Відмінності між версіями «Зурочити»

Версія за 11:35, 13 квітня 2023

Зуро́чити, -чу, -чиш, гл. Сглазить. Дівчатам годиться иноді вмиваться з помийниці, щоб хто не зурочив. Грин. II. 31. Лихе око зурочило наше щастя. О. 1862. VIII. 21.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках ЗУРО́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., етн. За марновірними уявленнями — особливим магічним поглядом накликати нещастя, хворобу на когось, завдати шкоди кому-, чому-небудь. Буває так, що тільки гляне [хто-небудь] і вже зурочить — зараз нападе на людину пропасниця (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 62); — А що се, — кажуть, — небого, на музики не йдеш? Дядина не пускає, щоб хто не зурочив, чи що? (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 74); — Ви, товаришу директор, не посилайте мого Петю ні на які збори. — Боїтесь, шоб не зурочили? — пожартував я (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 44).

Щоб (аби, коли б) не зурочити! — уживається, коли хтось схвально говорить про кого-, що-небудь, щоб цим вихвалянням не завдати тому шкоди. А правду сказати — аби дитину не зурочити! — гарна дівчина буде, та наймолодша донька Савчихи (Осип Маковей, Вибр., 1954, 111).

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання