Відмінності між версіями «Чистополина»
| (не показані 5 проміжних версій ще одного учасника) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Чистопо́лина, -ни, '''''ж. ''Чистое поле. ''Нехай іде на чистополину, там і дихати лекше. ''Харьк. г. | '''Чистопо́лина, -ни, '''''ж. ''Чистое поле. ''Нехай іде на чистополину, там і дихати лекше. ''Харьк. г. | ||
| + | ==Сучасні словники== | ||
| + | чистополина — див. Земля Словник синонімів Вусика | ||
| + | чистополина — ЧИСТОПО́ЛИНА, и, ж., діал. Чисте поле, безлісся. Нехай іде на чистополину, там і дихати легше (Сл. Б. Грінченка). Словник української мови у 20 томах чистополина — -и, ж., діал. Чисте поле, безлісся. Великий тлумачний словник сучасної мови чистополина — ЧИСТОПО́ЛИНА, и, ж., діал. Чисте поле, безлісся. Нехай іде на чистополину, там і дихати легше (Сл. Гр.). | ||
| + | |||
| + | ==Ілюстрації== | ||
| + | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
| + | |- valign="top" | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Чистополе2025.jpg|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Чистополе2026.jpg|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Чистополе2027.jpg|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Чистополе2028.jpg|x140px]] | ||
| + | |} | ||
| + | |||
| + | ==Медіа== | ||
| + | {{#ev:youtube|UAR0HV9ivXI}} | ||
| + | {{#ev:youtube|pAIdTaBZjpw}} | ||
| + | |||
| + | ==На місці села – чисте поле…== | ||
| + | |||
| + | На лівому березі річки Західний Буг, серед мальовничої природи, між селами Старгород, Городиловичі та Войславичі тулилося невеличке село Печигори. Тут щовесни садки зацвітали біло-рожевим цвітом, селяни обробляли землю, лунав дитячий сміх… | ||
| + | |||
| + | Та в серпні 1914 року розпочалася Перша світова війна. Прикордонне село потрапило під обстріл артилерії, а далі – жорстокі бої між військами царської Росії та Австро-Угорщини, в яких полягло багато солдатів з обох сторін. Село було наполовину знищене, багато людей загинули. Більше півсотні австрійських вояків поховали на цвинтарі с. Печигори. | ||
| + | |||
| + | Печигори було національно-свідомим селом. У 1918-1919 роках захищати ЗУНР в УПА пішли півтора десятка чоловіків, 6 з них загинули. | ||
| + | |||
| + | |||
| + | У 1920 році Польща знову окупувала Галичину, жителі села вкотре взялися за його відбудову. На початку тридцятих років тут налічувалося 33 хати. Українське населення мало свою невеличку церкву, хату-читальню, осередок «Просвіти». Діти ходили до школи в с. Старгород. | ||
| + | |||
| + | Поляки жили в колоніях, де налічувалось понад 30 дворів, мали свою школу, ходили молитися в костел с. Войславичі. Хоч польська влада утискала права українців, люди в селі жили дружно, разом відзначали свята, ходили в гості один до одного. У вересні 1939 року розпочалася Друга світова війна. В село прийшли німецькі окупанти, які встановили жорстокі порядки. Кількох жителів вивезли на примусові роботи в Німеччину. | ||
| + | |||
| + | Важкими були роки українсько-польського протистояння. Багато печигорців вступили в ОУН, пішли воювати в УПА, боролися проти поневолювачів. Це Ярослав Лящук, Ярослав Шеремета, Михайло Шостак, Михайло Павлусь, Юстин Походило, Дмитро Бень, Ярослав Бень, Петро Дукельський та інші. | ||
| + | |||
| + | 1944 року в село ввійшли радянські війська, а невдовзі було поновлено кордон. Жителі села потерпали від облав військ НКВС, наскоків прикордонників з с. Джир, польських банд, від яких страждали і гинули люди. | ||
| + | |||
| + | Весною 1946 року печигорців примусово переселили в Тернопільську область, в селі залишилися поляки. У 1951 році кордон посунули на захід. Забузькі землі відійшли до УРСР. На цих теренах встановили радянську владу. Село Печигори заселили переселенцями з Карпат, з території Польщі. Ті, коли приїхали, застали тільки чотири хати, бо все було розграбоване, знищене. Однак переселенцям будуватися не дозволяли. | ||
| + | |||
| + | |||
| + | З 1953 року почали повертатися корінні жителі, але поселятися в селі влада їм також не дозволяла. Вони осідали в сусідніх селах. Село вважалося неперспективним і переселенців змусили залишити Печигори. | ||
| + | |||
| + | В шістдесятих роках розібрали церкву, а матеріал використали на будівництво клубу в с. Пісочне. | ||
| + | |||
| + | Найдовше в селі проживала багатодітна родина Сенчишиних, яка згодом переселилась в с. Старгород. 1975 року село Печигори знищили, стерли з лиця землі та географічної карти. Там, де було село, нині поля агрофірми «Войславичі». | ||
| + | |||
| + | З 2006 року жителі навколишніх сіл та жителі-вихідці з с. Печигори збираються 8 листопада, на Дмитра (колись в селі цього дня був престольний празник), на місці церкви, щоб вшанувати пам’ять села та тих, хто боровся за волю України, які загинули, повмирали. | ||
| + | |||
| + | Такий захід відбувся і цього року. З села Старгород процесія з синьо-жовтими та червоно-чорними прапорами підійшла до святого місця, де колись була сільська церква. Нині про неї нагадують лише залишки фундамету. Тут о. Степан Ділай розпочав молебень до Пресвятої Богородиці. Опісля всі пішли до символічної могили борцям за волю України. В почесному строю з прапорами стояли учні шкіл з сіл Войславичі та Тудорковичі. Тут відбулася панахида та вшанування жертв світових воєн, терору та депортацій. Священик окропив плиту з іменами печигорців, які воювали за незалежність України. Її встановила Марія Сантар, чия мама є вихідцем з цього села. Присутні поклали квіти. | ||
| + | |||
| + | Віче розпочав голова Тудорковицької сільської ради Іван Чернієвський. Він зазначив, що за останні сто років важкі випробування випали на долю жителів Тудоркович, Войславич, Старгорода, Пісочного та Печигор. Вони пережили дві світові війни, терор, репресії, утиски окупаційних режимів, розруху, голод, переселення… Та не корилися, вступали в боротьбу з поневолювачами. В ті роки багато людей загинуло, пропало безвісти. Те, що сталося з селом Печигори – велика трагедія. | ||
| + | |||
| + | Багато печигорців повернулись на рідну землю і поселились в навколишніх селах, та про багатьох нічого не відомо. | ||
| + | |||
| + | Іван Володимирович згадав і своїх побратимів з місцевого осередку КУН Володимира Гуменюка та Володимира Кибу, котрі уже відійшли у вічність, вони були ініціаторами та організаторами проведення заходів по вшануванню пам’яті села. | ||
| + | |||
| + | Про історію села Печигори розповіла учениця Войславицької школи Діана Вовк. Школа має історико-краєзнавчий напрям. Вчителі та учні зібрали багато історичного матеріалу про села Тудорковицької сільської ради. З історичних джерел, архівних документів і спогадів св. пам’яті Зеновія Шостака, Стефанії Малаженської, Володимира Дукельського, старожила Теодозія Самелюка та інших, переказів, які дійшли до нас, склали історію колишнього села Печигори. | ||
| + | |||
| + | Присутні уважно слухали про всі події, які пережили печигорці в минулому. А далі присутні побачили літературно-музичну композицію «Пам’ять про Печигори жива», яку Ганна Шишка розпочала віршем «Печигори» Галини Хорташко. В 50-х роках вона з сім’єю була переселена з території Польщі в це село. Учні читали вірші, виконували патріотичні пісні, оспівуючи рідну землю, своє село. Зворушила всіх до сліз пісня «Журавлі», яку виконала Юлія Нечипор. Всі пісні, які виконували школярі, підхоплювали присутні. | ||
| + | |||
| + | Важко було на серці наймолодшої жительки с. Печигори Ради Гуменюк з роду Сенчишиних. Вона вдивлялася в той бік, де колись була батьківська хата, яку залишила п’ятнадцятилітньою юнкою. Від спогадів на очі набігли сльози. До туги за рідним селом додався і свіжий біль втрати: ще торік тут разом з нею був чоловік Володимир, з яким вони організовували захід із вшанування пам’яті села… | ||
| + | |||
| + | Сільський голова Іван Чернієвський подякував організаторам заходу, о. Степанові Ділаю, церковному комітету с. Старгород, директорам шкіл: Оксані Швець, Олегу Славичу, вчителям Галині Іщишин, Оксані Шипот, Володимиру Опульському, Леоніду Квашинському, учнівським колективам обох шкіл. Депутату Вірі Лагоді, її чоловікові Ярославу та синові Ігорю, підприємцю Ігореві Граматиці за підготовку і організацію заходу, за відтворення історичної справедливості та збереження національної пам’яті. В свою чергу, вихідці з с. Печигори Богдан Дукельський і Галина Береза подякували організаторам заходу за те, що пам’ятають про село Печигори, якого нині нема на карті. Для них це важливо, бо тут проживали їхні батьки, діди, прадіди, тут їхнє коріння. Щирі слова подяки приймав і церковний хор с. Старгород та сільський активіст Іван Філярський. Він реставрував хрести, які колись стояли на перехресті вулиць в центрі села Печигори. | ||
| + | |||
| + | Для учнівської молоді цей захід став добрим уроком з національно-патріотичного виховання. | ||
| + | |||
| + | |||
| + | ==Джерела та література== | ||
| + | https://golossokal.com.ua/zgadajemo/na-meste-sela-chistoe-pole.html | ||
| + | https://slovnyk.me/dict/hrinchenko/%D1%87%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0 | ||
| + | ==Історія написання словника== | ||
| + | |||
| + | Словник складався 46 років (1861—1907) і мав великий вплив на усталення української літературної мови й літературного правопису. «Словарь української мови» налічує близько 68 000 слів. У кінці четвертого тому окремим додатком наводяться «Крестные имена людей». «Словарь української мови» є найповнішим і лексикографічно найдосконалішим українським словником до початку 20 століття. Працю над словником розпочали ще Є. Тимченко і В. Науменко, які впорядкували лексичний матеріал журналу «Основа» 1861—62 та пізніші лексичні нагромадження, 1897 опублікували (за російським правописом) перші аркуші (літери А — В) як додаток до журналу «Киевская старина». | ||
| + | |||
[[Категорія:Чи]] | [[Категорія:Чи]] | ||
| − | + | [[Категорія:Слова 2024 року]] | |
| + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет психології, соціальної роботи та спеціальної освіти]] | ||
| + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Слова 2024 року/Факультет психології, соціальної роботи та спеціальної освіти]] | ||
Поточна версія на 10:04, 19 квітня 2024
Чистопо́лина, -ни, ж. Чистое поле. Нехай іде на чистополину, там і дихати лекше. Харьк. г.
Зміст
Сучасні словники
чистополина — див. Земля Словник синонімів Вусика чистополина — ЧИСТОПО́ЛИНА, и, ж., діал. Чисте поле, безлісся. Нехай іде на чистополину, там і дихати легше (Сл. Б. Грінченка). Словник української мови у 20 томах чистополина — -и, ж., діал. Чисте поле, безлісся. Великий тлумачний словник сучасної мови чистополина — ЧИСТОПО́ЛИНА, и, ж., діал. Чисте поле, безлісся. Нехай іде на чистополину, там і дихати легше (Сл. Гр.).
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
На місці села – чисте поле…
На лівому березі річки Західний Буг, серед мальовничої природи, між селами Старгород, Городиловичі та Войславичі тулилося невеличке село Печигори. Тут щовесни садки зацвітали біло-рожевим цвітом, селяни обробляли землю, лунав дитячий сміх…
Та в серпні 1914 року розпочалася Перша світова війна. Прикордонне село потрапило під обстріл артилерії, а далі – жорстокі бої між військами царської Росії та Австро-Угорщини, в яких полягло багато солдатів з обох сторін. Село було наполовину знищене, багато людей загинули. Більше півсотні австрійських вояків поховали на цвинтарі с. Печигори.
Печигори було національно-свідомим селом. У 1918-1919 роках захищати ЗУНР в УПА пішли півтора десятка чоловіків, 6 з них загинули.
У 1920 році Польща знову окупувала Галичину, жителі села вкотре взялися за його відбудову. На початку тридцятих років тут налічувалося 33 хати. Українське населення мало свою невеличку церкву, хату-читальню, осередок «Просвіти». Діти ходили до школи в с. Старгород.
Поляки жили в колоніях, де налічувалось понад 30 дворів, мали свою школу, ходили молитися в костел с. Войславичі. Хоч польська влада утискала права українців, люди в селі жили дружно, разом відзначали свята, ходили в гості один до одного. У вересні 1939 року розпочалася Друга світова війна. В село прийшли німецькі окупанти, які встановили жорстокі порядки. Кількох жителів вивезли на примусові роботи в Німеччину.
Важкими були роки українсько-польського протистояння. Багато печигорців вступили в ОУН, пішли воювати в УПА, боролися проти поневолювачів. Це Ярослав Лящук, Ярослав Шеремета, Михайло Шостак, Михайло Павлусь, Юстин Походило, Дмитро Бень, Ярослав Бень, Петро Дукельський та інші.
1944 року в село ввійшли радянські війська, а невдовзі було поновлено кордон. Жителі села потерпали від облав військ НКВС, наскоків прикордонників з с. Джир, польських банд, від яких страждали і гинули люди.
Весною 1946 року печигорців примусово переселили в Тернопільську область, в селі залишилися поляки. У 1951 році кордон посунули на захід. Забузькі землі відійшли до УРСР. На цих теренах встановили радянську владу. Село Печигори заселили переселенцями з Карпат, з території Польщі. Ті, коли приїхали, застали тільки чотири хати, бо все було розграбоване, знищене. Однак переселенцям будуватися не дозволяли.
З 1953 року почали повертатися корінні жителі, але поселятися в селі влада їм також не дозволяла. Вони осідали в сусідніх селах. Село вважалося неперспективним і переселенців змусили залишити Печигори.
В шістдесятих роках розібрали церкву, а матеріал використали на будівництво клубу в с. Пісочне.
Найдовше в селі проживала багатодітна родина Сенчишиних, яка згодом переселилась в с. Старгород. 1975 року село Печигори знищили, стерли з лиця землі та географічної карти. Там, де було село, нині поля агрофірми «Войславичі».
З 2006 року жителі навколишніх сіл та жителі-вихідці з с. Печигори збираються 8 листопада, на Дмитра (колись в селі цього дня був престольний празник), на місці церкви, щоб вшанувати пам’ять села та тих, хто боровся за волю України, які загинули, повмирали.
Такий захід відбувся і цього року. З села Старгород процесія з синьо-жовтими та червоно-чорними прапорами підійшла до святого місця, де колись була сільська церква. Нині про неї нагадують лише залишки фундамету. Тут о. Степан Ділай розпочав молебень до Пресвятої Богородиці. Опісля всі пішли до символічної могили борцям за волю України. В почесному строю з прапорами стояли учні шкіл з сіл Войславичі та Тудорковичі. Тут відбулася панахида та вшанування жертв світових воєн, терору та депортацій. Священик окропив плиту з іменами печигорців, які воювали за незалежність України. Її встановила Марія Сантар, чия мама є вихідцем з цього села. Присутні поклали квіти.
Віче розпочав голова Тудорковицької сільської ради Іван Чернієвський. Він зазначив, що за останні сто років важкі випробування випали на долю жителів Тудоркович, Войславич, Старгорода, Пісочного та Печигор. Вони пережили дві світові війни, терор, репресії, утиски окупаційних режимів, розруху, голод, переселення… Та не корилися, вступали в боротьбу з поневолювачами. В ті роки багато людей загинуло, пропало безвісти. Те, що сталося з селом Печигори – велика трагедія.
Багато печигорців повернулись на рідну землю і поселились в навколишніх селах, та про багатьох нічого не відомо.
Іван Володимирович згадав і своїх побратимів з місцевого осередку КУН Володимира Гуменюка та Володимира Кибу, котрі уже відійшли у вічність, вони були ініціаторами та організаторами проведення заходів по вшануванню пам’яті села.
Про історію села Печигори розповіла учениця Войславицької школи Діана Вовк. Школа має історико-краєзнавчий напрям. Вчителі та учні зібрали багато історичного матеріалу про села Тудорковицької сільської ради. З історичних джерел, архівних документів і спогадів св. пам’яті Зеновія Шостака, Стефанії Малаженської, Володимира Дукельського, старожила Теодозія Самелюка та інших, переказів, які дійшли до нас, склали історію колишнього села Печигори.
Присутні уважно слухали про всі події, які пережили печигорці в минулому. А далі присутні побачили літературно-музичну композицію «Пам’ять про Печигори жива», яку Ганна Шишка розпочала віршем «Печигори» Галини Хорташко. В 50-х роках вона з сім’єю була переселена з території Польщі в це село. Учні читали вірші, виконували патріотичні пісні, оспівуючи рідну землю, своє село. Зворушила всіх до сліз пісня «Журавлі», яку виконала Юлія Нечипор. Всі пісні, які виконували школярі, підхоплювали присутні.
Важко було на серці наймолодшої жительки с. Печигори Ради Гуменюк з роду Сенчишиних. Вона вдивлялася в той бік, де колись була батьківська хата, яку залишила п’ятнадцятилітньою юнкою. Від спогадів на очі набігли сльози. До туги за рідним селом додався і свіжий біль втрати: ще торік тут разом з нею був чоловік Володимир, з яким вони організовували захід із вшанування пам’яті села…
Сільський голова Іван Чернієвський подякував організаторам заходу, о. Степанові Ділаю, церковному комітету с. Старгород, директорам шкіл: Оксані Швець, Олегу Славичу, вчителям Галині Іщишин, Оксані Шипот, Володимиру Опульському, Леоніду Квашинському, учнівським колективам обох шкіл. Депутату Вірі Лагоді, її чоловікові Ярославу та синові Ігорю, підприємцю Ігореві Граматиці за підготовку і організацію заходу, за відтворення історичної справедливості та збереження національної пам’яті. В свою чергу, вихідці з с. Печигори Богдан Дукельський і Галина Береза подякували організаторам заходу за те, що пам’ятають про село Печигори, якого нині нема на карті. Для них це важливо, бо тут проживали їхні батьки, діди, прадіди, тут їхнє коріння. Щирі слова подяки приймав і церковний хор с. Старгород та сільський активіст Іван Філярський. Він реставрував хрести, які колись стояли на перехресті вулиць в центрі села Печигори.
Для учнівської молоді цей захід став добрим уроком з національно-патріотичного виховання.
Джерела та література
https://golossokal.com.ua/zgadajemo/na-meste-sela-chistoe-pole.html https://slovnyk.me/dict/hrinchenko/%D1%87%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0
Історія написання словника
Словник складався 46 років (1861—1907) і мав великий вплив на усталення української літературної мови й літературного правопису. «Словарь української мови» налічує близько 68 000 слів. У кінці четвертого тому окремим додатком наводяться «Крестные имена людей». «Словарь української мови» є найповнішим і лексикографічно найдосконалішим українським словником до початку 20 століття. Працю над словником розпочали ще Є. Тимченко і В. Науменко, які впорядкували лексичний матеріал журналу «Основа» 1861—62 та пізніші лексичні нагромадження, 1897 опублікували (за російським правописом) перші аркуші (літери А — В) як додаток до журналу «Киевская старина».
