Відмінності між версіями «Грабельки»

Поточна версія на 07:59, 24 квітня 2024

Грабельки, -льок, ж. мн. 1) Ум. отъ граблі. А ке лиги, сину, мені грабельки, он коло тебе стоять. Грин. II. 207. 2) Родъ орнамента на писанкѣ. МУЕ. І. 190. 3) Названіе одной изъ косточекъ въ скелетѣ летучей мыши (по народному вѣрованію). Чуб. І. 55. — сільськогосподарське знаряддя для загрібання сіна, соломи, скошеного хліба ,опалого листя ,тощо. Також граблі використовуються для загрібання грядок у полі та на городах, облаштуванні газонів і клумб. Щодо оброблення землі граблями вживається дієслово «скоро́дити» (також його вживають щодо оброблення землі бороною), у розмовному мовленні щодо згрібання чого-небудь граблями вживається ще слово «гра́бати»

Опис

Поширені два види граблів — дерев'яні та залізні. Обидва могли бути ручними та кінними.

Ручні дерев'яні граблі складаються з валка[5] довжиною до 90 см, у який знизу під прямим кутом (чи трохи навскіс) забивають зубці, зубки (переважно 9-10 см, на Півдні України 20-30 см) 10-12 см завдовжки. До валка збоку кріпиться держак (гра́блище, граби́лно, гра́блисько, заст. де́ржівно́, граби́льно). Останній традиційно робили з рівної ліщини з подвійною, а то й з потрійною розвилкою на кінці (вона називалася ро́скіп)[12].

На сінокосі їх використовували, щоб ворушити скошену траву, а потім згрібати її у валки (валкувати)[13]. Дерев'яні граблі через їх зручність і легкість продовжують використовувати і по сьогодні.

Причіпні механічні граблі На початку XX сторіччя з'явились ручні залізні граблі, валок та цвяхоподібні зубці яких виготовлялись фабрично. У Російській імперії дерев'яні граблі із залізними зубами, у яких валок кріпився до держака «роскіпом», були відомі як «ерфуртські»; залізні граблі з кріпленням валка залізними дугами називалися «американськими», зі втулковим кріпленням — «англійськими». Ці граблі використовувались здебільшого для загрібання грядок.

Механічні граблі

На Півдні України поряд із ручними заможні селяни застосовували масивні дерев'яні кінні граблі з валком до 240 см та 40 зубцями до 50 см кожен. Ними переважно підгрібали колоски в полі після того, як снопи були вивезені. З кінця XIX сторіччя для виконання цієї роботи у великих господарствах стали використовувати фабричні кінні залізні граблі — так звані гребки[15] (гребалки).

Кінні граблі початку XX ст. складалися з рами, колісного ходу (осі з 2 колесами), сидіння для робітника, голобель або дишля для упряжки, грабе́льного пристрою із загнутих зубів та спеціального підіймального снаряда[14]. Існувало два типи кінних граблів: більш поширені в Російській імперії американські — зі зубами круглого перерізу, дерев'яними колесами й прикріпленим до голобель сидінням; і англійські — із зубами переважно прямокутного перерізу (іноді овального, хрестоподібного або Т-подібного), залізними колесами і розміщеним на бруску сидінням[14]. Підіймальний снаряд служив для зміни положення бруска й рами, що викликало підняття або опускання зубів. Залежно від конструкції грабель він урухомлювався або натискуванням педалі ногою робітника, або автоматично (самодійні граблі). За 10-годинний робочий день робітник міг обробити від 6-7 (при ширині грабель 2,1 м і запряжці 1 коня в голоблях) до 8-9 (при ширині грабель 2,7 м і запряжці 2 коней з дишлем) десятин землі[14].

У сучасному промисловому сільському господарстві граблями називають причіпні комплексні пристрої різного типу (тракторні граблі), що призначені для виконання аналогічних функцій в умовах великих земельних угідь.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання