Відмінності між версіями «Полоскати»

Версія за 00:19, 9 жовтня 2023

Полоскати, -щу, -щеш, гл. Полоскать. Розмайзілля знайшла, полоскала на річці. Чуб. V. 414.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПОЛОСКАТИ, ощу, ощеш, недок.

1. перех. Проминати білизну, одяг і т. ін., занурюючи їх у воду й водячи з боку в бік. Дівчина там [на кладці] молодая, В хвилях полоще вона полотно (Борис Грінченко, I, 1963, 45); Вона.. назбирала купу різного шмаття, визолила його і, склавши на санчата, повезла полоскати на Ташань (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 518); * Образно. Надбережні корчуваті верби полоскали свої свіжі віти в запіненій, мутній.. воді (Іван Ле, Наливайко, 1957, 396);

// Злегка обмивати щось не дуже забруднене, обдаючи з усіх боків чистою водою. Марія і Софійка.. полоскали запорошені в дорозі бідони для молока і наспівували (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 284);

// Після миття обдавати що-небудь чистою водою.

2. перех. Промивати для очищення, освіження або з лікувальною метою рот, зуби і горло. — Спрага була такою нестерпною, що я наказав усім полоскати морською водою рота (Василь Кучер, Голод, 1961, 206); Полощу зуби наваром дубової кори (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 200).

3. перех., розм. Робити мокрим кого-, що-небудь; поливати. Це шумлять сосни. Полоще їх дрібний, дошкульний дощ... (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 66);

// Омивати що-небудь. Річки.., граючись, полоскали береги (Іван Ле, Опов. та нариси, 1950, 22).

4. перех., перен. Коливати, розвівати що-небудь (про вітер). Вітерок [вітерець] полоскав хвилями пітний чуб Прокопцеві (Степан Васильченко, II, 1959, 258); Вітри полощуть прапори у сонячній блакиті (Петро Дорошко, Три богатирі, 1959, 83); Коли б їх [друзів] зібрати на площі, Де вітер знамена полоще, Де вільний, небачений простір — І то б не вмістилися гості (Валентин Бичко, Вогнище, 1959, 136).

5. неперех., перен. Те саме, що полоскатися 4. Світить вогнем Хрещатик, прапор в вітрах полоще (Андрій Малишко, Любов, 1946, 24).

6. перех., перен., розм. Дуже бити. Хлопець зривається бігти до корів, за ним конем економ, полоще його нагаєм (Степан Васильченко, III, 1960, 341).

Ілюстрації