Відмінності між версіями «Оце»

Версія за 23:55, 28 березня 2024

Оце́, нар. = Отсе. Оце твої діти. Шевч.

Сучасні словники

Українські словники

[ https://sum.in.ua/s/Oce Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980) ]

ОЦЕ, част.

1. вказ. Уживається при вказуванні на кого-, що-небудь (іноді супроводжуються вказівним жестом). І де ходила [княжна], В яких то праведних містах, А в нас, сердешна, опочила. Оце її свята могила... (Тарас Шевченко, II, 1963, 36); От тітка Аніта, що живе коло цвинтаря, а оце баба Домніка (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 282); — Бачите шаблю? Оце ваша мати (Олександр Довженко, I, 1958, 218); Оце ж садиба Вихорів, він її знав (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 376); //  Уживається при вказуванні на предмет, який кому-небудь дають, пропонують. Оце тобі хомут і дуга: більше я тобі не слуга! (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 90); — Оце тобі, Мапюню, букетик, — подав *зін квітки тітці (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 463); //  Уживається при вказуванні на факт, подію і т. ін., що безпосередньо передували розмові. — Я все оце міркувала. Та аж сумно стало: Одинокі зостарілись... (Тарас Шевченко, I, 1963, 311); [Денис:] Іду оце з поля, а мені в лівім вусі тільки: дзень, дзень!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 443).

2. підсил. Уживається для уточнення, конкретизації часу дії. Мій товариш, що ми з ним перекладали Гейне, почав оце недавно перекладати «Прометея» Гете (Леся Українка, V, 1956, 133); — Думка оце завтра поїхати до Нищеретової: там базар завтра (Гнат Хоткевич, I, 1966, 94); Роботу одної бригади — Широкий озимий масив — Сьогодні оце оглядати Він з раннього ранку ходив (Петро Дорошко, Серед степу.., 1952, 96); //  Уживається при вказуванні на момент дії у знач. зараз, у даний момент і т. ін. Мов за подушне, оступили Оце мене на чужині Нудьга і осінь (Тарас Шевченко, II, 1963, 107); — Я вже старіюсь, час би взяти собі невістку в хату, та не знаю, до кого б оце старостів слати (Нечуй-Левицький, II, 1956, 170); — Коли б це, господи, вирватись з Вінниці.. Оце йду на вокзал (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 453); //  Уживається для підсиленя значення питального займенника або прислівника, що входять до складу питального речення. — Схаменися!.. Я не сестра? Хто ж оце я? (Тарас Шевченко, II, 1963, 333); Каленик Романович спитав: — Навіщо оце витрачатися? (Іван Сенченко, Опов., 1959, 40); //  Уживається для підкреслення якого-небудь члена речення. [Гелена:] Так ти того прийшла оце до мене, щоб дорікати? (Леся Українка, II, 1951, 250).

3. підсил. Уживається при підведенні підсумку до сказаного. [Мелхола:] Розпустив кохану жіночку — оце ж і дяка від молодої господині (Леся Українка, III, 1952, 149); Біжить [пастух] з прокльонами і сміхом. Лахміття й трав сумне рядно, — оце і вся його утіха, оце і все його майно (Володимир Сосюра, I, 1957, 348).

4. підсил. Уживається в розповідях, описах для пожвавлений їх, надання їм виразності, яскравості. Оце, як бачу її, прийде було, сяде вище усіх, поглядає, наче судить судом (Марко Вовчок, I, 1955, 234); Оце по обіді закурюємо цигарки. Дядько звик робити дві цигарки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 464).

5. підсил. Уживається при висловленні невдоволення, осуду, докору, заперечення, досади і т. ін. — Оце як я розхазяйнувалась. Вибачайте, що застали в хаті такий гармидер, — сказала Каралаєва (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 52); — Так оце син! Оце любимчик? Краще б ти малим був угину в! — скрикнув Описько (Панас Мирний, IV, 1955, 40); — Оце горенько, ще задавиш [димом], — закашлялася Явдоха та й вийшла геть з хати (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 133); //  Уживається при висловленні схвалення, захопленої оцінки кого-, чого-небудь. — Оце люди! Що той розум людський! (Марко Вовчок, I, 1955, 225); — Ну, поїхали. Час не стоїть! .. — Оце добре! — зрадів Барчук (Михайло Стельмах, II, 1962, 183).

Значення

1. вказівка,
2. уточнення,
3. конкретизація,
4. підкреслення.

Ілюстрації

Див. також