Відмінності між версіями «Лип’я»
| Рядок 28: | Рядок 28: | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Липа1.jpg|x140px]] |
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Kbgf3.jpg|x140px]] |
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Липа2.jpg|x140px]] |
| − | + | ||
|} | |} | ||
Версія за 15:17, 11 листопада 2021
Лип’я, -п’я, соб. Липы.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
ЛИ́ПА, и, ж.[1]
1. Дерево з серцеподібним зубчастим листям і жовтим пахучим медоносним цвітом. В садах солодко дрімають окутані місячним сяйвом стрункі тополі, широковіті липи, крислаті яблуні (Коцюб., І, 1955, 31); Балика жадібно дихав росяною свіжістю пущі, ароматом липи й бузини (Тулуб, Людолови, І, 1957, 41); // Деревина цього дерева. Липа і осика використовуються на будування жилих і господарських приміщень (Стол.-буд. справа, 1957, 38).
◊ Обдира́ти (обде́рти, облу́плювати, облупи́ти і т. ін.)., як (мов, на́че і т. ін.) ли́пу — те саме, що Обдира́ти (обде́рти, облу́плювати, облупи́ти і т. ін), як (мов, на́че і т. ін.) ли́пку (див. ли́пка). — Ага! То значить… лиш то гешефт, як може пана обдерти, мов липу з лика. (Фр., III, 1950, 391).
2. перен. Про що-небудь фальшиве, підроблене.
◊ Ли́пу справля́ти — обдурювати, підробляти (здебільшого документи). — Я можу від лікарів посвідчення подати, що інвалід війни! — зухвало озвався Шпулька. — За півсотні мені яку завгодно липу на Галицькому базарі справлять (Смолич, Мир.., 1958, 329).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 487.
Ли́па, пи, ж. Дерево липа, Filia parvifolia. З однієї липи двічи лика не деруть. Ном. № 7471. Ум. Липка, ли́понька, липочка. Сухая липочка не гнеться. Грин. III. 460.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 360.
ли́па (зменшено-пестливі — ли́пка, ли́понька, ли́почка) — дерево з серцеподібним зубчастим листям і жовтим пахучим медоносним цвітом; з липового дерева здавна виробляли посуд, виделки, бондарські речі, вулики; липовий цвіт традиційно використовують у народній медицині; віддавна цінується липовий мед і ли́ко (див.); у народних піснях символізує дівчину або молоду жінку: «Ой на річці, на Дунаї, там липочка потопає, та поверх гілочка випливає, Вона дубочка прикликає: — Ти подай, дубочку, хоч гілочку! — Та нехай тобі кленок дає, Що він із тобою вірно живе!». З однієї липи двічі лика не деруть (прислів’я); Скільки тут сокири не бряжчали, ні дубчика, ні липки не стяли (Є. Гребінка); фразеологізм: обдира́ти, як ли́пку (ли́пу) — грабувати, забираючи все дочиста, а також брати, стягати дуже велику плату, податок, викуп. Не раз подорожніх багатих панів, як липку сиру, обдирали [гайдамаки] (Л. Боровиковський).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 333.
Ілюстрації
|
|
|
