Відмінності між версіями «Білило»
| Рядок 38: | Рядок 38: | ||
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет права та міжнародних відносин]] | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет права та міжнародних відносин]] | ||
[[Категорія:Слова 2016 року]] | [[Категорія:Слова 2016 року]] | ||
| − | |||
Поточна версія на 14:41, 13 квітня 2023
Білило, -ля, с. 1) Бѣлая краска, все чѣмъ можно бѣлить, убѣлять. Та й купили білила.... дідам бороди білити. Грин. ІІІ. 95. Дівкам чорнило, парубкам білило. АД. І. 39. 2) = І. Біль 1? Ой десь же ти, дівчинонько, з китаєчки звита, що ти мене задержала з вечора до світа. «Ой з китайки, не з китайки, з білого білила». Мет. 45. Ум. Білилечко. Чуб. IV. 70.
Зміст
Сучасні словники
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
БІЛИ́ЛО, а, сер. 1. Біла мінеральна фарба, яка не розчиняється у воді. Рами цинковим білилом Артем красив (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 34); Раніше [карбонат свинцю] широко застосовувався для виготовлення білої олійної фарби.., відомої під назвою свинцевих білил (Загальна хімія, 1955, 578).
2. розм. Картина, написана білилом. Сепія й китайське білило «Серед товаришів» [Т. Шевченка] довгий час ототожнювалась з сепією «Тріо», але це зовсім різні твори (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 346).
3. тільки мн. білила, ил. Біла речовина, що застосовується як косметичний засіб для фарбування обличчя. [Анна:] Як хочеш, я білил тобі позичу, бо в тебе навіть і чоло червоне (Леся Українка, III, 1952, 349); Білила на лиці ще мертвили шкіру, надаючи йому страшного вигляду (Олександр Ільченко, Серце жде, 1939, 389).
Орфографічний словник української мови
біли́ло іменник середнього роду
Українсько-російський словник
БІЛИЛО
белила
Ілюстрації
|
|
