Відмінності між версіями «Медівка»

Поточна версія на 16:59, 23 квітня 2024

Медівка (мед питний або хмільний (медуха, квасний мед, медовиця, медовуха, медове вино)) — слабоалкогольний напій, виготовлений шляхом ферментації з бджолиного меду, іноді з додаванням фруктів та ягід, прянощів.

Будем пити медівочку у жида на шеньку.

Історія Широко вживаний в Україні з часів Київської Русі.[1] Мед питний є (судячи зі згадок в давньогерманському та кельтському епосі) чи не найдавнішим алкогольним напоєм, відомим в Середній та Північній Європі. Його виготовляли з бджолиного меду, який варили з водою, і потім зброджували.[2]

Про широке використання меду як народного напою згадується в багатьох історичних документах. У Лаврентіївському списку описується, що древляни зварили і відвезли в город дуже багато меду для поминок, які влаштувала княгиня Ольга своєму чоловікові Ігорю.[2] Готовий мед наливався в бочки, які зберігались у спеціальних льохах, так званих медушах.[2] Мед був звичним частуванням на весіллях і під час свят.

Виготовлення Технологія виготовлення питного меду дуже схожа на винну, але замість виноградного соку використовується розчин меду у воді. Ця суміш води і меду, що має назву «сита»[1], після додавання дріжджів, зброджується, після чого напій зливається з осаду і відстоюється. З плином часу напій освітлюється, потребуючи додаткового переливання до чистого посуду. Відбувається дозрівання напою, в результаті чого питний мед набуває унікальних смакових властивостей і стає міцнішим. Процес має відбуватися у прохолодному приміщенні зі сталою температурою, часто в погребі.

В залежності від технології приготування сити, питні меди поділяють на два типи: ставлені і варені. Під час виготовлення ставлених медів мед розчиняється у майже холодній воді, після чого сита зброджується. У разі ж, якщо виготовляється варений мед, ситу варять, іноді досить довго: від 15 хв. до 3 год. або навіть більше. За вмістом меду у розчині питні меди поділяють на «чотирняки» (одна частка об'єму меду на три частки води), «третяки» (одна частка меду, дві частки води), «двійняки» (одна частка меду, одна частка води), «півтораки» (одна частка меду, півчастки води). Існують також проміжні варіанти пропорцій меду і води у напої. В результаті зброджування, тобто перетворення глюкози і фруктози на спирт, чотирняк стає, за винною термінологією, практично «сухим», третяк — напівсухим, більші частки меду дозволяють отримати солодші напої.

Алкоголь Вміст алкоголю в питних медах може варіювати від 3-4% до 18%, зазвичай це 9-14 %. Чим більше меду додають в медове сусло, тим міцність більша. Спирт у питних медах утворюється шляхом природного бродіння.

Існує міф про те, що у людини, що спожила питний мед (медовуху), голова буде все усвідомлювати, тоді як ноги «не йтимуть». Дане твердження не знаходить підтвердження на практиці, якщо споживати мед у міру.

Смак Типовий мед не є густим та солодким лікером. Мед — це рідкий напій, який легко ллється. Смак сухих медів нагадує легке сухе вино, третяки нагадують напівсолодкі вина, двійняки та важчі меди за смаком схожі на солодкі вина, однак навіть вони не є приторно солодкими і часто мають легку природну гірчинку. Смак напою залежить від концентрації меду та типу меду (варений чи ставлений), а також добавок, які переважно використовуються під час виготовлення варених медів, бо мед в процесі варіння втрачає певну частку власних ароматичних складових. Смак ставлених медів в значній мірі залежить від якості меду, який використали для приготування сити. Як добавки використовують різні трави, прянощі, а також фруктові соки. Використання хмелю в процесі виготовлення напою надає питному меду певної гіркоти, а напій (якщо це сухий мед) нагадує одночасно і легке сухе вино, і легке світле пиво. Втім, навіть без жодних добавок хмільний мед має власний м'який смак.

Запах Різні меди мають різний запах — від легкого спиртового до густого та насиченого медвяного. Використання прянощів та ароматних трав також помітно впливає на запах, особливо сильно забарвлює запах напою м'ята. Для деяких видів меду, так само як і для окремих сортів вина, характерне явище «дихання», тобто аромат напою в повній мірі проявляється лише після того, як налитий в посуд мед постоїть кілька хвилин.

Колір Колір напою залежить від кольору меду, з якого він виготовлений, концентрації меду (як правило, важчі меди темніші) та добавок. У випадку виготовлення варених медів, колір питного меду залежить також від часу варіння: більш тривале варіння робить напій темнішим. Готовий мед — це прозорий (добре освітлений) напій, як правило, світлих відтінків жовтого чи бурштиново-коричневого кольору. Якщо при виготовленні питного меду використовували фруктовий сік, мед буде мати колір, наближений до кольору соку.

Стародавні способи виготовлення Перш за все, медові напої ділилися на ставлені й варені. Медові ставлені напої уварювалися з кислим соком так, що зі 100 кг натурального меду виходило 30-50 кг кислого меду. Доброджували вони також не одне десятиліття, тому були доступні багатим людям.

Приготування починалося з виготовлення «кислого меду» — добре вистояний і закристалізований монофлорний мед розводився кислим соком (суничним, малиновим, смородиновим або вишневим) 1:1,5, або 1:2 чи 1:3; ця суміш уварювалася на повільному вогні до половинного об'єму, звичайно в мідному казані, що підігрівався дровами з плодових дерев. Весь час суміш перемішувалася липовою лопаткою і нею ж знімалася піна з вощиною, що спливла. Вариво закінчувалося, коли піновиділення припинялося, а об'єм зменшувався до половини. Мед залишали поволі остигати до температури тіла, після чого в нього запускали м'якуш непропеченого житнього хліба і залишали в теплому місці до початку зброджування. Після цього ставили мед на лід для гальмування процесу.

Існував й інший спосіб отримання кислого меду. Для цього в казан з кислими ягодами заливали свіжий рідкий мед так, щоб він повністю покривав ягоди. Після того, як вони пустили сік, ягоди з медом томили в печі до повного їх розварювання і потім залишали на ніч для відстоювання гущі. На другий день до меду додавали 1/2 або 1/3 соку на стадії зброджування, і коли весь мед починав бродити, ставили його на лід і використовували надалі як напівфабрикат.

Простий ставлений мед робили з одного кислого меду. Для цього його після тижневої витримки на льоду (для осадження осаду) переливали в добре просмолене липове барило і щільно закривали.

Барильце з медом на стадії зброджування закопували в землю і залишали на 25-40 років. Саме в такому віці мед вважався зрілим і п'янким, що піднімав настрій і бадьорив. Мед 10-річної витримки вважався молодим і п'янким, що тільки дурманив. До того ж, його пиття супроводжувалося сильним похміллям.

На думку російських кулінарів «За часів Розумовського по-справжньому ставлених медів, що виготовляються тільки з меду і соку, вже не було. Модернізовані ставлені меди готувалися в два етапи. Спочатку готувався напівфабрикат — кислий мед. А потім вже на основі цього напівфабрикату і вареного меду готувався справжній хмільний мед. Таким чином, ці меди вже були комбінацією ставлених і варених медів. При цьому приготування саме кислого меду-напівфабрикату вимагало найбільшого часу і трудовитрат»[3].

Сучасне виробництво В Україні сертифікованими та ліцензійними виробниками напоїв є ТзОВ «Українські медовари» та ТОВ "Медовий Спас". Мед питний є досить популярним хмільним напоєм у Польщі, де він є третім після пива та горілки. Відповідно, там він випускається в промислових обсягах на сучасних підприємствах. У Канаді набирає популярності завдяки винарні Розвуд канадських українців Євгена та Ренати Роман[4]. Також у невеликих обсягах промислово мед виготовляється в Німеччині, Чехії та Росії.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%B4_(%D0%BD%D0%B0%D0%BF%D1%96%D0%B9)

Зовнішні посилання