Відмінності між версіями «Жданки»
(→Ілюстрації) |
(→Цікаво!) |
||
| Рядок 18: | Рядок 18: | ||
== Цікаво! == | == Цікаво! == | ||
| − | ПРО ОЧІКУВАННЯ… | + | '''ПРО ОЧІКУВАННЯ…''' |
| Рядок 35: | Рядок 35: | ||
А завершити свою розповідь мені хотілося б словами Оноре де Бальзака: «Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». | А завершити свою розповідь мені хотілося б словами Оноре де Бальзака: «Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». | ||
| − | |||
==Медіа== | ==Медіа== | ||
Поточна версія на 14:39, 25 травня 2023
Жданки, -ків, м. мн. Ожиданіе. Чи таки ви сами не бачите, що мені не до жданків, не до обітниць. МВ. II. 133. Жданки розгубити, поїсти. Не дождаться. Ждали, ждали, та й жданки розгубили.... поїли. Ном. № 5627.
Зміст
Сучасні словники
1.Те, чого чекають, на що надіються, про що мріють. — Ні, мамо, ні! Чи таки ви самі не бачите, що мені не до жданків (Вовчок, І, 1955, 215); — А паче всього він хоче, — тут сотник обернувся до Замойського, — він хоче, щоб козацтву реєстровому якнайскоріше таки виплатили державне утримання, не дратували б його жданками (Ле, Наливайко, 1957, 24)
◊ Жда́нки розгуби́ти (пої́сти) — не дочекатися і втратити надію на можливість дочекатися кого-, чого-небудь. Ждали, ждали, та й жданки розгубили (Номис, 1864, № 5627); А піп ждав-ждав Семена з золотом та й жданки поїв (Україна.., І, 1960, 161).
2.Ожиданіе. Чи таки ви сами не бачите, що мені не до жданків, не до обітниць. МВ. ІІ. 133. Жда́нки розгуби́ти, поїсти. Не дождаться. Ждали, ждали, та й жданки розгубили…. поїли
3. Селище Німанського району, Калінінградської області Росії. Входить до складу Німанського міського поселення. Населення — 23 особи (2015 рік).
Ілюстрації
Цікаво!
ПРО ОЧІКУВАННЯ…
Чекати… Очікувати… Ціле життя ми когось або щось чекаємо. Завжди… Чому? Навіщо? Скільки часу ми марнуємо в очікуванні? Години, дні, а можливо, навіть і роки.
З самого дитинства ми чекаємо Нового року, Різдва чи інших свят, чекаємо подарунків, потім чекаємо, коли закінчиться пара, коли нарешті задзвенить дзвінок, чекаємо зустрічей, вчинків. Кожного ранку 5 хвилин, а іноді і більше ми чекаємо маршрутку. А як часто ми всі очікуємо свіжу думку, хороший настрій, вдалий вибір, подарунок долі, справедливе відношення до себе… Ціле наше життя – це очікування.
Наше життя ніби як потяг, на який чекає кожна людина і деколи цей потяг прибуває завчасно, деколи вчасно, деколи запізнюється, а деколи і взагалі не приходить. І безумовно, коли щось іде «не по плану», ми хвилюємося, докоряємо самі собі, але, з іншого боку, все в наших руках, кожен із нас сам собі господар. Цікаво, якщо запитати простого перехожого: «На що Ви зараз очікуєте?», - яка буде його відповідь?.. Мабуть, більшість відповість: «Ні на що», однак в це важко повірити. Можливо, людина просто не вміє або й не хоче аналізувати власні вчинки. Навіть зараз Ви в очікуванні – «Чим завершиться ця стаття?». З одного боку, це звучить досить песимістично – все життя в очікуванні – навіть, якщо ми все життя мріємо побачити диво. Однак, з іншого боку, не все так погано.
Звичайно, ми часто наївно думаємо, що очікування – це взагалі зайва річ у нашому житті, вона безглуздо витрачає наш дорогоцінний час, інколи навіть засмучуючи нас. Ми часто задаємося питанням: «Чому черга не може бути короткою?», ми часто говоримо самі собі: «Як би було зручно, щоб маршрутка приїжджала вчасно». І як результат ми накручуємо себе, що нашому життю не вистачає саме тих хвилин, які ми витрачаємо на очікування, щоб ми були дійсно щасливі. На мою думку, часто ми даремно налаштовуємо себе таким чином. На щастя, все набагато краще.
Тільки подумайте, яке приємне почуття очікування. Людина може бути в очікуванні чогось надзвичайного, чогось раптового, чогось, що може залишити незабутні враження. Кожного дня ми в передчутті чогось нового: нових подій, нових слів, завдань, вчинків, розмов. Із самого початку тижня всі ми в передчутті п’ятниці. Напередодні свят ми очікуємо радість, шалену порцію емоцій, натхнення, подарунки, щасливі посмішки наших рідних і близьких. А скільки ж цих свят у році? І кожне із них має на нас якесь особливе враження. Не можна не згадати День 8 березня. Напередодні, близько двох тижнів кожен із нас вибирав подарунки мамі, бабусі, подругам, знайомим. Переповнені магазини, люди зі щирими посмішками, аромат весняної свіжості – все-все, ніби просочене святом весни. І якби не ті чекання – чи були б ті свята для нас настільки радісними та очікуваними? Мені здається, що інколи очікування таких щасливих днів буває набагато краще цих самих днів. Зараз весна, але я з впевненістю можу сказати, що більшість із нас уже в очікуванні літніх канікул. Ми знову очікуємо відпочинку, хтось – поїздки до моря, хтось – змін, а хтось – сам не знає чого чекати від цих літніх канікул.
Ми завжди на щось чекаємо, така людська природа. Безумовно, варто не просто «сісти і чекати», потрібно ще й «щось робити» для того, щоб наші очікування стали реальністю. Найгірше, на мою думку, коли людина нічого не чекає, нічого не хоче, адже чекати неможливо лише тоді, коли нічого не робиш. Однак, якщо у людини є бодай крапля надії – повірте, все вийде, все відбудеться!
А завершити свою розповідь мені хотілося б словами Оноре де Бальзака: «Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати».
Медіа
Див. також
Джерела та література
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 516.
