Версія за 17:44, 7 жовтня 2024

Віче

Віче, -ча, с. Вѣче, общественное собраніе; въ Галиціи митингъ, народное собраніе.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. У давній Русі — народні збори, що були вищим органом влади в деяких містах. Він [князь] не міг силою примусити населення йти на війну і.. цілком залежав од віча (Історія СРСР, I, 1956, 55); Михайло привіз багаті дари княгині Ользі, мав наказ віча поговорити з нею, нагадати про укладений ряд (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 444). 2. зах., заст. Масові збори населення; мітинг. А у Стрию славнім місті Там русинів більш як двісті зібралося на віче (Іван Франко, X, 1954, 128); Молоденька ся партія хлопська скликувала віча по Мазурщині і радила про справи мужицькі (Василь Стефаник, II, 1953, 56); У 80-х і 90-х роках селянські віча [в Галичині] подекуди набирали характеру загальнонародного протесту проти соціального поневолення (Історія української літератури, I, 1954, 500).

УСЕ (Універсальний словник енциклопедія)

ВІЧЕ народні збори у давніх слов'ян і в Київській Русі, на яких вирішувалися важливі громадські та державні справи; спершу скликалися у племінних центрах; на в. збиралася дружина, кн., родоплемінна знать та всі жителі міста; скликалося нерегулярно, при певній потребі кн. або самим населенням; рішення приймалося без голосування шляхом схвалення пропозиції криком; вперше згадується в літописах 997 у Білгороді, 1016 у Новгороді, 1068 в Києві, 1097 у Володимирі Волинському.

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Віче в Київській Русі

Питання про віче

Джерела та література

Віче Українопедія

Бібліографічне посилання: Котляр М.Ф., Му М.М. ВІЧЕ [Електронний ресурс

Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл]