Відмінності між версіями «Лютитися»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
(Створена сторінка: '''Люти́тися, -чу́ся, -тишся, '''''гл. ''= '''Лютувати. '''''Магнат лютився. ''Мир. ХРВ. 92. ''Він лютить...) |
|||
| (не показані 3 проміжні версії цього учасника) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | + | ===== Текст заголовка ===== | |
| + | == Люти́тися, -чу́ся, -тишся == | ||
| + | гл. ''= '''Лютувати. '''''Магнат лютився. ''Мир. ХРВ. 92. ''Він лютиться, що я не радивсь його. ''НВолын. у. | ||
| + | |||
| + | ===== 1. Бути розлюченим, гнівним; дуже сердитися. ===== | ||
| + | |||
| + | * Був він дуже лютий, а навіть не міг сховати своєї лютості.., надто ж він лютився, спогадуючи ті уступи, де Ви впадаєте в насмішливий тон (Леся Українка, V, 1950, 61); | ||
| + | * Кожного вечора він ішов до школи. З ним ішла й дружина. А батьки лютились (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 282); | ||
| + | |||
| + | ===== // Певним станом і діями виявляти свою розлюченість, гнів. ===== | ||
| + | |||
| + | * — Що ти, осліп, чи що? Не бачиш, що се Голуб? — лютиться Ястріб (Іван Франко, IV, 1950, 106); | ||
| + | * Яким Марчук орав у полі на ярину. Аж трісь! — зломився йому істик. Яким лютився і кляв усіма чортами (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 43); | ||
| + | * Петрюк з силою натягав намоклі у весняних водах чоботи, вони тріщали в пришвах, голова лютився і червонів (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 150); | ||
| + | |||
| + | ===== // на кого — що. Сердитися. ===== | ||
| + | |||
| + | * Радість Данькова була така щира, чиста, ..що вона передалася й іншим присутнім, і навіть його супротивники, яких він щойно обіграв, не особливо лютилися на свою невдачу (Олесь Гончар, I, 1959, 47). | ||
| + | |||
| + | |||
| + | ===== 2. перен. Бути надзвичайно сильним (про мороз, негоду тощо). ===== | ||
| + | |||
| + | * Надворі лютилася завірюха так, що заслонювала всякий вид (Ольга Кобилянська, I, 1956, 342). | ||
| + | |||
| + | <gallery> | ||
| + | Файл:бути злим.jpg| | ||
| + | Файл:мороз.jpg| | ||
| + | </gallery> | ||
| + | [[Словник української мови: в 11 томах.|https://sum.in.ua/]] | ||
[[Категорія:Лю]] | [[Категорія:Лю]] | ||
Поточна версія на 20:07, 27 березня 2024
Зміст
Текст заголовка
Люти́тися, -чу́ся, -тишся
гл. = Лютувати. Магнат лютився. Мир. ХРВ. 92. Він лютиться, що я не радивсь його. НВолын. у.
1. Бути розлюченим, гнівним; дуже сердитися.
- Був він дуже лютий, а навіть не міг сховати своєї лютості.., надто ж він лютився, спогадуючи ті уступи, де Ви впадаєте в насмішливий тон (Леся Українка, V, 1950, 61);
- Кожного вечора він ішов до школи. З ним ішла й дружина. А батьки лютились (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 282);
// Певним станом і діями виявляти свою розлюченість, гнів.
- — Що ти, осліп, чи що? Не бачиш, що се Голуб? — лютиться Ястріб (Іван Франко, IV, 1950, 106);
- Яким Марчук орав у полі на ярину. Аж трісь! — зломився йому істик. Яким лютився і кляв усіма чортами (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 43);
- Петрюк з силою натягав намоклі у весняних водах чоботи, вони тріщали в пришвах, голова лютився і червонів (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 150);
// на кого — що. Сердитися.
- Радість Данькова була така щира, чиста, ..що вона передалася й іншим присутнім, і навіть його супротивники, яких він щойно обіграв, не особливо лютилися на свою невдачу (Олесь Гончар, I, 1959, 47).
2. перен. Бути надзвичайно сильним (про мороз, негоду тощо).
- Надворі лютилася завірюха так, що заслонювала всякий вид (Ольга Кобилянська, I, 1956, 342).
