Відмінності між версіями «Здобич»
(Створена сторінка: '''Здо́бич, -чі, '''''ж. ''Добыча. Рудч. Ск. II. 148. МВ. І. 144. ''Ділили поміж собою здобич і гроші, що д...) |
(Фединишинець Ангеліна Федорівна) |
||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Здо́бич, -чі, '''''ж. ''Добыча. Рудч. Ск. II. 148. МВ. І. 144. ''Ділили поміж собою здобич і гроші, що добули од жидів. ''Стор. МПр. 145. Ум. '''Здоби́ченька. '''''Козацькая здобиченька марне пропадає. ''Макс. (1849) 62. | '''Здо́бич, -чі, '''''ж. ''Добыча. Рудч. Ск. II. 148. МВ. І. 144. ''Ділили поміж собою здобич і гроші, що добули од жидів. ''Стор. МПр. 145. Ум. '''Здоби́ченька. '''''Козацькая здобиченька марне пропадає. ''Макс. (1849) 62. | ||
[[Категорія:Зд]] | [[Категорія:Зд]] | ||
| + | |||
| + | [https://slovnyk.ua/index.php?swrd=%D0%B7%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%87 Тлумачення із "Словника української мови"] | ||
| + | |||
| + | ЗДОБИЧ, і, ж. 1. Добуте, захоплене і т. ін. на полюванні, у бою, з надр землі тощо. Хоч мисливці й полювали, Але здобичі не мали, Не траплялась їм вона - Дичина та звірина (Перв., Райдуга.., 1960, 106); Часто козаки підстерігали татар, які поверталися в Крим після набігу, і відбирали в них полонених та захоплену здобич (Іст. СРСР, І, 1956, 183); Він полапав праву кишеню, де справді лежав плескатий браунінг - здобич перекопської перемоги (Кос., Новели, 1962, 86); Шахтар.. виносить здобич Із надр земних до сонця, на-гора (Рильський, II, 1960, 240). | ||
| + | |||
| + | 2. Те, що є предметом полювання, ловлі, захвату і т. ін.; жертва. Орел з високості задивляється на свою здобич, вибирає (Мирний, III, 1954, 76); Кажан з допомогою «звукового локатора» безпомилково ловить здобич - маленьких комах (Хлібороб Укр., 1, 1964, 47); - Приготуйсь! - різко гукнув Козаков сусідові і сам завмер у напруженому гострому чеканні. Здобич ішла на них (Гончар, III, 1959, 163). | ||
| + | |||
| + | 3. розм. Те саме, що здобуття. А галки й собі вигравали, Великими табунами на здобич літали (Мирний, V, 1955, 267); На другий день висиплялись до півдня, і лиш по колесах, умазаних в кал, сусіди знали, що той чи інший їздив вночі на здобич (Коцюб., II, 1955, 78); На шахті цій живуть достойні люди! Щодня зростає здобичі крива (Дмит., Вітчизна, 1948, 60).[http://Тлумачення із "Словника української мови" | ||
| + | |||
| + | [https://ukrainian_pronouncing.academic.ru/2745/%D0%B7%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%87 Орфоепічний словник української мови] | ||
| + | |||
| + | здобич | ||
| + | [здо/биеч] | ||
| + | -ч'і, ор. -ч':у | ||
| + | |||
| + | [https://goroh.pp.ua/%D0%A1%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%BC%D1%96%D1%8F/%D0%B7%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%87 Тлумачний словник української мови.] | ||
| + | |||
| + | ЗДОБИЧ — СИНОНІМІЯ | ||
| + | здо́бич те, що добуте, захоплене на полюванні, у бою, з надр землі і т. ін. | ||
| + | до́бич (рідко) | ||
| + | доби́ча (розм.) | ||
| + | пожи́ва (рідше) | ||
| + | роздоби́ча (рідко.) | ||
| + | роздобу́ток (розм.) | ||
Поточна версія на 21:14, 16 травня 2024
Здо́бич, -чі, ж. Добыча. Рудч. Ск. II. 148. МВ. І. 144. Ділили поміж собою здобич і гроші, що добули од жидів. Стор. МПр. 145. Ум. Здоби́ченька. Козацькая здобиченька марне пропадає. Макс. (1849) 62.
Тлумачення із "Словника української мови"
ЗДОБИЧ, і, ж. 1. Добуте, захоплене і т. ін. на полюванні, у бою, з надр землі тощо. Хоч мисливці й полювали, Але здобичі не мали, Не траплялась їм вона - Дичина та звірина (Перв., Райдуга.., 1960, 106); Часто козаки підстерігали татар, які поверталися в Крим після набігу, і відбирали в них полонених та захоплену здобич (Іст. СРСР, І, 1956, 183); Він полапав праву кишеню, де справді лежав плескатий браунінг - здобич перекопської перемоги (Кос., Новели, 1962, 86); Шахтар.. виносить здобич Із надр земних до сонця, на-гора (Рильський, II, 1960, 240).
2. Те, що є предметом полювання, ловлі, захвату і т. ін.; жертва. Орел з високості задивляється на свою здобич, вибирає (Мирний, III, 1954, 76); Кажан з допомогою «звукового локатора» безпомилково ловить здобич - маленьких комах (Хлібороб Укр., 1, 1964, 47); - Приготуйсь! - різко гукнув Козаков сусідові і сам завмер у напруженому гострому чеканні. Здобич ішла на них (Гончар, III, 1959, 163).
3. розм. Те саме, що здобуття. А галки й собі вигравали, Великими табунами на здобич літали (Мирний, V, 1955, 267); На другий день висиплялись до півдня, і лиш по колесах, умазаних в кал, сусіди знали, що той чи інший їздив вночі на здобич (Коцюб., II, 1955, 78); На шахті цій живуть достойні люди! Щодня зростає здобичі крива (Дмит., Вітчизна, 1948, 60).[http://Тлумачення із "Словника української мови"
Орфоепічний словник української мови
здобич [здо/биеч] -ч'і, ор. -ч':у
Тлумачний словник української мови.
ЗДОБИЧ — СИНОНІМІЯ здо́бич те, що добуте, захоплене на полюванні, у бою, з надр землі і т. ін. до́бич (рідко) доби́ча (розм.) пожи́ва (рідше) роздоби́ча (рідко.) роздобу́ток (розм.)
