Відмінності між версіями «Позлота»
| Рядок 4: | Рядок 4: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
Тлумачення слова у сучасних словниках | Тлумачення слова у сучасних словниках | ||
| + | |||
| + | ПОЗОЛО́ТА, и, жін. | ||
| + | |||
| + | 1. Тонкий шар золота або бронзової фарби, накладений на поверхню чого-небудь. Були у цій кімнаті часи стінні і дзеркало узьке та довге — рама на йому з позолотою (Марко Вовчок, VI, 1956, 244); | ||
| + | За якоїсь півгодини Тася й Сачко сиділи в першому ряді колонного залу філармонії, що вабив око м'якими тонами мармуру й позолоти (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 37); * Образно. Осінь. Сонячна, золота. | ||
| + | Весь радгоспівський сад аж горить позолотою (Андрій Головко, I, 1957, 490); * У порівняннях. Тільки посмішка — мов позолота, осяває обличчя йому (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 100). | ||
| + | |||
| + | 2. перен. Те, що зовні прикрашає, показує кого-, що-небудь у кращому вигляді, стані і т. ін., ніж це є насправді. В вас, живих, немало є турботи, А за те, що нас взяла війна, Нам не треба слави й позолоти, Тільки б дітям наші імена (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 298). | ||
| + | |||
| + | 3. Прикрашання чого-небудь тонким шаром золота або бронзової фарби. Починаючи з IX—X ст. в Київській Русі широко застосовували техніку позолоти (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 419). | ||
| + | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
Версія за 20:35, 6 грудня 2022
Позлота, -ти, ж. = Позолота.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
ПОЗОЛО́ТА, и, жін.
1. Тонкий шар золота або бронзової фарби, накладений на поверхню чого-небудь. Були у цій кімнаті часи стінні і дзеркало узьке та довге — рама на йому з позолотою (Марко Вовчок, VI, 1956, 244); За якоїсь півгодини Тася й Сачко сиділи в першому ряді колонного залу філармонії, що вабив око м'якими тонами мармуру й позолоти (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 37); * Образно. Осінь. Сонячна, золота. Весь радгоспівський сад аж горить позолотою (Андрій Головко, I, 1957, 490); * У порівняннях. Тільки посмішка — мов позолота, осяває обличчя йому (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 100).
2. перен. Те, що зовні прикрашає, показує кого-, що-небудь у кращому вигляді, стані і т. ін., ніж це є насправді. В вас, живих, немало є турботи, А за те, що нас взяла війна, Нам не треба слави й позолоти, Тільки б дітям наші імена (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 298).
3. Прикрашання чого-небудь тонким шаром золота або бронзової фарби. Починаючи з IX—X ст. в Київській Русі широко застосовували техніку позолоти (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 419).
Ілюстрації
|
|
|
|
