Відмінності між версіями «Ковалювати»

Поточна версія на 11:18, 11 грудня 2022

Ковалювати, -люю, -єш, гл. Заниматься кузнечнымъ мастерствомъ. (Цигани) ковалюють та кіньми мінжують. Стор. МПр. 170.

Сучасні словники

Енциклопедія сучасної України КОВА́ЛЬСТВО – обробка металiв способом холодного або гарячого кування. На тер. України К. вiдоме з часiв трипiл. культури. Iнтенсив. розвиток К. на сучас. укр. землях спостерiгався з винайденням та освоєнням залiза (поч. скiф. епохи, 7–6 ст. до н. е.). Високого тех. i худож. розвитку К. досягло у київ.-руський перiод. У середньовiччі вiдбувався процес об'єднання ремiсникiв рiзних професiй у братства. Поступово ремiсники спорiднених професiй вiдокремилися вiд iн. галузей вироб-ва, створюючи окремi цехи. Знач. осередками цехового К. були мiста Перемишль (нині Польща), Ужгород, Львiв, Луцьк, Київ, Чернігiв. У 16–17 ст. укр. К. розвивалося у маєтках можновладцiв, у мiсцях добування залiза на руднях (особливо на Полiссi, Прикарпаттi). К. було одним з осн. джерел вироб-ва зброї та знач. частини знарядь праці. Мiське ковал. ремесло у середньовiччi та пiзнiшi часи пiд впливом зх.-європ. ренесанс., барок. і модер. формотвор. iдей (16–19 ст.) набуло в Українi високого мист. рiвня. Високохудожнi кованi вироби у виглядi огорож, кованих брам i дверей, вiкон. ґрат, балкон. решiток, парапетiв, флюгерiв, надбан. хрестiв посiдають особливе мiсце у тогочас. громад. i культур. арх-рi. Від 2-ї пол. 19 ст. укр. К. розвивалося двома осн. напрямами – як професiйне в мiстах i м-ках i як народне в селах. Із розвитком металургiї та появою порiвняно дешевого залiза спостерiгається бурхл. розвиток сiльс. К. У р-нах Криворiз. i Донец. бас. будували кузні, де виготовляли необхiднi в сiльс. госп-вi землеобробнi знаряддя працi, ремiсн. iнструменти, побут. вироби. Створювали високохудожні вироби: дверні клямки i завiси, ковані скрині, окуття церк. дверей, вiкон. ґрат, свiчникiв тощо. Багато профес. хисту та худож. смаку ковалi вкладають у складнi мережива нацерк., придорож. i намогил. хрестiв. Із механiзацiєю тех. засобiв вироб-ва (зокрема застосування машин. штампування) традиц. К. поступово занепало. Наприкінці 1980-х рр. художнє К. в Україні почали відновлювати. 1989 у Львів. ін-ті приклад. та декор. мист-ва (нині Львів. АМ) при каф. худож. скла відкрито відділ. худож. металу. У наш час укр. К. вiдродилося у творчостi профес. художникiв та ковал. фірм. В Україні зберегли і розвивають старовинну техніку виготовлення кованих скульптур зі сталі та латуні. 1996 у Львові проведено фестиваль «Галиц. імпреза». У с. Лисичове Іршав. р-ну Закарп. обл. відкрито водяну кузню-музей (споруджено у 1850-х рр.). Відбудовані у ній горно та молот (у дію приводить водяний млин потужністю 4 к. c.) 2006 стали основою для проведення щоріч. фестивалю К. «Гамора». 1998 у Донецьку засн. Міжнар. фестиваль ковал. майстерності «Парк кованих фігур», у якому беруть участь ковалі, дизайнери, інж. і кер. ковал. підпр-в із різних обл. України. Десятки майстрів демонструють свої мист. витвори та віртуозне володіння технікою К., зварювання, паяння, зокрема під час вироб-ва реманенту і худож. творів (парк. скульптури, прикраси інтер'єрів тощо). Подібні змагання проводять у Полтаві, Дніпропетровську, Києві, ін. містах України, Криму. 1998–2005 діяла Галиц. асоц. ковалів. 2001 в Івано-Франківську засн. щоріч. Міжнар. ковал. фестиваль «Свято ковалів». 2004 створ. Спілку ковалів України, від 2006 – Всеукр. громад. орг-ція «Спілка майстрів ковал. мист-ва України». Від 2005 у Києві видають ж. «Ковальська майстерня». 2007 у Львові організовано «Т-во Залізного Лева» і проведено фестиваль «Залізний Лев».

Серед майстрів худож. оброблення металу – В. Баррас, М. Бесараба, О. Боньковський, З. Ґеренда, О. Дідик, П. Думинець, М. Зарицький, В. Зелінський, О. Івасюта, В. Качмар, Р. Ковалик, Г. Купченко, І. Лавріненко, О. Миловзоров, С. Полуботько, В. Шоломій.

Літ.: Жолтовський П. М. Художній метал. К., 1972; Художнє лиття на Україні ХІV–ХVІІІ ст. К., 1973; Боньковська С. Ковальство України. Середина 19 – початок 20 ст. К., 1991; Іванченко М. Залізні троянди // Старожитності. 1993. Ч. 3–4; Романець Б. Тенденції розвитку Львівської регіональної школи художнього металу в ХХ ст. // Вісн. Львів. АМ. 2002. Вип. 13; Клочко М. В. «Свято ковалів 2006» // Музеї України. 2006. № 2; Роготченко О. Сьогодення українського ковальства // ОМ. 2009. № 3; Шмагало Р. Сучасне художнє ковальство України: авторський і колективний пошук // Там само. 2012. № 3–4; Білан С. Відродження українського художнього ковальства // Там само; Гаймус І. До питання розвитку мистецького кування в Івано-Франківську // Там само; Сидор Е. Донецьк – один з осередків популяризації сучасного ковальства в Україні // Там само; Поп'юк І. Буковинський художній метал: регіональна самобутність у європейських координатах // Там само.

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Про ковальство

Джерела та література

Енциклопедія сучасної України

Цікаві факти

[[ТОП 5 цікавих фактів про кузню]]