Відмінності між версіями «Звикати»
(Створена сторінка: '''Звика́ти, -ка́ю, -єш, '''сов. в. '''звикнути и звикти, -ну, -неш, '''''гл. ''Привыкать, привыкнуть. '...) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Звика́ти, -ка́ю, -єш, '''сов. в. '''звикнути и звикти, -ну, -неш, '''''гл. ''Привыкать, привыкнуть. ''Хто не звик правди поважати, той завше ласий панувати. ''Ном. № 1132. | '''Звика́ти, -ка́ю, -єш, '''сов. в. '''звикнути и звикти, -ну, -неш, '''''гл. ''Привыкать, привыкнуть. ''Хто не звик правди поважати, той завше ласий панувати. ''Ном. № 1132. | ||
[[Категорія:Зв]] | [[Категорія:Зв]] | ||
| + | |||
| + | ==Сучасні словники== | ||
| + | ===[https://slovnyk.ua/ Онлайн-портал української мови та культури "СЛОВНИК.UA"]=== | ||
| + | '''ЗВИКАТИ''' і рідко '''ІЗВИКАТИ''', аю, аєш, недок., '''ЗВИКНУТИ''' і рідко '''ІЗВИКНУТИ''' і '''ЗВИКТИ''' і '''ІЗВИКТИ''', кну, кнеш; мин. ч. звик і ізвик, ла, ло; док. | ||
| + | |||
| + | '''1.''' перев. з інфін. Набувати звички робити що-небудь, поводитись певним чином. ''Як я не намагався бути нижчим на зріст, нічого не виходило, я тільки звикав горбитись'' (Моє життя в мист., 1955, 34); ''Хто вже звик чужим жить, той нездужає робить'' (Номис, 1864, № 14199); ''— Як звикне собака літом за возом, то й зимою за саньми'' (Барв., Опов.., 1902, 384); ''Ми звикли друзів зустрічати На повну глибочінь сердець, Бо наша Батьківщина-мати Є миру і добра вінець!'' (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 52); <br /> | ||
| + | // ''Набувати навиків, уміння в чому-небудь, навчатися щось робити. Сани йшли у затоки, стукались копилами, а він [Потап] одставляв ногу і упирався в тверді краї дороги, як звик се робити, коли вивозив гній'' (Коцюб., II, 1955, 278); ''Воно [обличчя Юлі] мало той вираз збудженої розбишацької веселості, властивої для жінок, що знають собі ціну і звикли покоряти'' (Тют., Вир, 1964, 245). | ||
| + | <br /> | ||
| + | // за знач. Не звикати кому; Хіба (чи) звикати кому - що-небудь стало нормою, звичкою для когось. ''Зустрічать і приймати людей Вже Олені, мабуть, не звикати'' (С. Ол., Вибр., 1959, 131); ''Кожен починок не тільки пальцями випрядений, а й устами змочений: ..тому цілу зиму не гояться потріскані губи... Та хіба звикати [Марії] до цього, хіба це первина?'' (Стельмах, І, 1962, 136); ''Поплював на руки, подав сніп на стіжок. - Та не треба, Юхиме, хіба я й сама... Чи мені звикати!'' (Головко, II, 1957, 199). | ||
| + | |||
| + | '''2.''' до чого і з інфін. Переставати сприймати що-небудь як нове, незвичне, звикатися з чимось. ''Тут [на березі] усе було якесь дивне, незвичайне, і доводилося.. до нього звикати'' (Кучер, Чорноморці, 1956, 11); ''— До лісу змалку звикла я... (Олесь, Вибр., 1958, 503); Хоч би й багато разів у житті ви бачили, як розцвітають київські каштани,— до цього звикнути не можна. Щороку це наче диво'' (Жур., Вечір.., 1958, 409); ''А рибалці це не вперше: Ще ізмалу він ізвик Слухать пугача в діброві'' (Щог., Поезії, 1958, 144); <br /> | ||
| + | // перев. до чого. Освоюватися з чим-небудь, пристосовуватися до чогось. ''Палагна ступала по мокрих травах і злегка тремтіла в ранішнім холодку.. Помалу звикала до зимна'' (Коцюб., II, 1955, 337); ''Краще їхати помалу в гори, спиняючись то тут, то там, щоб потроху звикати до більших високостів [високостей]'' (Л. Укр., V, 1956, 355); ''Після спалаху ракет, коли вони погасли, в очах одразу темніє, і дівчині довго доводиться звикати, поки вона знову впізнає сірі контури ворожих позицій'' (Кучер, Чорноморці, 1956, 428); ''Коли очі звикли до сутінок, у кімнаті можна було відрізнити окремі речі'' (Дмит., Наречена, 1959, 49); ''В хаті ж і дихати важко: ще не звикли легені після терпкого степового повітря до пороху з мичок, до чадного з печі кізякового духу'' (Головко, II, 1957, 89); <br /> | ||
| + | // без додатка і до чого. Примирятися з чим-небудь небажаним, неприємним. ''— Звикай, серце! як я вийшла заміж за твого батька, то й я плакала, а далі звикла. Така вже жіноча доля'' (Н.-Лев., II, 1956, 327); ''[Сашко:] Слухай, я не люблю на запасних коліях стояти. [Роман:] Доведеться звикати'' (Зар., Антеї, 1962, 230); <br /> | ||
| + | // до кого. Переставати сприймати кого-небудь як чужого. ''Дівчинка звикала до мене з кожною хвилиною. Вже ми з нею ходили по палубі під холодним поглядом батька (Ю. Янов., II, 1958, 70); Звикли піщани до Лейби'' (Мирний, І, 1949, 192); <br /> | ||
| + | // до кого. Відчувати прихильність, дружньо ставитися до кого-небудь, зживатися з кимось. ''З кожним днем дівчата все більше звикали одна до одної і потоваришували так, ніби змалку росли вкупі'' (Хижняк, Тамара, 1959, 222); ''За ці дні він так звик до нас, що йому здавалось, коли настане час нашої розлуки, він загубить кращих своїх друзів і приятелів'' (Досв., Вибр., 1959, 95). | ||
| + | |||
| + | ==Ілюстрації== | ||
| + | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #ccc solid; border-bottom:5px #ccc solid; text-align:center" | ||
| + | |- valign="top" | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Звикати2.png|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Звикати.jpg|x140px]] | ||
| + | |} | ||
| + | |||
| + | ==Медіа== | ||
| + | {{#ev:youtube| XIIFsV8Fvy4}} | ||
| + | ==Цікаві факти== | ||
| + | ===[http://uk.wikipedia.org/wiki Матеріал з Вікіпедії]=== | ||
| + | ==Див. також== | ||
| + | ===Cпоріднені слова зі словника Бориса Грінченка=== | ||
| + | ====[http://wiki.kubg.edu.ua/%D0%97%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F Звикатися]==== | ||
| + | ====[http://wiki.kubg.edu.ua/index.php?title=%D0%97%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit Звикання]==== | ||
| + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]] | ||
| + | [[Категорія:Слова 2021 року]] | ||
Поточна версія на 19:09, 5 листопада 2021
Звика́ти, -ка́ю, -єш, сов. в. звикнути и звикти, -ну, -неш, гл. Привыкать, привыкнуть. Хто не звик правди поважати, той завше ласий панувати. Ном. № 1132.
Зміст
Сучасні словники
Онлайн-портал української мови та культури "СЛОВНИК.UA"
ЗВИКАТИ і рідко ІЗВИКАТИ, аю, аєш, недок., ЗВИКНУТИ і рідко ІЗВИКНУТИ і ЗВИКТИ і ІЗВИКТИ, кну, кнеш; мин. ч. звик і ізвик, ла, ло; док.
1. перев. з інфін. Набувати звички робити що-небудь, поводитись певним чином. Як я не намагався бути нижчим на зріст, нічого не виходило, я тільки звикав горбитись (Моє життя в мист., 1955, 34); Хто вже звик чужим жить, той нездужає робить (Номис, 1864, № 14199); — Як звикне собака літом за возом, то й зимою за саньми (Барв., Опов.., 1902, 384); Ми звикли друзів зустрічати На повну глибочінь сердець, Бо наша Батьківщина-мати Є миру і добра вінець! (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 52);
// Набувати навиків, уміння в чому-небудь, навчатися щось робити. Сани йшли у затоки, стукались копилами, а він [Потап] одставляв ногу і упирався в тверді краї дороги, як звик се робити, коли вивозив гній (Коцюб., II, 1955, 278); Воно [обличчя Юлі] мало той вираз збудженої розбишацької веселості, властивої для жінок, що знають собі ціну і звикли покоряти (Тют., Вир, 1964, 245).
// за знач. Не звикати кому; Хіба (чи) звикати кому - що-небудь стало нормою, звичкою для когось. Зустрічать і приймати людей Вже Олені, мабуть, не звикати (С. Ол., Вибр., 1959, 131); Кожен починок не тільки пальцями випрядений, а й устами змочений: ..тому цілу зиму не гояться потріскані губи... Та хіба звикати [Марії] до цього, хіба це первина? (Стельмах, І, 1962, 136); Поплював на руки, подав сніп на стіжок. - Та не треба, Юхиме, хіба я й сама... Чи мені звикати! (Головко, II, 1957, 199).
2. до чого і з інфін. Переставати сприймати що-небудь як нове, незвичне, звикатися з чимось. Тут [на березі] усе було якесь дивне, незвичайне, і доводилося.. до нього звикати (Кучер, Чорноморці, 1956, 11); — До лісу змалку звикла я... (Олесь, Вибр., 1958, 503); Хоч би й багато разів у житті ви бачили, як розцвітають київські каштани,— до цього звикнути не можна. Щороку це наче диво (Жур., Вечір.., 1958, 409); А рибалці це не вперше: Ще ізмалу він ізвик Слухать пугача в діброві (Щог., Поезії, 1958, 144);
// перев. до чого. Освоюватися з чим-небудь, пристосовуватися до чогось. Палагна ступала по мокрих травах і злегка тремтіла в ранішнім холодку.. Помалу звикала до зимна (Коцюб., II, 1955, 337); Краще їхати помалу в гори, спиняючись то тут, то там, щоб потроху звикати до більших високостів [високостей] (Л. Укр., V, 1956, 355); Після спалаху ракет, коли вони погасли, в очах одразу темніє, і дівчині довго доводиться звикати, поки вона знову впізнає сірі контури ворожих позицій (Кучер, Чорноморці, 1956, 428); Коли очі звикли до сутінок, у кімнаті можна було відрізнити окремі речі (Дмит., Наречена, 1959, 49); В хаті ж і дихати важко: ще не звикли легені після терпкого степового повітря до пороху з мичок, до чадного з печі кізякового духу (Головко, II, 1957, 89);
// без додатка і до чого. Примирятися з чим-небудь небажаним, неприємним. — Звикай, серце! як я вийшла заміж за твого батька, то й я плакала, а далі звикла. Така вже жіноча доля (Н.-Лев., II, 1956, 327); [Сашко:] Слухай, я не люблю на запасних коліях стояти. [Роман:] Доведеться звикати (Зар., Антеї, 1962, 230);
// до кого. Переставати сприймати кого-небудь як чужого. Дівчинка звикала до мене з кожною хвилиною. Вже ми з нею ходили по палубі під холодним поглядом батька (Ю. Янов., II, 1958, 70); Звикли піщани до Лейби (Мирний, І, 1949, 192);
// до кого. Відчувати прихильність, дружньо ставитися до кого-небудь, зживатися з кимось. З кожним днем дівчата все більше звикали одна до одної і потоваришували так, ніби змалку росли вкупі (Хижняк, Тамара, 1959, 222); За ці дні він так звик до нас, що йому здавалось, коли настане час нашої розлуки, він загубить кращих своїх друзів і приятелів (Досв., Вибр., 1959, 95).
Ілюстрації
|
|
