Відмінності між версіями «Хиба»

Поточна версія на 09:07, 19 квітня 2024

Хиба́, нар. 1) Развѣ. Хиба не знаєте приповісти сієї? Єв. Мр. IV. 12. Хиба будемо на неї дивитись, як на мальовану? МВ. І. 25. 2) Развѣ ужъ, быть можетъ. Пора вже мені (сонце каже) сходить, але я втомилось, хиба ти йди за мене. Чуб. І. 5. 3) Ужъ? Із пасіки пішов на гору, щоб подивитись на бакшу; оттам хіба було розору, що усього й не роскажу. Алв. 76.

Хи́ба, -би, ж. 1) Ошибка, промахъ. О, цей хиби не дасть! Подольск. г. 2) Недостатокъ.

Тлумачний словник

Зн. 1. ХИБА́ (ХІБА́) част. пит. Уживається як допоміжний підсилювальний засіб у питальному реченні з відтінком сумніву, здивування, недовіри тощо. [Виночерпець:] Немає кубка з яшми! [Xуса (грізно) :] Як нема? Хіба хто вкрав? Я злодія знайду хоч під землею! (Л. Укр., III, 1952, 147); - Хіба завтра неділя? ..Як він забув? Завтра ж Дорині іменини (Коцюб., II, 1955, 367); - Хіба ж ми за день усіх перевеземо? - засумнівався шустрий манилівець (Тют., Вир, 1964, 179); // Уживається в риторичному питанні для вираження впевненості, переконливості в протилежній відповіді. Хіба йому розум завадить (Номис, 1864, № 6490); Хіба від добра кида людина рідну сторону і йде між чужі люди на їх робити, їм служити?.. (Мирний, III, 1954, 67); - Хіба це риба! Казна-що, не риба... От колись була риба... (Довж., І, 1958, 227); - Хіба сім'ї наші - це не ті самі клітини, з яких складається наша держава, наша сила? (Гончар, III, 1959, 179); // Уживається як еквівалент питального речення, що виражає сумнів, здивування або недовіру. - Тихше, громадяни! От сам вчений Мічурін вам розкаже!.. Велика несвідомість, Іване Володимировичу,- сказав Терентій Мічуріну, що якраз надійшов.- Хіба? Не може бути. Ти щось тут наплів уже? (Довж., І, 1958, 458); В саду, ближче до вікон, знову почувся тріск і дзвін заліза..-Та це ж спутані коні пасуться. Чуєте, залізне путо бряжчить?.. - Хіба? (Стельмах, II, 1962, 62).

Зн. 2. ХИ́БА, и, ж. 1. Недогляд, помилка і т. ін. в чому-небудь; недолік. Суд признав свою хибу, попросив пробачення, а старому цареві виніс смертну кару (Три золоті сл., 1968, 163); Багато хиб, доробку надто мало Я залишаю по своїм житті, І тільки тим не вартий я докору, Що сам себе засуджую суворо (Рильський, II, 1960, 275).

2. Негативна риса, ознака і т. ін. кого-, чого-небудь. Він мав одну хибу, що не вмів удержати язик за зубами: що чув, то розповідав кождому, кого здибав (Март., Тв., 1954, 193); Його [прокурора] резюме, хоч сказане з незаперечним талантом і великою виразністю, мало одну велику хибу,- було задовге (Фр., VI, 1951, 277); Товщина твору є сумнівна цінність, швидше - хиба (Вас., IV, 1960, 55).

3. діал. Фізична вада, дефект. Івана кликали в селі Переламаним. Мав у поясі хибу, бо все ходив схилений (Стеф., І, 1949, 62); Заявляла [мати] всім з радістю, що почувається вже краще. Дарма що голосу не в силі була добути з грудей. То, думалось їй, в горлі хиба лежала. Піддасться операції й поверне давній свій голос (Круш., Буденний хліб.., 1960, 143); // Несправність. В мурі щілина була, що зробилась вона ще іздавна, Ще відтоді, як стіна будувалася в домі уперше. Хиби маленької з давніх-давен ще ніхто не примітив (Зеров, Вибр., 1966, 321).

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Хибити Хибний

Джерела та література

О. Гончар. Повне зібрання творів. Т. III, Київ, 1959, с. 179. М. Рильський, Повне зібрання творів, Т. II, 1960, Київ, с. 275.

Зовнішні посилання

"Хиба" в Академічному тлумачному словнику.