Відмінності між версіями «Скаучати»
(→Сучасні словники) |
|||
Рядок 9: | Рядок 9: | ||
3. Набридати кому-небудь скаргами, докорами; плакатися. Пудсунь до мене гранати. Вам добре, ви пожили на світі. А що я бачив? Не скавчи, бери гранату. Ставай поруч (Дмит., Драм. тв., 1958, 165). | 3. Набридати кому-небудь скаргами, докорами; плакатися. Пудсунь до мене гранати. Вам добре, ви пожили на світі. А що я бачив? Не скавчи, бери гранату. Ставай поруч (Дмит., Драм. тв., 1958, 165). | ||
Тлумачення слова у сучасних словниках | Тлумачення слова у сучасних словниках | ||
+ | |||
+ | ''СКАВУЧА́ТИ і СКАВЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок.'' | ||
+ | |||
+ | 1. Повискувати (жалібно, радісно або з нетерпінням), стиха вити (про собак та інших тварин). Молодиця.. почала гукати на собаку. Собака одбіг на вгород та скавучав (Мирний, І, 1949, 269); Такса Софії Петрівни лизала тарілку, а Мільтончик, забувши пристойність, скавчав потиху, щоб звернути на себе увагу (Коцюб., II, 1955, 388); Він тримав за ошийник вівчарку, і та нетерпляче скавучала (Донч., VI, 1957, 203); Повів мене мій знайомий лісник показати своє лисеня. А воно вже й величеньке. Кинулося до свого господаря, скавчить стиха, лащиться (Коп., Як вони.., 1961, 154); // Утворювати пронизливі звуки (про предмети, вітер і т. ін.). В другій робітні скрипіли і сичали пильники, і курява знімалася до вікон. В третій скреготіло залізо на точилах і зойкало, і скавучало (Ірчан, II, 1958, 271); Терпко рипить сніг під ногами, з присвистом скавучить під полозками саней (Кир., Вибр., 1960, 300). | ||
+ | |||
+ | 2. перен., розм. Жалібно стогнати, плакати (про людину). Спершу кричала Галя, а то і кричати перестала, тілько скавучить якось болізно [болісно] (Мирний, IV, 1955, 72); Вони схопили зв’язаного обера й почали пхати в порожній котел похідної кухні. Обер пручався й жалібно скавучав (Кучер, Голод, 1961, 135). | ||
+ | |||
+ | 3. перен., розм. Набридати кому-небудь скаргами, докорами; плакатися. [Несміян:] Підсунь до мене гранати. [Книш:] Вам добре, ви пожили на світі. А що я бачив? [Прохор (до Книша):] Не скавчи, бери гранату. Ставай поруч (Дмит., Драм. тв., 1958, 165). | ||
+ | |||
+ | Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 238. | ||
+ | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" |
Версія за 16:16, 22 листопада 2021
Скауча́ти, -чу́, -чи́ш, гл. = Скавучати.
Сучасні словники
1. Повискувати (жалібно, радісно або з нетерпінням), стиха вити (про собак та інших тварин).Молодиця.. почала гукати на собаку. Собака одбіг на вгород та скавучав (Мирний, І, 1949, 296).
2. Жалібно стогнати, плакати (про людину). Спершу кричала Галя, а то і кричати перестала, тілько скавучить якось болісно (Мирний, ІV, 1955, 203).
3. Набридати кому-небудь скаргами, докорами; плакатися. Пудсунь до мене гранати. Вам добре, ви пожили на світі. А що я бачив? Не скавчи, бери гранату. Ставай поруч (Дмит., Драм. тв., 1958, 165). Тлумачення слова у сучасних словниках
СКАВУЧА́ТИ і СКАВЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок.
1. Повискувати (жалібно, радісно або з нетерпінням), стиха вити (про собак та інших тварин). Молодиця.. почала гукати на собаку. Собака одбіг на вгород та скавучав (Мирний, І, 1949, 269); Такса Софії Петрівни лизала тарілку, а Мільтончик, забувши пристойність, скавчав потиху, щоб звернути на себе увагу (Коцюб., II, 1955, 388); Він тримав за ошийник вівчарку, і та нетерпляче скавучала (Донч., VI, 1957, 203); Повів мене мій знайомий лісник показати своє лисеня. А воно вже й величеньке. Кинулося до свого господаря, скавчить стиха, лащиться (Коп., Як вони.., 1961, 154); // Утворювати пронизливі звуки (про предмети, вітер і т. ін.). В другій робітні скрипіли і сичали пильники, і курява знімалася до вікон. В третій скреготіло залізо на точилах і зойкало, і скавучало (Ірчан, II, 1958, 271); Терпко рипить сніг під ногами, з присвистом скавучить під полозками саней (Кир., Вибр., 1960, 300).
2. перен., розм. Жалібно стогнати, плакати (про людину). Спершу кричала Галя, а то і кричати перестала, тілько скавучить якось болізно [болісно] (Мирний, IV, 1955, 72); Вони схопили зв’язаного обера й почали пхати в порожній котел похідної кухні. Обер пручався й жалібно скавучав (Кучер, Голод, 1961, 135).
3. перен., розм. Набридати кому-небудь скаргами, докорами; плакатися. [Несміян:] Підсунь до мене гранати. [Книш:] Вам добре, ви пожили на світі. А що я бачив? [Прохор (до Книша):] Не скавчи, бери гранату. Ставай поруч (Дмит., Драм. тв., 1958, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 238.
Ілюстрації
Джерела та література
http://ukrlit.org/slovnyk/%D1%81%D0%BA%D0%B0%D0%B2%D1%83%D1%87%D0%B0%D1%82%D0%B8
Зовнішні посилання
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 238.