Відмінності між версіями «Забелькотати»
(→Див. також) |
(→Ілюстрації) |
||
| Рядок 14: | Рядок 14: | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Забелькотіти 11 04 23.jpg]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Забелькотіти 11 04 23.jpg]] | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Забелькотати 11 04 23 (3).png]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Забелькотати 11 04 23 (3).png]] | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Забелькотіти 11.04.23 (5).png]] |
|} | |} | ||
Версія за 18:46, 11 квітня 2023
Забелькота́ти, -чу́, -ти́ш и забелькотіти, -чу, -чеш, гл. Заговорить невнятно, скороговоркой. Як забелькотить по своєму, то й святий не зрозуміє його.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках ЗАБЕЛЬКОТАТИ, очу, очеш і ЗАБЕЛЬКОТІТИ, очу, отиш, док., перех. і неперех. Почати белькотати, белькотіти. [Килина:] Ага, як непереливки, то й по-панському забелькотала! (Марко Кропивницький, II, 1958, 423); Десятник забелькотав щось так скоро, що Гнат не зразу второпав (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 34); Фельдшериця, задкуючи, забелькотіла щось знову про ліжка (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 212); * Образно. Застогнав глухо міст під колесами, і річка внизу забелькотіла (Андрій Головко, I, 1957, 161).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 18.
Ілюстрації
|
|
.png)
|
.png)
|
Медіа
Словник синонімів
БЕЛЬКОТА́ТИ[БЕЛЬКОТІ́ТИ] (нерозбірливо, безладно, плутано говорити), ЖЕБОНІ́ТИрозм., ЛЕБЕДІ́ТИдіал.; ЛЕПЕТА́ТИ (звичайно про дітей); ЛОПОТА́ТИ[ЛОПОТІ́ТИ]розм. (говорити неясно й поспішно); ВАРНЯ́КАТИвульг., ВЕРЗЯ́КАТИвульг. (звичайно про п’яних). Перехиливши з покорою набік голову та витріщивши на Замфіра перелякані благаючі очі, він невиразно белькотав: - То не я... Я нічого не винен... (М. Коцюбинський); - Амітафу! Амітафу! - жебоніла беззубим ротом старенька, а сама не зводила добрих, жалісливих очей з внучки (Ю. Збанацький); - Не плачте, мамочко! Не плачте! - лепетала вона своїм нетвердим язичком (Панас Мирний); - І Сина, і Святого Духа... - Текля лопотіла, вклонялася, присідала, підіймаючи ікону над головою (Ю. Смолич); Здивовані прохожі зупиняються і довго дивляться мені вслід. Вони й справді, мабуть, мають мене за божевільного. Йде вулицею якась потороча, розмахує кулаками і щось варнякає (П. Колесник); Пізно вночі притягсь він додому і п’яно реготався та верзякав (П. Тичина). - Пор. бурмота́ти, 1. говори́ти, 2. говори́ти.
