|
|
| Рядок 17: |
Рядок 17: |
| | | | |
| | ===Навчальна практика=== | | ===Навчальна практика=== |
| − | «Коли неможливо бути осторонь» | + | Проходила навчальну практику в "Грінченко-Інформ" |
| − | «Як тільки приїхала до Німеччини, зрозуміла, що не можу просто сидіти осторонь. Пішла на мітинг, почала допомагати з гуманітаркою — сортувала одяг, пакувала коробки, підтримувала інших. Це була моя маленька справа для великої мети», — розповідає Людмила, яка з початком війни виїхала за кордон, але все-таки повернулася до Києва.
| + | Інтерв'ю "«Коли неможливо бути осторонь» |
| − | В інтерв’ю ми дізналися, як саме виглядала її волонтерська діяльність у Німеччині, з якими викликами вона стикалася і що мотивувало допомагати, перебуваючи далеко від дому.
| + | Репортаж "У Лодзі плетуть сітки для ЗСУ: як українські волонтери за кордоном наближають перемогу" |
| − | – Пам’ятаєте момент, коли вирішили поїхати з України? Що вплинуло на це рішення?
| + | |
| − | – Так, пам’ятаю той момент дуже чітко. Ми були у мами вдома, коли зовсім поряд впала ракета. Я дивилася на маму, на дітей — і всередині щось перемкнулося. Це рішення я приймала не день і не два, але саме тоді я зрозуміла: я не маю права ризикувати їхнім життям. Ми поїхали, бо не мали вибору.
| + | |
| − | – Чому саме Німеччина? Це був усвідомлений вибір чи випадковість?
| + | |
| − | – Це було напівусвідомлене рішення. У Німеччині жив мій єдиний знайомий, який погодився допомогти. Він пообіцяв забрати нас з вокзалу, допомогти знайти тимчасове житло і зорієнтуватися. Тоді це була велика підтримка.
| + | |
| − | – Як вас прийняли в Німеччині? Що було найскладнішим?
| + | |
| − | – Можу сказати, що нас зустріли дуже тепло. Люди приносили одяг, їжу та засоби гігієни. Але найбільшим викликом авжеж був мовний бар’єр. Я почувалася абсолютно безпорадною у банальних ситуаціях — у магазині, аптеці, навіть у транспорті. Мене це втомлювало морально, бо я звикла бути самостійною й активною.
| + | |
| − | – Як ви вперше долучилися до волонтерської діяльності в Німеччині?
| + | |
| − | – Я побачила у Facebook оголошення про набір волонтерів у церкву в Берліні — шукали людей для сортування речей для біженців. Я вирішила піти, бо хотіла бути корисною. Спочатку я допомагала сортувати одяг і роздавати необхідні речі — взуття, дитячі іграшки, засоби гігієни. Люди приходили розгублені, втомлені, але дуже вдячні. Часто, отримуючи речі, вони починали розповідати, звідки вони, як виїхали, що довелося пережити. Ми чули багато історій — з Харкова, Маріуполя, Бучі, Києва. Кожна історія — це був окремий біль. Деякі з тих, хто спершу приходив просто по допомогу, згодом залишалися волонтерити разом з нами. Я також регулярно брала участь в акціях підтримки України — ходила на мітинги та демонстрації в Берліні, де ми разом з іншими волонтерами й місцевими мешканцями висловлювали солідарність і підтримку нашій країні. На цих заходах ми тримали плакати, співали гімн — хотіли, щоб про те, що відбувається, знали всі. Бо всім боліло.
| + | |
| − | – Як реагували місцеві на українські заходи, акції, благодійні події?
| + | |
| − | – Місцеві реагували дуже щиро. На мітингах часто було дуже багато німців. Вони теж приходили з плакатами та прапорами. Багато хто підходив, щоб просто потиснути руку, сказати слова співчуття чи запропонувати допомогу.
| + | |
| − | – Зустрічали іноземців, які щиро підтримували Україну? Що вас вразило в їхньому ставленні?
| + | |
| − | – Так, дуже багато. Нас із дітьми поселили в гуртожитку, який знаходився в невеликому селі. Єдиний зв’язок із містом був через місцеві автобуси, якими ми їздили на оформлення документів або в магазин. Тоді для українців був безкоштовний проїзд і щоб проїхати, потрібно було показувати паспорт. Коли водії бачили український паспорт, часто казали: «Слава Україні», а ми відповідали: «Героям слава». Це були звичайні німці, які, можливо, не знали більше жодного слова українською, але хотіли підтримати нас.
| + | |
| − | – Коли та чому ви вирішили повернутися до Києва?
| + | |
| − | – Це рішення ми приймали довго. Але все вирішили діти. Зрозуміла, що фізична безпека — це ще не все. Ми хотіли бути вдома, попри ризики. У Київ ми повернулись, коли ситуація трохи стабілізувалася.
| + | |
| − | – Як вас зустріла Україна після повернення? Що змінилося?
| + | |
| − | – Було і страшно, і радісно водночас. Україна зустріла дуже по-рідному, хоча все вже було не так, як колись. Було важко знову адаптуватися до побуту, до звуків сирен, до нової реальності. Знадобився час, щоб звикнути до змін. Але поступово увійшла в ритм, я бачила, що люди продовжують жити — і це мене мотивувало. Хотілося рухатися далі разом з усіма.
| + | |
| − | – Що дала вам еміграція на вашу думку?
| + | |
| − | – Еміграція навчила мене бути сильною. Навчила не соромитися просити про допомогу і приймати її. Я подолала внутрішній бар’єр і почала говорити чужою мовою, працювати волонтеркою, бути важливою навіть в чужій країні. Я стала більш уважною до людей і ситуацій, навчилась спокійніше реагувати на зміни. Це був момент мого життя, який змусив переосмислити багато речей.
| + | |
| − | – Чи плануєте знову волонтерити або займатися громадською діяльністю вже в Україні?
| + | |
| − | – Так, я вже цим займаюсь. Регулярно допомагаю нашим захисникам — передаю необхідні речі, підтримую збори, роблю донати. Волонтерство тепер важлива частина мого життя, і я більше не уявляю себе без цього.
| + | |
| − | – Як ви бачите роль діаспори в допомозі Україні сьогодні?
| + | |
| − | – Велика. Роль діаспори справді значуща. Вони підтримують фінансово чи гуманітарно й щодня представляють Україну там, де живуть. Через події, ініціативи, розмови з місцевими — вони тримають увагу світу до нашої країни. Я знаю як це важливо.
| + | |
| − | – Що б ви сказали іншим українцям, які зараз за кордоном і вагаються: повертатися чи залишатися?
| + | |
| − | – Я б порадила не поспішати з рішенням і не порівнювати себе з іншими. У кожного свій шлях, свої обставини. Якщо вам добре там, де ви є — це нормально.
| + | |
| | | | |
| | ===Програми мобільності=== | | ===Програми мобільності=== |
Проходила навчальну практику в "Грінченко-Інформ"
Інтерв'ю "«Коли неможливо бути осторонь»
Репортаж "У Лодзі плетуть сітки для ЗСУ: як українські волонтери за кордоном наближають перемогу"
