Відмінності між версіями «Збуряти»
Рядок 40: | Рядок 40: | ||
==Зовнішні посилання== | ==Зовнішні посилання== | ||
− | + | [[Категорія:Слова 2024 року]] | |
− | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет української філології, культури і | + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет української філології, культури і мистецтва]] |
− | + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Слова 2024 року/Факультет української філології, культури і мистецтва]] | |
− | + | ||
− | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет української філології, культури і | + |
Поточна версія на 10:12, 19 квітня 2024
Збуря́ти, -ря́ю, -єш, сов. в. збурити, -рю, -риш, гл. 1) Разорять, разорить, разрушать, разрушить, повалить. Мов городи, що ти збурив, пам’ять його зникла. К. Псал. 17. 2) Волновать, взволновать, возмущать, возмутить. Та дума блискавкою мигнула в його голові, збурила всю кров. Левиц. І. 249.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова в сучасних словниках
ЗБУРЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗБУРИТИ, рю, риш, док., перех.
1. Надавати бурхливого руху, робити що-небудь дуже неспокійним. Перегукувались пароплави на Дніпрі, шльопали важко колесами коло самої пристані, збурювали гвинтами воду (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 121); Коли первинне рентгенівське проміння падає на атомну мережу, воно збурює електрони атомів, і вони самі стають джерелом вторинного проміння (Наука і життя, 10, 1958, 24);
// Порушувати що-небудь (спокій, певний порядок, нормальний хід чогось і т. ін.). Прийшов від інспектора довго очікуваний папір, прийшов і — замість заспокоїти — збурив, сколотив її спокій (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 157); А що, якби так котрогось вечора вдерлася [Сташка] до «малої» [кімнати] і з сміхом збурила фігури на шахівниці? (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 379); Вчора професор допоміг йому знайти початок нитки в заплутаному клубку планів, учора ж його дочка все те. перемішала, збурила (Роман Іваничук, На краю.., 1960, 34);
// Роздратовувати, робити сердитим кого-небудь. Глузлива посмішка, що все ще не сходила з вуст Федори Михайлівни, нарешті збурила Бараха: — Чого ти хочеш, може, краще нехай нас повісять? (Петро Панч, В дорозі, 1959, 71).
2. Підбивати, підбурювати до бунту; бунтувати когось, щось. Павла в економії потовкли, пом'яли, поламали, то він тепер скрізь проти панів людей збурює (Костянтин Гордієнко, I, 1959, 157); Він давав Іванові читати Шевченкові твори, але він знав, що саме давати. Той, інший Шевченко, що збурив усю Росію, ..мусить сидіти під сімома замками (Петро Колесник, Терен.., 1959, 88). 3. Збуджувати, викликати які-небудь почуття. Незбориму силу чаїв у собі він, таке він збурював зворушення в душі, цей український незайманий степ (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 65); Вихор думок і почуттів, які збурив у дівчини вірш, довго не влягався (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 139).
4. діал. Руйнувати. Зломила буря лютою рукою малий пуп'ях, закутаний ще в сні, пташині гнізда збурила дрібні, смерть, знищення лишила за собою... (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 140); — А що коли ворог вдереться в край і знищить його, сплюндрує, попалить села, збурить міста? (Володимир Гжицький, У світ.., 1960, 12).
5. астр. Викликати відхилення руху небесного тіла від своєї траєкторії.