Відмінності між версіями «Одіва»

Поточна версія на 19:49, 28 листопада 2013

Одіва, -ви, ж. Одежда. Е, ні, це не той, не въ такій одіві, як той, що мене грабував. Верхнеднѣпр. у. (Залюб.) 2) Одіва. Одѣваніе. Купувала собі для одіви свитину на базарі. Новомосков. у. (Залюб.)

Сучасні словники

Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ОДЯГ, у, чол. Сукупність предметів, виробів (із тканини, хутра, шкіри), якими покривають тіло. Молода Гамзиха устала якраз і в розкішному ранковому одягу дожидала чоловіка чай пити (Панас Мирний, IV, 1955, 159); Гетьман був у простому хатньому одязі — у світло-синьому каптані, оксамитових штанях і жовтих чоботях (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 402); * Образно. [Єпископ:] В твоїх словах бринить якась гординя, не пристоїть [не пристає] вона такій душі, яка бажає одяг правди взяти (Леся Українка, II, 1951, 501); Вже осінь. У жовтому одязі сад... (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 58); * У порівняннях. Чи до любові там, де притуплена людська мораль, як зношений одяг, не гріє й не прикрашає? (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 15). Верхній одяг — одяг, який носять поверх костюма, сукні і т. ін. Несміливо, закляклими пальцями зняли [полонянки] верхній одяг (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 167).

Словник синонімів Полюги

ОДЯГ одежа, вбрання, розм. одіж, (жіночий) наряд, (святковий, дорогий) шати, (святих, священиків) мн. ризи, (убогий) одежина, (порваний) лахміття, дрантя, (спідній) білизна.

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Українське народне вбрання

Різновиди традиційного одягу

Джерела та література

Українська минувшина. Ілюстрований етнографічний довідник / Гол. ред. A. Пономарьов

Цікаві факти

Формування українського народного одягу — цього яскравого й самобутнього культурного явища — відбувалося протягом багатьох століть. Ще за часів Київської Русі значного розвитку набули ткацтво та різноманітні ремесла, які мають безпосереднє відношення до створення одягу. Відтоді кожна епоха накладала відбиток на традиційне вбрання, і можна з упевненістю твердити, що особливості костюма являють собою одне з важливих джерел вивчення етнічної історії населення України, його соціальної структури, естетичних поглядів та уявлень тощо.

Загальнохарактерною рисою традиційного українського одягу та численних доповнень до нього є декоративна мальовничість, яка відбиває високий рівень культури виробництва матеріалів для одягу, створення його різноманітних форм, володіння багатьма видами й техніками опорядження та оздоблення. Водночас народному одягу притаманна значна варіативність. Найбільш помітними були відмінності у костюмі, що побутував на Лівобережжі та Правобережжі, Слобожанщині та Поділлі.

Це ж стосується й традиційного одягу населення Подністров'я, Карпат, Полісся та Півдня України. Регіональною специфікою були позначені передусім матеріали для одягу; конструктивні, технологічні і декоративні прийоми його створення; способи виробництва окремих деталей: головних уборів, взуття, прикрас; колорит, техніка та мотиви орнаментики — особливо сорочок і поясного одягу, які майже до кінця XIX ст. зберігали давні локальні особливості, а також способи носіння і об'єднання всіх елементів одягу в повний, завершений комплекс вбрання. Основні елементи українського народного одягу мають давньослов'янське походження і беруть свої витоки з культури Київської Русі. Це домоткані тунікоподібні сорочки, поясний одяг у вигляді прямокутної орнаментованої смуги тканини, вузькі полотняні чоловічі порти, рушникоподібне жіноче головне вбрання, плетені й ткані пояси та ін.