Відмінності між версіями «Журити»
(→Сучасні словники) |
(→Джерела та література) |
||
Рядок 28: | Рядок 28: | ||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== | ||
+ | https://slovnyk.me/dict/slang/%D0%B6%D1%83%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%B8 | ||
==Зовнішні посилання== | ==Зовнішні посилання== |
Версія за 21:40, 12 квітня 2023
Журити, -рю, -риш, гл. Печалить, озабочивать. Не лихо журить, а чужа сторінка та невдала жінка. Чуб. Не журь мене, кажу, моя матінко, моя квітонько! Ти бачиш, я й сама в журбі потопаю. Г. Барв. 527.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках 1. Викликати в кого-небудь важкі почуття, невеселий настрій; печалити, засмучувати. Одно й журило їх, що діток господь не дає (Марко Вовчок, I, 1955, 65); * Образно. Журить осінь-сухітниця сонечко, бо нема в ній весняних надій (Леся Українка, I, 1951, 226).
2. Викликати занепокоєння; хвилювати. Журить мене все-таки сей переклад Берна, дерев'яний він такий (Леся Українка, V, 1956, 168).
3. рідко. Указувати кому-небудь на його помилки, недоліки, неправильні вчинки, висловлювати своє незадоволення з приводу чогось. Мати хитала головою й журила сина. — Хіба ж можна отак робити? Що ж із вас буде, як повиростаєте, коли ось дітьми вже воюєте? (Андрій Головко, II, 1957, 87); По дорозі журила [Настя] Докію. — І як це ти умудрилась під коровою спати? (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 125).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 548. 4. виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИ кому що, КОРИ́ТИ кого, КАРТА́ТИ кого, ГА́НИТИ кого, ВИГОВО́РЮВАТИ кому, ВІДЧИ́ТУВАТИ кого, ВИЧИ́ТУВАТИ...
Ілюстрації
Медіа
Див. також
Джерела та література
https://slovnyk.me/dict/slang/%D0%B6%D1%83%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%B8