Відмінності між версіями «Галайкотати»

Версія за 23:54, 28 березня 2024

Галайкотати, -кочу, -чеш, гл. = Галайкати. Желех.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ГАЛАЙКОТАТИ, очу, очеш і ГАЛАЙКОТІТИ, очу, оти?ш, недок., діал. Підсил. до галайкати. Його прозивали Галаєм, бо вічно, скоро вжене худобу в ліс, галайкоче та галайкоче і невгаває на волосок (Іван Франко, I, 1955, 59).

• СИНОНІМИ

1. 1.Волати

ВОЛАТИ, аю, аєш, недок. Те саме, що кричати; голосно кликати. Але хто те місце знає, де трухлявий пень і мох, той приходить і волає або й тихо каже: «Ох!» (Леся Українка, I, 1951, 273); — То чого ж вона ще на поміч волає? (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 64); * Образно. Волає вся земля: геть паліїв війни! (Максим Рильський, Сад.., 1955, 12); // уроч. Звертатися до кого-, чого-небудь. [Павло:] Я не чіпаю твоєї честі, а волаю до неї (Михайло Старицький, Драм. тв., 1941, 48).

1. 2.Галайкати

ГАЛАЙКАТИ, аю, аєш, недок., діал. Галакати. - Годі, хлопці, галайкати! Давайте прогріємо мотори (Рад. Укр., 5.IV 1959, 3).

1. 3.Галасувати

ГАЛАСУВАТИ, ую, уєш, недок.

1. Здіймати галас (у 1 знач.); сильно кричати. Всі говорили, галасували на всю хату, не знали, де сісти, де стати (Нечуй-Левицький, III, 1956, 71); Галасували в гіллі осокорів граки (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 216).

2. перен., зневажл. Виявляти підвищений інтерес до якого-небудь питання, активно обговорюючи його, привертаючи до нього увагу широкої громадськості. На ділі «економісти», які найбільше галасували про робітничу самодіяльність і про масовий рух, були опортуністичним, міщанськи-інтелігентським крилом у робітничому русі (Ленін, 20, 1950, 223); — Зараз за кордоном газети.. галасують про те, що ми не в силі виконати план видобутку нафти для експорту (Олесь Донченко, II, 1956, 117).

1. 4.Горланити

ГОРЛАНИТИ, ню, ниш, недок., розм. Те саме, що горлати. Ідучи [з корчми] додому, горланив [Проць] на ціле село (Василь Стефаник, I, 1949, 22); Село жило своїм одвічним життям — горланили півні, вдалині валували собаки, мукали телята й ревли корови, скрипіли журавлі колодязів (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 33).

1. 5.Дерти горло

ДЕРТИ ГОРЛО - голосно кричати.

1. 6.Зіпати

ЗІПАТИ, аю, аєш, недок., розм. Кричати, горлати, репетувати. Я починаю плаксиво зіпати, щоб було чути аж на городі (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 27); На греблі хтось басом ляско зіпав: — Проворніш! Підніміть поранених і побитих! (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 52).

1. 7.Кричати

КРИЧАТИ, чу, чиш, недок.

1. неперех. Видавати крик; волати, галасувати, репетувати. У балці стало щось кричать (Тарас Шевченко, II, 1953, 187); Вічно товчуться [у заїзді] оті створіння [люди], кричать, метушаться і смітять (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 223); Вороги металися в паніці серед соняшників.., кричали, вили (Олександр Довженко, I, 1958, 131); * Образно. Все кричало в ній протестом, і жалем, і розпачем (Олесь Гончар, II, 1959, 195); // Голосно плакати, ридати, голосити. Жінки, порозпускавши коси, Розхристані і без свиток, ..По мертвих жалібно кричали (Іван Котляревський, I, 1952, 273); Дитина, чую, аж із шкури вибивається, кричить... (Панас Мирний, I, 1954, 94); І раптом крик: чиїсь діти кричать (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 17); // Видавати пронизливі звуки (про тварин, птахів). Кричать сови, спить діброва, Зіроньки сіяють (Тарас Шевченко, I, 1951, 36); Цілими днями люди й худоба ковтають гарячу степову порохняву. Кричать верблюди. Натужно ревуть непоєні воли (Олесь Гончар, II, 1959, 110); // перен. Гучно, пронизливо густи, свистіти (про гудок, сирену тощо). Кричать гудки, мов сурми бою, і трактор владною ходою у полі чорну ріже путь (Володимир Сосюра, I, 1957, 156); Вона [сирена] кричала методично, важким ревом пробиваючи пелену туману (Юрій Яновський, II, 1958, 50).

• Криком кричати див. крик; Кричати в одну душу — настирливо, безперервно, сильно кричати. Кричить в одну душу (Номис, 1864, № 3460); Кричати на все горло (на весь рот і т. ін.); Кричати на всю хату (вулицю і т. ін.); Кричати [наче, як, мов і т. ін.] на живіт (на печінки, на пуп і т. ін.); Кричати не своїм голосом — дуже голосно, надривно кричати; горлати, репетувати. Слуг кличуть патріархально: одчинять вікна або двері й на все горло кричать: — Владек! Касюі Марино! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 394); Та спорять, та кричать на усю хату (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 484); Деякі діти кричали на весь рот (Панас Мирний, IV, 1955, 195); Кричить наче на печінки (Номис, 1864, № 3455); У Йвана та Петра дві хати запалали, А Йван з Петром сами себе не рятували; А тілько.. кричали на живіт (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 176); Кричить як на пуп (Номис, 1864, № 3456); Без шапки біг за Юрішком нещасливий батько, мати кричала не своїм голосом (Гнат Хоткевич, II, 1966, 191).

2. перех. Дуже голосно щось говорити, вигукувати, співати. Кричали друзі незнайомі Слова вітання в темноту (Максим Рильський, II, 1960, 310); На білому снігу зачорніли постаті бійців, вони бігли і кричали «ура»... (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 498); Сьогодні парубки.. не кричать своїх пісень на вигоні, бо будень (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 188). ♦ Кричати [на] пробі див. пробі; На ґвалт кричати див. ґвалт; Хоч кричи пробі див. пробі.

3. неперех. Дуже голосно звертатися до кого-небудь із закликом, попередженням тощо. А серед базару Стоїть Гонта з Залізняком, Кричать: «Ляхам кари! Кари ляхам, щоб каялись!» (Тарас Шевченко, I, 1963, 117); [Слуга (кричить до народу):] Гей, слухайте, вона нас проклинає! (Леся Українка, II, 1951, 128); Шестеро уланів налетіли на Остапа. — Остапе, Остапе, не давайся! — кричав Тарас, врубуючись в гущу ляхів (Олександр Довженко, I, 1958, 264).

4. неперех., на кого і без додатка. Із криком лаяти кого-небудь; сваритися. Не той голова, що дуже кричить, а той, що вміє навчить (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 393); Наум сердиться, кричить на жінку, що йому не помага (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 81); — Та чого ж ви, дідусю, злякались? Я ж на вас не кричав, не грозив (Іван Франко, XIII, 1954, 135); — Ти чого не на роботі? — Бачиш? Хліб печу. — А робота на полі хай сама робиться? — Не кричи. Ти не в лісі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 68).

5. неперех., про кого — що, а також із спол. що, перен. Настирливо й набридливо говорити, писати, повідомляти про кого-, що-небудь. Кричите, Що бог создав [створив] вас не на те, Щоб ви неправді поклонились!.. (Тарас Шевченко, I, 1951, 331); Це був він, Марко Баніт, про якого по всьому місту кричали барвисті афіші (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 65); Найбільший в Європі канал, в газетах про нього кричимо, і така неувага до ..людей... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 81).

6. неперех., перен. Виразно виділятися на загальному тлі, впадати в око. Я.. не дбав.., щоб вона [ідеологія] у мене кричала з творів, вважаючи це за нехудожній.. спосіб пропаганди (Степан Васильченко, IV, 1960, 53); // Приваблювати, спокушати покуштувати. Матрос, подивився на.. вітрину, звідки кричали смачні пиріжки, ковбаси та інші принадні речі (Іван Микитенко, II, 1957, 242); // Виразно свідчити про щось. Твоя ноша [одяг] кричить кождому, що ти мужик (Лесь Мартович, Тв., 1954, 205); Вся моя поведінка кричала про безумне захоплення ним (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 311).

1. 8.Лементувати

ЛЕМЕНТУВАТИ, ую, уєш, недок.

1. Говорити дуже голосно; галасувати (у 1 знач.). Стара стогне та руки ламає, а Настя — на десять дворів чутно, лементує... (Панас Мирний, IV, 1955, 46); Чути було, як, перекриваючи всіх, лементує в натовпі баба Марина (Олесь Гончар, II, 1959, 180); — У вікно! У вікно стрибнула! — лементував чапленосий, тримаючись рукою за вухо, — кішка навіжена! (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 25); // Кричати від болю, страждання або волаючи про допомогу. Дарчин крик покрився голосом Юзі, що впала додолу, трясучись і кидаючись.. та лементуючи (Леся Українка, III, 1952, 635); Їх розбудив нестямний крик з двору: — О, рятуйте, рятуйте! — лементувало щось (Панас Мирний, IV, 1955, 189); Від творів Стефаника душа холоне.., коли бачиш, як гинуть знедолені люди, коли чуєш, як вони лементують, волають у розпачі, в безнадії (Літературна Україна, 1.III 1963, 2); // Зчиняти гамір, галасуючи разом (про людей). Десь ревіла худоба, лементували діти (Олесь Гончар, IV, 1960, 31); Лементуючи, швидко зійшли [жінки] на місток, тримаючи на руках свою страшну ношу [пораненого] (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 123); // Кричати (про тварин, птахів та ін.). Над головою в мене метушилися старі горобці й тривожно лементували (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 5); Таке було [собачатко] на вдачу зле... Так почало лементувати, Аж захлиналося, дурне (Сергій Воскрекасенко, І всерйоз.., 1960, 70).

2. перен., зневажл. Виявляти підвищений інтерес до якого-небудь питання, активно обговорюючи його, привертаючи до нього увагу широкої громадськості; галасувати (у 2 знач.).

Ілюстрації