Відмінності між версіями «Утуга»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
(Джерела та література)
(Джерела та література)
Рядок 24: Рядок 24:
 
==Джерела та література==
 
==Джерела та література==
 
1. Туга // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
 
1. Туга // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
 +
 +
2. Н. Хамітов. Туга // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 649. — 742 с.
  
 
==Зовнішні посилання==
 
==Зовнішні посилання==

Версія за 21:20, 10 грудня 2022

Утуга, -ги, ж. = Туга. На чужім краю є що їсти й пити, тілько серцю втуга, ні з ким вогорити. Грин. ІІІ. 397. Яка ж мені за тобою втуга великая. Грин. ІІІ. 219.

Сучасні словники

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда

ТУ́ГА, и, жін. Почуття глибокого жалю; важкий настрій, переживання, спричинені якимсь горем, невдачею і т. ін.; журба, сум. Засумував же тяжко наш Осауленко.., занудив світом несказанно. З лиця спав, аж почорнів од великої туги (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 269); Тяжка, пекуча туга облягла її серце, важкі думки обсіли голову (Панас Мирний, III, 1954, 14); Журавлі тяглися на південь довгими ключами, і їх журливий гаркавий крик віддався в серці поета безмежною тугою (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 160); Смерть Леніна викликала невимовну тугу по всій землі нашій радянській, а серед трудящих — і за кордоном (Павло Тичина, III, 1957, 139); // за ким — чим, по кому — чому. Це почуття, викликане відсутністю кого-, чого-небудь, хто (що) знаходиться десь далеко. Безліч не спала ночей мати у тузі за сином (Микола Терещенко, Правда, 1952, 175); Говорили зразу, що він [тато] убив себе з туги по мамі (Іван Франко, III, 1950, 97); Такий плач, сповнений любові до рідного краю і туги по ньому, міг вирватися з грудей людини, яка сама зазнала всю гіркоту і тягар турецької неволі (Максим Рильський, IX, 1962, 232); // Журливий вираз (обличчя, очей і т. ін.). Знати по очах було, що плакав чоловік, ще й зараз туга стояла в очах (Андрій Головко, II, 1957, 323); Чернишеві хотілося багато чого сказати цій дівчині-вдови. з очима, повними туги (Олесь Гончар, III, 1959, 217); Григір відвів убік налиті тугою очі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 135). ♦ Вдаватися (вдатися) в тугу — впадати в стан глибокого жалю, дуже сумувати, журитися. — Ой, не тужи, моя мила, В тугу не вдавайся, За півшести неділеньки Мене сподівайся (Українські народні думи.., 1955, 152); Відводити (відвести) тугу [від серця] див. відводити; Душа (серце) обгортається (обгорнулася і т. ін.) тугою див. обгортатися; Не сходить туга з серця див. сходити; Обгортати (обгорнути) душу (серце і т. ін.) тугою див. обгортати; Розважати (розважувати, розважити) тугу див. розважати; Темна туга див. темний; Туга душу (серце) обгортає (обгорнула) див. обгортати; Туга на серці див. серце; Туга розпирає груди (душу, серце і т. ін.) див. розпирати.

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

1. Туга // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

2. Н. Хамітов. Туга // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 649. — 742 с.

Зовнішні посилання