Відмінності між версіями «Іменинник»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
| Рядок 20: | Рядок 20: | ||
==Медіа== | ==Медіа== | ||
| − | + | {{#ev:youtube|XzPKAzREBDU}} | |
==Див. також== | ==Див. також== | ||
Версія за 23:28, 28 листопада 2013
Іменинник, -ка, м. Именинникъ. Шевч. (О. 1862. III. 17).
Зміст
Онлайн словник української мови
Іменинник а, ч. 1. Чоловік, хлопець у день своїх іменин. Наказував [Василь Опанасович] кланятися й здоровити іменинника (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 103); Закінчилися традиційні поздоровлення іменинника (Руд., Вітер.., 1958, 23); * У порівн. Входить Вася, причесаний, в новому галстуку.. Почуває себе гостем і розмовляє, як іменинник (Мик., І, 1957, 405).
^> Дивитися (ходити і т.ін.) іменинником (як іменинник) — мати радісний, щасливий вигляд. Антон ходив по кораблю, як іменинник (Ткач, Крута хвиля, 1956. 155). 2. перен. Про того, чиї успіхи, досягнення відзначаються. Він почував себе іменинником, наче він сам, а не мати, одержав орден (Донч., Вибр., 1948, 76).
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
♦ Дивитися (ходити і т. ін.) іменинником (як іменинник) — мати радісний, щасливий вигляд. Антон ходив по кораблю, як іменинник (Дмитро Ткач, Крута хвиля, 1956, 155).
2. перен. Про того, чиї успіхи, досягнення відзначаються. Він почував себе іменинником, наче він сам, а не мати, одержав орден (Олесь Донченко, Вибр., 1948, 76).
Ілюстрації
|
|
|
|
