літа, 1959, 38); — Старий Йонеску.. позаторік святкував соту весну свого життя (Юрій Смолич, I, 1958, 46). | ||
+ | Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 341. | ||
+ | ==Див. також== | ||
+ | Закликання весни – один із найцікавіших звичаїв українського народу. Адже прихід весняного тепла давав поштовх початку нового хліборобського циклу та вливав потужний струмінь натхнення до селянської душі. | ||
+ | Народна уява створила поетичний образ весни-дівчини з вінком квітів, що “десь у садочку шиє сорочку”, а інколи й у вигляді молодиці, що вже має або готується мати дочку: | ||
+ | Ой весна, весна та весняночка, | ||
+ | Ой де ж твоя донька, та паняночка… | ||
+ | Ця вродлива дівчина або молодиця дуже багата, від неї люди сподівалися щедрих дарів, а тому й виглядали її рано-вранці до сходу сонця: вибігали на горби, ставали на воротах, лізли на дах комори чи клуні і запрошували її піснями. Закликали весну зазвичай жінки, дівчата та діти. | ||
+ | Закличні обряди за своєю суттю складаються з дійств по закликанню птахів з теплого краю та, власне, закликання весни. А ще За уявленнями наших предків в цей день прилітало сорок різних пташок з вирію. Птиця – це вісник весни-радості й взагалі вісник сонця. Вона побуває в повітрі, «у небі», й несе людям утіху з неба ж, від сонця. | ||
+ | А в собі носить яєчко – емблему сонця-життя, народження, воскресіння. Тому майже всі птахи надзвичайно цінувались у наших пращурів, та й тепер шануються. Був у давнину звичай тримати всю зиму пташатко в хаті, а на Благовіщення випускати на волю. Завжди ранньою весною прилітних птиць годували, годують й тепер. Птахи завжди були улюбленцями наших предків. | ||
+ | Протягом віків сформувався стрункий весняний обряд - закликання весни піснями, хороводами, іграми. | ||
+ | У обрядодії зустрічі птахів беруть участь дівчата і хлопці. Випікається весняне печиво у вигляді пташок- «жайворонків», голубків, які роздавали дітям... Вибравши поміж себе найсимпатичнішу юнку (паняночку), прикрашали її стрічками й віночком. Взявши в руки "жайворонки", паняночка звертається до старшої жінки: | ||
+ | Благослови, мати, Весну закликати! Весну закликати, Зиму проводжати, Зимочку в візочку, Літечко в човночку! | ||
+ | Вийшовши за село, гурт заспівує: Ой ти весно, ти весна, Ти чого до нас прийшла? | ||
+ | Паняночка відповідає: Я прийшла до вас з теплом, Із зеленим житечком. | ||
+ | Обійшовши довкола, всі стають на пагорбі й закликають птахів: Із краю кураю | ||
+ | [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D1%81%D0%BD%D0%B0] | ||
+ | |||
+ | |||
+ | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]] | ||
+ | |||
[[Категорія:Ве]] | [[Категорія:Ве]] |
Версія за 19:58, 30 листопада 2013
Весна, -ни, ж. Весна. Встала й весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком покрила. Шевч. 195. Весною, на весні. Весной.
Сучасні словники
«Весна» як (мов, ні́би і т. ін.) бджіл у ву́лику. Дуже багато, безліч. Приходжу до клубу колгоспного, а там людей, ніби бджіл у вулику (І. Сочивець). як бджіл по весні́. У неї планів, як бджіл по весні (З усн. мови). поет. квітень, май; (рання) провесінь, провесна; П. молодість, юність; (цивілізації) початок, світанок. весна́ іменник жіночого роду
- Але: дві, три, чотири весни́
«Весна» ВЕСНА, и, жін. 1. Пора року між зимою і літом, яка характеризується подовженням дня, потеплінням, появою перелітних птахів, розквітом рослин і т. ін. Встала й весна, чорну землю Сонну розбудила, Уквітчала її рястом, Барвінком укрила (Тарас Шевченко, I, 1951, 136); Травень надворі... Значить, весна, Значить, гілки набростилися, І даль така прозора, ясна, І зорі грозою вмилися (Любов Забашта, Квіт.., 1960, 59). 2. перен. Молодість, роки дитинства і юності. Не забудь, не забудь Юних днів, днів весни (Іван Франко, X, 1952, 13); Нехай твою [сестрину] весну минуть Вітри та морози (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 112); // Що-небудь початкове, яке провіщає розквіт, розвиток, перемогу чогось. І сталось. Перший грім з «Аврори» Весну народну возвістив, І Київські прадавні гори Червоний прапор осінив (Максим Рильський, I, 1956, 415); // Світле, радісне почуття. Хуга надворі північна, В серці — весни течія (Терень Масенко, Сорок.., 1957, 216); Весна в кожному серці, райдуга в очах (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 359). 3. Рік (тільки при визначенні віку кого-небудь). Був я підлітком і не знаю, Скільки весен тобі було, Як зустрілись ми серед гаю, Де зі скелі б'є джерело (Іван Вирган, В розп. літа, 1959, 38); — Старий Йонеску.. позаторік святкував соту весну свого життя (Юрій Смолич, I, 1958, 46). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 341.
Див. також
Закликання весни – один із найцікавіших звичаїв українського народу. Адже прихід весняного тепла давав поштовх початку нового хліборобського циклу та вливав потужний струмінь натхнення до селянської душі. Народна уява створила поетичний образ весни-дівчини з вінком квітів, що “десь у садочку шиє сорочку”, а інколи й у вигляді молодиці, що вже має або готується мати дочку: Ой весна, весна та весняночка, Ой де ж твоя донька, та паняночка… Ця вродлива дівчина або молодиця дуже багата, від неї люди сподівалися щедрих дарів, а тому й виглядали її рано-вранці до сходу сонця: вибігали на горби, ставали на воротах, лізли на дах комори чи клуні і запрошували її піснями. Закликали весну зазвичай жінки, дівчата та діти. Закличні обряди за своєю суттю складаються з дійств по закликанню птахів з теплого краю та, власне, закликання весни. А ще За уявленнями наших предків в цей день прилітало сорок різних пташок з вирію. Птиця – це вісник весни-радості й взагалі вісник сонця. Вона побуває в повітрі, «у небі», й несе людям утіху з неба ж, від сонця. А в собі носить яєчко – емблему сонця-життя, народження, воскресіння. Тому майже всі птахи надзвичайно цінувались у наших пращурів, та й тепер шануються. Був у давнину звичай тримати всю зиму пташатко в хаті, а на Благовіщення випускати на волю. Завжди ранньою весною прилітних птиць годували, годують й тепер. Птахи завжди були улюбленцями наших предків. Протягом віків сформувався стрункий весняний обряд - закликання весни піснями, хороводами, іграми. У обрядодії зустрічі птахів беруть участь дівчата і хлопці. Випікається весняне печиво у вигляді пташок- «жайворонків», голубків, які роздавали дітям... Вибравши поміж себе найсимпатичнішу юнку (паняночку), прикрашали її стрічками й віночком. Взявши в руки "жайворонки", паняночка звертається до старшої жінки: Благослови, мати, Весну закликати! Весну закликати, Зиму проводжати, Зимочку в візочку, Літечко в човночку! Вийшовши за село, гурт заспівує: Ой ти весно, ти весна, Ти чого до нас прийшла? Паняночка відповідає: Я прийшла до вас з теплом, Із зеленим житечком. Обійшовши довкола, всі стають на пагорбі й закликають птахів: Із краю кураю [1]