Відмінності між версіями «Пицура»
(→Сучасні словники) |
|||
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
| − | + | ===[http://sum.in.ua/s/pyka Академічний тлумачний словник (1970—1980)]=== | |
| + | '''ПИ́КА''', и, жін. | ||
| + | |||
| + | 1. зневажл. Потворне, бридке обличчя. — Явдошка та Софійка зовсім дурепи. Ані посагу, ані краси. Мріють про старшин. І який старшина поласиться на такі пики (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 89); | ||
| + | // Обличчя людини, комусь неприємної, несимпатичної. [Кость:] Терпіть не можу, коли в людини сяє пика, як великодній самовар (Степан Васильченко, III, 1960, 151); «Пика — як не трісне», подумала Ясногорська і, приховуючи роздратування, стримало запитала: — Що з вами? (Олесь Гончар, III, 1959, 195). | ||
| + | |||
| + | 2. розм. Обличчя людини, звичайно опасисте, свіже, рожеве і т. ін. Первий запорожець був здоровенний козарлюга. Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 79); * Образно. Он клаптик, засіяний соняшниками. Аж кричать вони, повернувши свої усміхнені пики до сонця! (Гнат Хоткевич, I, 1966, 79). | ||
| + | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
Версія за 10:41, 13 грудня 2022
Пицу́ра, пицю́ра, -ри, ж. Ув. отъ пика. Пицура решетом не накриєш, за три дні не обгепаєш. Ном. № 13949.
Зміст
Сучасні словники
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ПИ́КА, и, жін.
1. зневажл. Потворне, бридке обличчя. — Явдошка та Софійка зовсім дурепи. Ані посагу, ані краси. Мріють про старшин. І який старшина поласиться на такі пики (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 89); // Обличчя людини, комусь неприємної, несимпатичної. [Кость:] Терпіть не можу, коли в людини сяє пика, як великодній самовар (Степан Васильченко, III, 1960, 151); «Пика — як не трісне», подумала Ясногорська і, приховуючи роздратування, стримало запитала: — Що з вами? (Олесь Гончар, III, 1959, 195).
2. розм. Обличчя людини, звичайно опасисте, свіже, рожеве і т. ін. Первий запорожець був здоровенний козарлюга. Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 79); * Образно. Он клаптик, засіяний соняшниками. Аж кричать вони, повернувши свої усміхнені пики до сонця! (Гнат Хоткевич, I, 1966, 79).
Ілюстрації
|
|
|
|
