Відмінності між версіями «Атаман»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
 
(не показані 13 проміжних версій ще одного учасника)
Рядок 1: Рядок 1:
 
[[Файл:Antropov_Krasnoschekov.jpg|thumb|Атаман Краснощёков]]
 
[[Файл:Antropov_Krasnoschekov.jpg|thumb|Атаман Краснощёков]]
−
[[Файл:Chmielnicki.jpg|thumb|Гетман [[Хмельницкий, Богдан Михайлович|Богдан Хмельницкий]]]]
+
[[Файл:Chmielnicki.jpg|thumb|Гетман Богдан Хмельницкий]]
  
−
'''Атама́н''' ([[вожак|предводитель]], [[Директор (руководитель)|начальник]]) — старший в роду и предводитель у степных народов, предводитель казаков или (устар.) вообще старший в деле. Слово происходит от тюркского слова «ата» — «отец», «дед» с личным окончанием «ман» («мен») и буквально означает «я отец», «я дед» что в патриархальном тюркском обществе было равносильно утверждению «я (тут) главный». Аналогами титула «атаман» являются такие обращения к старшим и начальникам как батя-командир, батюшка-царь, батька-атаман и др, которые очередной раз напоминают об определённых пластах культурного и исторического наследия русского народа, общего с другими народами Великой Степи.
+
'''Атама́н''' (вожак,ватажок) - старший в роду і ватажок у степових народів, ватажок козаків або (застар.) взагалі старший у справі. Слово походить від тюркського слова «ата» - «батько», «дід» з особовим закінченням «ман» («мен») і буквально означає «я-батько», «я дід» що в патріархальному тюркською суспільстві було рівносильно твердженню «я (тут) головний». Аналогами титулу «отаман» є такі звертання до старших і начальникам як тато-командир, батюшка-цар, батько-отаман тощо, які вкотре нагадують про певні пластах культурної та історичної спадщини російського народу, спільного з іншими народами Великої Степу.
 +
Перші згадки назви отаман в російській мові відносяться до часів руських князівств, підданих Золотої орди. Так у Соловйова знаходимо: «Князі посилали натовпу своїх промисловців, ватаги, до Білого моря й Північного океану, в країну Терскую і Печерську за рибою, звіром і птицею: грамоти великого князя Андрія Олександровича дізнаємося, що вже тоді в 1294 році три ватаги великокнязівські ходили на море зі своїм ватамманом (ватагаманом, отаманом)». Цікаво зауважити, що на думку деяких дослідників саме ці вільні ватаги або компанії вільних промисловців дали початок російському козацтву, купецтву та промисловості, з таких людей вийшли відомі російські козацько-купецькі роду Строганових, Добрыниных та інші.
 +
== Словник української мови Бориса Грінченка ==
 +
Ата́ман - в українській історії це був носій владних повноважень — у різний час різних категорій (найчастіше у війську).
  
−
Первые упоминания названия атаман в русском языке относятся ко временам русских княжеств, подданных [[Золотая Орда|Золотой орды]]. Так у Соловьева находим: «Князья посылали толпы своих промышленников, ватаги, к Белому морю и Северному океану, в страну Терскую и Печерскую за рыбою, зверем и птицею: из грамоты великого князя Андрея Александровича узнаем, что уже тогда в [[1294 год]]у три ватаги великокняжеские ходили на море со своим ватамманом (ватагаманом, атаманом)». Интересно заметить, что по мнению некоторых исследователей именно эти вольные ватаги или компании вольных промышленников дали начало русскому казачеству, купечеству и промышленности, из таких людей вышли известные русские казацко-купеческие рода Строгановых, Добрыниных и другие.
+
== '''Сучасні словники''' ==
 +
Слово «Атаман» має кілька версій походження.
 +
# Отаман - Ата з тюркського «дід» (старший), «ман» з тюркського займенники - «я». «Я старший»
 +
# «Ат» - з татарського батько і «аман» - на коні, з конем.
 +
# Слово це, на думку деяких, походить від гетьман ("Headman" , який перейшов до нас із Польщі. Поляки могли запозичити від вірмен України, а ті - від кримських готів. Гатманами називали кримських християн, призначуваних старостами поселень і зазывавших російських переселятися в Ханську Україну.
 +
# Отаман - Ата з тюрського «батько» (старший), «мен» з тюрського числівник - «тисяча». «Старший тисячі»
 +
# Заслуговує також уваги версія походження слова отаман від німецького «Amtman» - начальник служби, глава канцелярії; або від німецького «harter Mann» - твердий, міцний чоловік.
 +
# Слово «Отаман», «Одаман», де «ода»- великий будинок, двір, сім'я, а «одаман»- головний, господар. При утворенні на кочові , пастухи (койчу) вибирали собі одамана, звідси і повелося у козаків кошовий отаман (къошну одаманы - на кумыкском)<ref>Б.Бамматов. Орфогр. словник кумицької мови. Махачкала, 2005. С. 237..
  
−
== Этимология ==
+
== '''Історія''' ==
−
Слово «Атаман» имеет несколько версий происхождения.
+
−
# Атаман — Ата с тюркского «дед» (старший), «ман» с тюркского местоимения — «я». «Я старший»
+
−
# «Ат» — с татарского отец и «аман» — на коне, с конём<ref>[http://www.beth.ru/veltman/vsv.htm Книга Бет]</ref><ref>[http://bse.sci-lib.com/article079424.html БСЭ]</ref><ref>[http://www.tatar.com.ru/dict/t.php Татарско-русский словарь]</ref>.
+
−
# Слово это, по мнению некоторых, происходит от [[гетман]] (''Headman'' [[англосаксы|англосаксов]] и [[скандинавия|скандинавов]], {{lang-de|Hauptmann}}), перешедшего к нам из [[Польша|Польши]]. Поляки могли заимствовать от армян Украины, а те — от крымских готов. Гатманами называли крымских христиан, назначаемых старостами поселений и зазывавших русских переселяться в Ханскую Украину.
+
−
# Атаман — Ата с тюрского «отец» (старший), «мен» с тюрского числительное — «тысяча». «Старший тысячи»
+
−
# Заслуживает также внимания версия происхождения слова атаман от немецкого «Amtman» — начальник службы, глава канцелярии; либо от немецкого «harter Mann» — твёрдый, крепкий человек.
+
−
# Слово «Атаман», на [[кумыки|кумыкском]]- «Одаман», где «ода»- большой дом, двор, семья, а «одаман»- главный, хозяин. При образовании на кочевье [[кош]]а, пастухи (койчу) выбирали себе одамана, отсюда и повелось у казаков [[кошевой атаман]] (къошну одаманы — на кумыкском)<ref>Б.Бамматов. Орфогр. словарь кумыкского языка. Махачкала, 2005. С. 237.</ref>.
+
  
−
== История ==
+
Історія Всевеликого Війська Донського згідно А. С. Пушкіна починається в часи боротьби за владу між Тамерланом і Тохтамишем і розпаду Великого Війська Степового на землях біля Волги і Дону. Саме тоді, в умовах панування анархії і беззаконня на цих землях починається самоорганізація місцевого християнського населення в козачі загони, ядро яких становили колишні російськомовні війни-християни, дезертири з распадающегося Великого Війська Степового. З часом, до козацьким загонам також почали приєднуватися тюркомовні жителі цього регіону{{немає АІ|12/10/2013}}.
  
−
История Всевеликого Войска Донского согласно А. С. Пушкину{{авторитетность}} начинается во времена борьбы за власть между Тамерланом и Тохтамышем и распада Великого Войска Степного на землях возле Волги и Дона. Именно тогда, в условиях царившей анархии и беззакония на этих землях начинается самоорганизация местного христианского населения в казачьи отряды, ядро которых составили бывшие русскоязычные войны-христиане, дезертиры из распадающегося Великого Войска Степного. Со временем, к казачьим отрядам начали также присоединяться тюркоязычные жители этого региона{{нет АИ|12|10|2013}}.
+
Тому немає нічого дивного, що своїх начальників донські козаки продовжували називати отаманами. Головний проводир всього Війська Донського називався військовим отаманом. Він обирався військовим Козачий круг - народними зборами усього козацького війська. На цих громадських сходах на відкритій [[Площа (архітектура)|площі]], козаки дійсно складали з себе коло, стоячи без Шапка (головний убір) в знак поваги до місця і нагоди. Вибори відбувалися щорічно і вирішувалися більшістю голосів. Найчастіше на виборах відбувалася боротьба партій, що серед цієї неприборканої вольниці нерідко закінчувалася кровопролитною боротьбою ожесточившиеся сторін.
  
−
Поэтому нет ничего удивительного, что своих начальников [[донские казаки]] продолжали называть атаманами. Главный предводитель всего Войска Донского назывался войсковым атаманом. Он избирался войсковым [[Казачий круг|кругом]]&nbsp;— народным собранием всего казачьего войска. На этих общественных сходах на открытой [[Площадь (архитектура)|площади]], казаки действительно составляли из себя круг, стоя без [[Шапка (головной убор)|шапок]] в знак уважения к месту и случаю. [[Выборы]] происходили ежегодно и решались большинством голосов. Зачастую на выборах происходила борьба партий, которая среди этой необузданной вольницы нередко заканчивалась кровопролитной схваткой ожесточившихся сторон.
+
В допомогу войсковому отаману обиралися ще два військових осавулів, а для ведення письмової частини&nbsp;- військової дяк. Військовий отаман був лише виконавчим органом військового кола, самостійної влади він не мав ніякої. Охоронець порядку і виконавець рішень кола, він за власним рішенням нічого не міг і не смів робити, інакше йому загрожувало ганебне позбавлення посади, а часом і сувора кара.
  
−
В помощь войсковому атаману избирались ещё два войсковых [[есаул]]а, а для ведения письменной части&nbsp;— [[войсковой дьяк]]. Войсковой атаман был лишь исполнительным органом войскового круга, самостоятельной [[Власть|власти]] он не имел никакой. Блюститель порядка и исполнитель решений круга, он по собственному почину ничего не мог и не смел предпринимать, в противном случае ему грозило позорное лишение должности, а иногда и суровая казнь.
+
Військовий отаман звичайно доповідав у колі справи і порушував питання, які вимагали рішення усього війська, для чого він разом з своїми осавулами виходив на середину кола, але це не було його виключним правом: кожен козак міг виступити в середину і пропонувати питання на суд народний. Голос отамана був дорівнює голосу будь-якого іншого козака: він мав вагу лише остільки, оскільки підкріплювався особистою доблестю отамана і повагою, який до нього живило військо. Склавши з себе звання після закінчення виборного терміну, отаман надходив у загальне число війська і вже нічим не відрізнявся від рядових козаків. За зразком цього загального військового управління почали наприкінці XVI століття складатися і приватні управління в містечках. Всяка козача громада, яка жила в містечках або зимовищах, одно і послана куди-небудь (наприклад, у Москву за царським платнею), іменувалася станицею і мала свого станичного отамана.
  
−
Войсковой атаман обыкновенно докладывал в кругу дела и возбуждал вопросы, требовавшие решения всего войска, для чего он вместе с своими есаулами выходил на середину круга, но это не было его исключительным правом: всякий казак мог выступить в середину и предлагать вопросы на суд народный. [[Голос]] атамана был равен голосу всякого другого казака: он имел вес лишь постольку, поскольку подкреплялся личной доблестью атамана и уважением, которое к нему питало войско. Сложив с себя [[звание]] по окончании выборного [[срок]]а, атаман поступал в общее число войска и уж ничем не отличался от рядовых казаков. По образцу этого общего войскового управления начали в конце XVI столетия складываться и частные управления в [[город]]ках. Всякая казачья община, жившая в городках или зимовищах, равно и посланная куда-либо (например, в [[Москва|Москву]] за царским жалованьем), именовалась [[станица|станицей]] и имела своего станичного атамана.
+
Але не одних своїх начальників та посадових осіб козаки називали отаманами; всякого хороброго козака, выдававшегося своєю відвагою і відвагою, честили отаманом. Отаман - це колір козацтва, вищий стан війська, але це не було замкнутий стан: право називатися отаманом давалося не народженням, а купувалося особистою доблестю і славою. Цим значенням слова «отаман» пояснюються формули царських грамот, що відправляються на Дон. Так, наприклад, в царювання Івана Васильовича та Федора Іоанновича в грамотах (після титулу) писали: «на Дон Донським отаманам і козакам» або навіть «на Дон Донським отаманам (слідують імена) і всім отаманам і козакам». Це ж значення слова «отаман» відбилося в приказках «з рядовичей в отамани виходять», «терпи козак, отаманом будеш» в традиційному зверненні до козаків «отамани - молодці!», у зберігся звичай всякого козака честить «отаманом».
  
−
Но не одних начальников своих и должностных лиц казаки называли атаманами; всякого доблестного казака, выдававшегося своей [[удаль]]ю и [[отвага|отвагой]], честили атаманом. Атаман&nbsp;— это цвет казачества, высшее [[сословие]] войска, но это не было сословие замкнутое: право называться атаманом давалось не рождением, а приобреталось личной [[доблесть]]ю и [[слава|славой]]. Этим значением слова «атаман» объясняются формулы царских [[грамота|грамот]], отправляемых на Дон. Так, например, в царствование Иоанна Васильевича и Феодора Иоанновича в грамотах (после [[титул]]а) писали: «на Дон Донским атаманам и казакам» или даже «на Дон Донским атаманам (следуют имена их) и всем атаманам и казакам». Это же значение слова «атаман» отразилось в [[поговорках]] «из рядовичей в атаманы выходят», «терпи казак, атаманом станешь» в традиционном обращении к казакам «атаманы&nbsp;— молодцы!», в сохранившемся обычае всякого казака честить «атаманом».
+
== '''Стан атаманів''' ==
 +
Але з плином часу справа змінилося: виникло на Дону ціле стан отаманів, різко отделявшееся від народу і рядових козаків. Втім, поряд з цим, слово «отаман» і в сенсі начальника і посадової особи, і в сенсі просто знатного козака починає замінюватися словом «старшина». Вперше назва старшини згадується в 1649&nbsp;р. в донесенні дворянина Андрія Лазарєва в Посольський наказ, де це слово вжите замість «отаман». Далі в показанні, даному в Посольському наказі станичним отаманам Козьмой Дмитрієвим, який приїхав з Дону в Москву в 1655г., між іншим говориться, що начальником козаків у морському поході був старшина Павло Нескочихин. Після цього досить часто зустрічається в актах назва старшини, яке означало те ж, що і отаман. З 1680г. назва «отаман» досить рідко трапляється в актах, крім одних тільки грамот, в яких звичайно писали: «на Дон у нижні і верхні юрти отаманам і козакам, войсковому отамана (такий-то) і всьому війську Донському»; в донесеннях ж в Посольський наказ різних чиновників, колишніх на Дону, отаманів завжди називали старшинами.
  
−
== Сословие атаманов ==
+
При Петрі I назва старшини зробилося настільки загальним, що й саме Військо Донське у своїх донесеннях до государю іменувало знатних людей старшинами: «і ми, вибравши в колі,&nbsp;- доносили государю козаки в 1705р. - старшин Максима Фролова, Василья великого Познеева, Єфрема Петрова та інших...». З сучасних актів не видно, в який саме час назва старшин звернулося до звання станове і чин. Треба думати, що це було в середині XVII сторіччя, коли число козаків значно збільшилося, виникли постійні і великі селища, з'явилися багаті і бідні, проникли в середу козаків розкіш і честолюбство.
−
Но с течением [[время|времени]] дело изменилось: возникло на Дону целое сословие атаманов, резко отделявшееся от народа и рядовых казаков. Впрочем, наряду с этим, слово «атаман» и в смысле начальника и должностного лица, и в смысле просто знатного казака начинает заменяться словом [[войсковой старшина|«старшина»]]. Впервые название старшины упоминается в 1649&nbsp;г. в донесении [[дворянин]]а Андрея Лазарева в [[Посольский приказ]], где слово это употреблено вместо «атаман». Далее в показании, данном в Посольском приказе станичным атаманам Козьмой Дмитриевым, приехавшим с Дону в Москву в 1655&nbsp;г., между прочим говорится, что начальником казаков в морском походе был старшина Павел Нескочихин. После этого весьма часто встречается в актах название старшины, которое означало то же, что и атаман. С 1680&nbsp;г. [[название]] «атаман» весьма редко встречается в актах, кроме одних только грамот, в коих обыкновенно писали: «на Дон в нижние и верхние юрты атаманам и казакам, войсковому атаману (такому-то) и всему войску Донскому»; в донесениях же в Посольский приказ разных [[чиновник]]ов, бывших на Дону, атаманов всегда называли старшинами.
+
  
−
При [[Пётр I Великий|Петре&nbsp;I]] название старшины сделалось столь общим, что и само Войско Донское в [[донесение|донесениях]] своих к [[государь|государю]] именовало знатных людей старшинами: «и мы, выбрав в кругу,&nbsp;— доносили государю казаки в 1705&nbsp;г.,&nbsp;— старшин Максима Фролова, Василья большого Познеева, Ефрема Петрова и прочих…». Из современных [[акт]]ов не видно, в какое именно время название старшин обратилось в звание сословное и чин. Надо полагать, что это последовало в середине XVII столетия, когда число казаков значительно умножилось, возникли постоянные и обширные селения, появились богатые и бедные, проникли в среду казаков роскошь и честолюбие.
+
== '''Класовість в козацтві''' ==
 +
Отамани і старшини, як головний клас війська, природно, мали перевагу над іншими козаками, відрізняючись багатством і розумом, і тому вони поступово присвоїли собі назавжди переваги, пов'язані з тимчасовою посадою, і поставили себе в положення, різко відрізняло їх від усього війська. Влада і значення старшин посилювалися в міру того, як обмежувалися вольності козацькі; незабаром після сходження на престол Петра I вони мало-помалу зосередили в своїх руках права кола.
  
−
== Классовость в казачестве ==
+
Цьому сприяли різні обставини, але головним чином безперервне спорядження козацьких загонів до складу московського війська під начальством старшин і призначення військового отамана владою государя. Зведення звання старшин залежало від війська, воно ж за злочини і позбавляло цієї гідності, але у 1754&nbsp;р. заборонено було Війську Донському виробляти в старшини без подання у військову колегію. Поряд з виникненням окремого стану старшин розширювалася й поглиблювалася владу військового отамана. З другої половини XVII&nbsp;ст. він вже є прямим начальником козаків у дні миру і лайки. До нього перейшли різного роду справи по внутрішньому управлінню та зовнішніх зносин, які до того ведались одним лише військовим колом: він розбирав позови, захищав від кривдників, поділяв царську платню між козаками, приймав послів турецьких, татарських і калмицьких, вів з ними попередні переговори і лише остаточне рішення передавав на судження кола.
−
Атаманы и старшины, как первенствующий класс войска, естественно имели перевес над прочими казаками, отличаясь богатством и умом, и потому они постепенно присвоили себе навсегда преимущества, сопряжённые с временной должностью, и поставили себя в положение, резко отличавшее их от всего войска. Власть и значение старшин усиливались по мере того, как ограничивались вольности казацкие; вскоре по восшествии на [[престол]] Петра I они мало-помалу сосредоточили в своих руках права круга.
+
  
−
Этому способствовали разные обстоятельства, но главным образом беспрерывное снаряжение казацких отрядов в состав московского войска под начальством старшин и назначение войскового атамана властью государя. Возведение в звание старшин зависело от войска, оно же за преступления и лишало этого достоинства, но в 1754&nbsp;г. запрещено было Войску Донскому производить в старшины без представления в военную [[коллегия|коллегию]]. Наряду с возникновением отдельного сословия старшин расширялась и усиливалась власть войскового атамана. Со второй половины XVII&nbsp;в. он является уже прямым начальником казаков в дни мира и брани. К нему перешли разного рода дела по внутреннему управлению и внешним сношениям, которые до того ведались одним лишь войсковым кругом: он разбирал тяжбы, защищал от обидчиков, разделял царское жалованье между казаками, принимал [[посол|послов]] турецких, татарских и калмыцких, вёл с ними предварительные переговоры и лишь окончательное решение передавал на суждение круга.
+
Посаду військового отамана залишалася виборної до 1718&nbsp;р., виборним і наказним (призначеним) отаманом Всевеликого Війська Донського (1707-1718) був Військовий писар П. Е. Ромазанов (? - 1718), а з тієї пори вона заміщалася за призначенням від уряду, тобто отамани вже не обиралися. Першим військовим отаманом, призначеним царським указом був Василь Фролов, по смерті його у 1723г. був визначений на місце його старшина Андрій Лапатин, в 1735г. був призначений Іван Фролов, в 1738г. - Данило Єфремов. З того часу призначення військових А. залежить від найвищої влади. Військові отамани у знак свого достоїнства споконвіку носили в руках «насеку» (тростина), яку вони, залишаючи посаду, передавали новообраному в це звання з особливою церемонією. Петро Великий, бажаючи надати військовим отаманам більш важливості і влади, завітав у 1704г. Війську Донському срібну печатку і насеку, прикрашену на кінцях срібною оправою; на верхній оправі був напис: «насєка війська донського 1704г.». У 1705р. він завітав військовим отаманам в знак їх гідності пернач, вызолоченный по сріблу і прикрашений кольоровими камінь ямі.
  
−
Должность войскового атамана оставалась выборной до 1718&nbsp;г., выборным и [[Наказной атаман|наказным]] (назначенным) атаманом Всевеликого Войска Донского ([[1707]]—[[1718]]) был Войсковой писарь [[Ромазанов, Пётр Емельянович|П. Е. Ромазанов]] (? — 1718), а с той поры она замещалась по назначению от правительства, то есть атаманы уже не избирались. Первым войсковым атаманом, назначенным царским [[указ]]ом, был Василий Фролов, по [[смерть|смерти]] его в 1723&nbsp;г. определен был на место его старшина Андрей Лапатин, в 1735&nbsp;г. назначен был Иван Фролов, в 1738&nbsp;г.&nbsp;— Данило Ефремов. С того времени назначение войсковых А. зависит от высочайшей власти. Войсковые атаманы в знак достоинства своего искони носили в руках «насеку» ([[трость]]), которую они, оставляя должность, передавали вновь избранному в это звание с особенной церемонией. Пётр Великий, желая придать войсковым атаманам более важности и власти, пожаловал в 1704&nbsp;г. Войску Донскому [[серебро|серебряную]] [[Удостоверяющая печать|печать]] и насеку, украшенную на концах серебряной [[оправа|оправой]]; на верхней оправе была надпись: «насека войска донского 1704&nbsp;г.». В 1705&nbsp;г. он пожаловал войсковым атаманам в знак их [[достоинство|достоинства]] [[пернач]], вызолоченный по серебру и украшенный цветными [[камень]]ями.
+
На Україні військовий отаман називався гетьманом. Начальники окремих селищ, також виборні, колись іменувалися курінними отаманами, а згодом просто отаманами або сільськими отаманами. Останні були в той же час і суддями. Скарги на їх рішення, в основному словесні, надходили в полковосотенну канцелярію, де засідав отаман сотенний - перша особа в сотні після сотника. Разом з сотником він вирішував справи в сотенної канцелярії і в його відсутність правил його посадою. Звання це було дуже важливо з 1600г. до половини XVIII століття. Виборний начальник всій Запорізькій Січі іменувався кошовим отаманом і номінально був підпорядкований гетьманові; начальники окремих частин називалися курінними отаманами (Січ поділялася на курені, тобто групи будинків або будівель).
  
−
На [[Украина|Украине]] войсковой атаман назывался [[гетман]]ом. Начальники отдельных селений, также выборные, некогда именовались куренными атаманами, а впоследствии просто отаманами или сельскими атаманами. Последние были в то же время и судьями. Жалобы на их решения, в основном словесные, поступали в сотенную [[канцелярия|канцелярию]], где заседал атаман сотенный&nbsp;— первое лицо в сотне после сотника. Вместе с [[сотник]]ом он решал дела в сотенной канцелярии и в отсутствие его правил его должностью. Звание это было очень важно с 1600&nbsp;г. до половины [[XVIII век]]а. Выборный начальник всей [[Запорожская Сечь|Запорожской Сечи]] именовался [[Кошевой атаман|кошевым атаманом]] и номинально был подчинён гетману; начальники отдельных частей назывались куренными атаманами (Сечь делилась на курени, то есть группы домов или жилищ).
+
Далі, повсюдно ватажок загону, який виступав у похід, отримував назву похідного отамана. У відсутність військового отамана призначався виправляє його посада під ім'ям наказного отамана. У XIX столітті, коли військовим отаманом всіх козачих військ вважався спадкоємець престолу, козачі війська постійно вправлялися наказними отаманами.
  
−
Далее, повсеместно предводитель [[отряд]]а, выступавшего в [[Поход (военный)|поход]], получал название походного атамана. В отсутствие войскового атамана назначался исправляющий его должность под именем [[Наказной атаман|наказного атамана]]. В [[XIX век]]е, когда войсковым атаманом всех казачьих войск считался наследник престола, казачьи войска постоянно управлялись наказными атаманами.
+
Нарешті, отаманом називається взагалі старший у справі, наприклад, рибальський отаман - тимчасовий начальник рибальства на річці Уралі. У постійних приморських рибних ловлях артіль або ватага також обирає отамана (ватаммана). Це головний розпорядник робіт: «без отамана дувана не дуванят», тобто видобутку не ділять. У цьому саме сенсі начальника промислової партії, рибальської ватаги «ватамман» (ватагаман, отаман) вперше згадується в новгородських грамотах XIII ст. В малоросійському і новоросійському краї отаманом звуть сільського старшину, старосту, старшого пастуха або чабана, большака рибальської ватаги та ін.
  
−
{{викисловарь|атаман}}
 
−
Наконец, атаманом называется вообще старший в деле, например, атаман рыболовный&nbsp;— временный начальник рыболовства на [[Урал (река)|реке Урале]]. В постоянных приморских рыбных ловлях артель или ватага также избирает атамана (ватаммана). Это главный распорядитель работ: «без атамана дувана не дуванят», то есть добычи не делят. В этом именно смысле начальника промысловой партии, рыболовной ватаги «ватамман» (ватагаман, атаман) впервые упоминается в новгородских грамотах XIII&nbsp;в. В малороссийском и новороссийском крае атаманом зовут сельского старшину, [[староста|старосту]], также старшего [[пастух]]а или [[чабан]]а, большака рыболовной ватаги и проч.
 
  
−
== См. также ==
 
−
* [[Список атаманов войсковых казачьих обществ России]]
 
−
* [[Казачий приказ]]
 
−
* [[Харамбаша]]
 
  
−
== Примечания ==
+
== '''Джерела''' ==
−
{{примечания|2|height=200}}
+
* [http://apologetika.eu/modules/Static_Docs/data/book_194/ID_16_30_28.htm Історія найдавніших часі]
  
−
== Источники ==
+
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Інститут суспільства]]
−
* http://apologetika.eu/modules/Static_Docs/data/book_194/ID_16_30_28.htm
+
−
* {{ВТ-ЭСБЕ|Атаман}}
+
−
 
+
−
[[Категория:Казачьи чины]]
+
−
[[Категория:Звания]]
+
−
[[Категория:Должности]]
+

Поточна версія на 14:43, 13 квітня 2023

Атаман Краснощёков
Гетман Богдан Хмельницкий

Атама́н (вожак,ватажок) - старший в роду і ватажок у степових народів, ватажок козаків або (застар.) взагалі старший у справі. Слово походить від тюркського слова «ата» - «батько», «дід» з особовим закінченням «ман» («мен») і буквально означає «я-батько», «я дід» що в патріархальному тюркською суспільстві було рівносильно твердженню «я (тут) головний». Аналогами титулу «отаман» є такі звертання до старших і начальникам як тато-командир, батюшка-цар, батько-отаман тощо, які вкотре нагадують про певні пластах культурної та історичної спадщини російського народу, спільного з іншими народами Великої Степу. Перші згадки назви отаман в російській мові відносяться до часів руських князівств, підданих Золотої орди. Так у Соловйова знаходимо: «Князі посилали натовпу своїх промисловців, ватаги, до Білого моря й Північного океану, в країну Терскую і Печерську за рибою, звіром і птицею: грамоти великого князя Андрія Олександровича дізнаємося, що вже тоді в 1294 році три ватаги великокнязівські ходили на море зі своїм ватамманом (ватагаманом, отаманом)». Цікаво зауважити, що на думку деяких дослідників саме ці вільні ватаги або компанії вільних промисловців дали початок російському козацтву, купецтву та промисловості, з таких людей вийшли відомі російські козацько-купецькі роду Строганових, Добрыниных та інші.

Словник української мови Бориса Грінченка

Ата́ман - в українській історії це був носій владних повноважень — у різний час різних категорій (найчастіше у війську).

Сучасні словники

Слово «Атаман» має кілька версій походження.

  1. Отаман - Ата з тюркського «дід» (старший), «ман» з тюркського займенники - «я». «Я старший»
  2. «Ат» - з татарського батько і «аман» - на коні, з конем.
  3. Слово це, на думку деяких, походить від гетьман ("Headman" , який перейшов до нас із Польщі. Поляки могли запозичити від вірмен України, а ті - від кримських готів. Гатманами називали кримських християн, призначуваних старостами поселень і зазывавших російських переселятися в Ханську Україну.
  4. Отаман - Ата з тюрського «батько» (старший), «мен» з тюрського числівник - «тисяча». «Старший тисячі»
  5. Заслуговує також уваги версія походження слова отаман від німецького «Amtman» - начальник служби, глава канцелярії; або від німецького «harter Mann» - твердий, міцний чоловік.
  6. Слово «Отаман», «Одаман», де «ода»- великий будинок, двір, сім'я, а «одаман»- головний, господар. При утворенні на кочові , пастухи (койчу) вибирали собі одамана, звідси і повелося у козаків кошовий отаман (къошну одаманы - на кумыкском)<ref>Б.Бамматов. Орфогр. словник кумицької мови. Махачкала, 2005. С. 237..

Історія

Історія Всевеликого Війська Донського згідно А. С. Пушкіна починається в часи боротьби за владу між Тамерланом і Тохтамишем і розпаду Великого Війська Степового на землях біля Волги і Дону. Саме тоді, в умовах панування анархії і беззаконня на цих землях починається самоорганізація місцевого християнського населення в козачі загони, ядро яких становили колишні російськомовні війни-християни, дезертири з распадающегося Великого Війська Степового. З часом, до козацьким загонам також почали приєднуватися тюркомовні жителі цього регіонуШаблон:Немає АІ.

Тому немає нічого дивного, що своїх начальників донські козаки продовжували називати отаманами. Головний проводир всього Війська Донського називався військовим отаманом. Він обирався військовим Козачий круг - народними зборами усього козацького війська. На цих громадських сходах на відкритій площі, козаки дійсно складали з себе коло, стоячи без Шапка (головний убір) в знак поваги до місця і нагоди. Вибори відбувалися щорічно і вирішувалися більшістю голосів. Найчастіше на виборах відбувалася боротьба партій, що серед цієї неприборканої вольниці нерідко закінчувалася кровопролитною боротьбою ожесточившиеся сторін.

В допомогу войсковому отаману обиралися ще два військових осавулів, а для ведення письмової частини - військової дяк. Військовий отаман був лише виконавчим органом військового кола, самостійної влади він не мав ніякої. Охоронець порядку і виконавець рішень кола, він за власним рішенням нічого не міг і не смів робити, інакше йому загрожувало ганебне позбавлення посади, а часом і сувора кара.

Військовий отаман звичайно доповідав у колі справи і порушував питання, які вимагали рішення усього війська, для чого він разом з своїми осавулами виходив на середину кола, але це не було його виключним правом: кожен козак міг виступити в середину і пропонувати питання на суд народний. Голос отамана був дорівнює голосу будь-якого іншого козака: він мав вагу лише остільки, оскільки підкріплювався особистою доблестю отамана і повагою, який до нього живило військо. Склавши з себе звання після закінчення виборного терміну, отаман надходив у загальне число війська і вже нічим не відрізнявся від рядових козаків. За зразком цього загального військового управління почали наприкінці XVI століття складатися і приватні управління в містечках. Всяка козача громада, яка жила в містечках або зимовищах, одно і послана куди-небудь (наприклад, у Москву за царським платнею), іменувалася станицею і мала свого станичного отамана.

Але не одних своїх начальників та посадових осіб козаки називали отаманами; всякого хороброго козака, выдававшегося своєю відвагою і відвагою, честили отаманом. Отаман - це колір козацтва, вищий стан війська, але це не було замкнутий стан: право називатися отаманом давалося не народженням, а купувалося особистою доблестю і славою. Цим значенням слова «отаман» пояснюються формули царських грамот, що відправляються на Дон. Так, наприклад, в царювання Івана Васильовича та Федора Іоанновича в грамотах (після титулу) писали: «на Дон Донським отаманам і козакам» або навіть «на Дон Донським отаманам (слідують імена) і всім отаманам і козакам». Це ж значення слова «отаман» відбилося в приказках «з рядовичей в отамани виходять», «терпи козак, отаманом будеш» в традиційному зверненні до козаків «отамани - молодці!», у зберігся звичай всякого козака честить «отаманом».

Стан атаманів

Але з плином часу справа змінилося: виникло на Дону ціле стан отаманів, різко отделявшееся від народу і рядових козаків. Втім, поряд з цим, слово «отаман» і в сенсі начальника і посадової особи, і в сенсі просто знатного козака починає замінюватися словом «старшина». Вперше назва старшини згадується в 1649 р. в донесенні дворянина Андрія Лазарєва в Посольський наказ, де це слово вжите замість «отаман». Далі в показанні, даному в Посольському наказі станичним отаманам Козьмой Дмитрієвим, який приїхав з Дону в Москву в 1655г., між іншим говориться, що начальником козаків у морському поході був старшина Павло Нескочихин. Після цього досить часто зустрічається в актах назва старшини, яке означало те ж, що і отаман. З 1680г. назва «отаман» досить рідко трапляється в актах, крім одних тільки грамот, в яких звичайно писали: «на Дон у нижні і верхні юрти отаманам і козакам, войсковому отамана (такий-то) і всьому війську Донському»; в донесеннях ж в Посольський наказ різних чиновників, колишніх на Дону, отаманів завжди називали старшинами.

При Петрі I назва старшини зробилося настільки загальним, що й саме Військо Донське у своїх донесеннях до государю іменувало знатних людей старшинами: «і ми, вибравши в колі, - доносили государю козаки в 1705р. - старшин Максима Фролова, Василья великого Познеева, Єфрема Петрова та інших...». З сучасних актів не видно, в який саме час назва старшин звернулося до звання станове і чин. Треба думати, що це було в середині XVII сторіччя, коли число козаків значно збільшилося, виникли постійні і великі селища, з'явилися багаті і бідні, проникли в середу козаків розкіш і честолюбство.

Класовість в козацтві

Отамани і старшини, як головний клас війська, природно, мали перевагу над іншими козаками, відрізняючись багатством і розумом, і тому вони поступово присвоїли собі назавжди переваги, пов'язані з тимчасовою посадою, і поставили себе в положення, різко відрізняло їх від усього війська. Влада і значення старшин посилювалися в міру того, як обмежувалися вольності козацькі; незабаром після сходження на престол Петра I вони мало-помалу зосередили в своїх руках права кола.

Цьому сприяли різні обставини, але головним чином безперервне спорядження козацьких загонів до складу московського війська під начальством старшин і призначення військового отамана владою государя. Зведення звання старшин залежало від війська, воно ж за злочини і позбавляло цієї гідності, але у 1754 р. заборонено було Війську Донському виробляти в старшини без подання у військову колегію. Поряд з виникненням окремого стану старшин розширювалася й поглиблювалася владу військового отамана. З другої половини XVII ст. він вже є прямим начальником козаків у дні миру і лайки. До нього перейшли різного роду справи по внутрішньому управлінню та зовнішніх зносин, які до того ведались одним лише військовим колом: він розбирав позови, захищав від кривдників, поділяв царську платню між козаками, приймав послів турецьких, татарських і калмицьких, вів з ними попередні переговори і лише остаточне рішення передавав на судження кола.

Посаду військового отамана залишалася виборної до 1718 р., виборним і наказним (призначеним) отаманом Всевеликого Війська Донського (1707-1718) був Військовий писар П. Е. Ромазанов (? - 1718), а з тієї пори вона заміщалася за призначенням від уряду, тобто отамани вже не обиралися. Першим військовим отаманом, призначеним царським указом був Василь Фролов, по смерті його у 1723г. був визначений на місце його старшина Андрій Лапатин, в 1735г. був призначений Іван Фролов, в 1738г. - Данило Єфремов. З того часу призначення військових А. залежить від найвищої влади. Військові отамани у знак свого достоїнства споконвіку носили в руках «насеку» (тростина), яку вони, залишаючи посаду, передавали новообраному в це звання з особливою церемонією. Петро Великий, бажаючи надати військовим отаманам більш важливості і влади, завітав у 1704г. Війську Донському срібну печатку і насеку, прикрашену на кінцях срібною оправою; на верхній оправі був напис: «насєка війська донського 1704г.». У 1705р. він завітав військовим отаманам в знак їх гідності пернач, вызолоченный по сріблу і прикрашений кольоровими камінь ямі.

На Україні військовий отаман називався гетьманом. Начальники окремих селищ, також виборні, колись іменувалися курінними отаманами, а згодом просто отаманами або сільськими отаманами. Останні були в той же час і суддями. Скарги на їх рішення, в основному словесні, надходили в полковосотенну канцелярію, де засідав отаман сотенний - перша особа в сотні після сотника. Разом з сотником він вирішував справи в сотенної канцелярії і в його відсутність правил його посадою. Звання це було дуже важливо з 1600г. до половини XVIII століття. Виборний начальник всій Запорізькій Січі іменувався кошовим отаманом і номінально був підпорядкований гетьманові; начальники окремих частин називалися курінними отаманами (Січ поділялася на курені, тобто групи будинків або будівель).

Далі, повсюдно ватажок загону, який виступав у похід, отримував назву похідного отамана. У відсутність військового отамана призначався виправляє його посада під ім'ям наказного отамана. У XIX столітті, коли військовим отаманом всіх козачих військ вважався спадкоємець престолу, козачі війська постійно вправлялися наказними отаманами.

Нарешті, отаманом називається взагалі старший у справі, наприклад, рибальський отаман - тимчасовий начальник рибальства на річці Уралі. У постійних приморських рибних ловлях артіль або ватага також обирає отамана (ватаммана). Це головний розпорядник робіт: «без отамана дувана не дуванят», тобто видобутку не ділять. У цьому саме сенсі начальника промислової партії, рибальської ватаги «ватамман» (ватагаман, отаман) вперше згадується в новгородських грамотах XIII ст. В малоросійському і новоросійському краї отаманом звуть сільського старшину, старосту, старшого пастуха або чабана, большака рибальської ватаги та ін.


Джерела

Отримано з https://wiki.kubg.edu.ua/index.php?title=Атаман&oldid=364926