Відмінності між версіями «Лютитися»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
| Рядок 2: | Рядок 2: | ||
гл. ''= '''Лютувати. '''''Магнат лютився. ''Мир. ХРВ. 92. ''Він лютиться, що я не радивсь його. ''НВолын. у. | гл. ''= '''Лютувати. '''''Магнат лютився. ''Мир. ХРВ. 92. ''Він лютиться, що я не радивсь його. ''НВолын. у. | ||
| − | + | 1. Бути розлюченим, гнівним; дуже сердитися. | |
| − | + | * Був він дуже лютий, а навіть не міг сховати своєї лютості.., надто ж він лютився, спогадуючи ті уступи, де Ви впадаєте в насмішливий тон (Леся Українка, V, 1950, 61); | |
| + | * Кожного вечора він ішов до школи. З ним ішла й дружина. А батьки лютились (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 282); | ||
| + | // Певним станом і діями виявляти свою розлюченість, гнів. | ||
| + | * — Що ти, осліп, чи що? Не бачиш, що се Голуб? — лютиться Ястріб (Іван Франко, IV, 1950, 106); | ||
| + | * Яким Марчук орав у полі на ярину. Аж трісь! — зломився йому істик. Яким лютився і кляв усіма чортами (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 43); | ||
| + | * Петрюк з силою натягав намоклі у весняних водах чоботи, вони тріщали в пришвах, голова лютився і червонів (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 150); | ||
[[Категорія:Лю]] | [[Категорія:Лю]] | ||
Версія за 12:17, 27 березня 2024
Люти́тися, -чу́ся, -тишся
гл. = Лютувати. Магнат лютився. Мир. ХРВ. 92. Він лютиться, що я не радивсь його. НВолын. у.
1. Бути розлюченим, гнівним; дуже сердитися.
- Був він дуже лютий, а навіть не міг сховати своєї лютості.., надто ж він лютився, спогадуючи ті уступи, де Ви впадаєте в насмішливий тон (Леся Українка, V, 1950, 61);
- Кожного вечора він ішов до школи. З ним ішла й дружина. А батьки лютились (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 282);
// Певним станом і діями виявляти свою розлюченість, гнів.
- — Що ти, осліп, чи що? Не бачиш, що се Голуб? — лютиться Ястріб (Іван Франко, IV, 1950, 106);
- Яким Марчук орав у полі на ярину. Аж трісь! — зломився йому істик. Яким лютився і кляв усіма чортами (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 43);
- Петрюк з силою натягав намоклі у весняних водах чоботи, вони тріщали в пришвах, голова лютився і червонів (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 150);
